Вулиця Івана Рутковича (Львів)

Першу свою назву вулиця отримала 1871 року, під час проведення чергової адміністративно-територіальної реформи на теренах Австро-Угорщини. Оскільки нова вулиця була відгалуженням Стрийського шляху (дороги), то отримала назву Стрийської бічної наліво ІІ.

У 1874 році отримала назву Цегельняна, оскільки на вулиці у той час існувала невеличка цегельня, а її основний виріб — цеглу, використовували під час житлової забудови цієї та навколишніх вулиць.

У 1885 році вулицю перейменовано на честь учасника боротьби за незалежність Польщі та відновлення польської держави — Ярослава Домбровського.

Під час німецької окупації, у 1943 році, перейменована на Парк-Зайтенгассе, у липні 1944 року, після звільнення Львова, їй було повернено передвоєнну назву.

З другим приходом радянської влади на терени Західної України, відбулась масова «комунізація» назв. Вулиці переназивались на честь ікон радянської пропаганди, «визнаних» героїв, партійних та громадських діячів. Тож у 1945 році вулицю було перейменовано на честь дружини Володимира Леніна, радянської суспільної громадської діячки Надії Крупської.

З набуттям Україною Незалежності, у 1991 році вулицю було перейменовано на честь Івана Рутковича, відомого галицького іконописця (кінця XVII — початку XVIII століття), уродженця села Білий Камінь, що на Львівщині[4].

В архітектурному ансамблі вулиці Рутковича переважає віденська сецесія, функціоналізм та класицизм, а також присутня сучасна забудова 2000—2010-х років[3]. Декілька будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення м. Львова.

№ 2 (інша адреса — вул. Стрийська, 5) — триповерхова кам'яниця з наріжною банею та високим шпилем. Кам'яниця споруджена у 1896—1897 роках у стилі історичної еклектики за проєктом архітектора Міхала Ковальчука для графа Юзефа Лубенського. Необарокове скульптурне оздоблення фасадів та інтер'єрів будинку виконав скульптор Броніслав Солтис[5].

№ 6 — триповерхова кам'яниця споруджена близько 1910 року у стилі пітореск за проєктом архітектора Карела Боубліка на замовлення Пшемислава Шульца. Її фасад прикрашають потужний еркер та аттик, оздоблені під неоготику та маньєризм. Завершує фасад щит з монограмою «PS», тобто колишнього власника будинку Пшемислава Шульца[5]. Нині на першому поверсі будинку міститься родинний центр «Мацьопа»[6].

№ 7, 7А — житловий будинок, зведений у 1938—1939 роках у стилі функціоналізму за проєктом Ришарда Гермеліна як чиншовий на місці вілли середини ХІХ століття[7]. Спершу замовниками проєкту були Йоахім та Реґіна Гюбнери, але упродовж 1938 року вони продали ділянку Марії та Зиґмунту Фліттерам[8]. В будинку під № 7 мешкав видатний гімнаст, заслужений майстер спорту СРСР, абсолютний чемпіон Олімпійських ігор у Гельсінкі (1952) та у Мельбурні (1956) Віктор Чукарін[9]. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 2194-м та № 2195-м[2].
У березні 2019 року за підтримки ЛКП «Бюро спадщини», в межах програми співфінансування реставрації історичних дверей і брам між Львівською міською радою та мешканцями, фахівці відреставрували дерев'яну вхідну браму будинку[10]. 2021 року відреставровані також так звані внутрішні «двері-ковбойки» на першому поверсі будинку, які можуть відкриватися як всередину, так і назовні. Відновили браму у межах міської програми співфінансування з мешканцями будинку[11].

№ 8 — у 1913 році в будинку мешкав Станіслав Рейхан, професор, викладач Промислової школи на Снопкові[12].
У березні 2019 року за підтримки ЛКП «Бюро спадщини», в межах програми співфінансування реставрації історичних дверей і брам між Львівською міською радою та мешканцями, фахівці відреставрували дерев'яну вхідну браму будинку[13].

№ 10, 12 — комплекс з двох чиншових кам'яниць, споруджених у 1898—1899 роках у стилі пітореск за проєктом Карела Боубліка для підприємців Берла Нойвонера і Філіпа Вальдмана, що були власниками цегельні та Польської крайової фабрики кахлевих печей на Снопкові[14]. Будинки на початку XX століття мали спільну адресу — вул. Домбровського, 6, де у 1900—1902 роках, перед побудовою власної вілли на Софіївці, мешкав професор історії Львівського університету Михайло Грушевський з родиною. У тому ж будинку мешкали отець Євген Гузар (1854—1918) — професор Львівської учительської семінарії, парох церкви Непорочного Зачаття у Львові, організатор і голова товариства слуг та робітників «Сила»[15], а також один з редакторів часопису «Молода Україна» Іван Кобилецький. В будинку під № 12 мешкав професор карного права Львівського університету, дійсний член НТШ Петро Стебельський[5]. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 762-м[2].
У березні 2019 року за підтримки ЛКП «Бюро спадщини», в межах програми співфінансування реставрації історичних дверей і брам між Львівською міською радою та мешканцями, фахівці відреставрували дерев'яну вхідну браму будинку № 10[10].

№ 11А — житловий п'ятиповерховий будинок бізнес-класу з вбудованим підземним паркінгом на 10 місць, зданий в експлуатацію у четвертому кварталі 2013 року. На першому поверсі міститься стоматологічна клініка «Сопрано»[16].

№ 14 (колишня адреса — вул. Домбровського, 8) — одноповерхова вілла, збудована наприкінці XIX століття для Станіслава Щепановського, власника нафтових копалень, депутата Віденського парламенту та Галицького сейму. По смерті Щепановського у 1900 році власником вілли став підприємець, власник готелю «Європейський» Антоній Увєра[9], у 1913 році — Тадеуш Поланський[17]. Від 21 серпня 1944 року в будинку міститься ДНЗ № 109, що розрахований на 55 місць[18].

№ 18 (інша адреса — вул. Паркова, 6) — триповерхова наріжна кам'яниця з банею та шпилем, споруджена у 1898—1899 роках за проєктом Карела Боубліка[14]. Фасади кам'яниці прикрашені панно у техніці імітації сграфіто, виконаними художником Фредеріком Ляхнером[9]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 763-м[2].

• Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 112. — ISBN 978-617-629-077-3.
• Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Снопківська вул. // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — 528 с. — ISBN 978-966-2154-54-5.
• Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 113. — ISBN 5-7745-0316-X.
• Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. ХІІІ—ХХ століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 53. — ISBN 966-603-115-9.
• Мельник І. В. Галицьке передмістя та південно-східні околиці Королівського столичного міста Львова. — Львів : Апріорі, 2012. — 352 с. — ISBN 978-617-629-076-6.
• Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa: rocznik 17, 1913. — Lwów; Stryj: wydawca Franciszek Reicman, 1912. — 695 s.+84 s. (dodatek) (пол.)
• Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Galicyi, Bukowinie, Spiszu, Orawie i Śląsku Cieszyńskim. — Lwów: Książnica Polska, 1919. — 525 s. (пол.)

• Проєкт «Вулиці Львова»: вулиця Рутковича І.. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 9 квітня 2021.