Крупська Надія Костянтинівна

Народилася 14 лютого (26 лютого за новим стилем) 1869 року в Санкт-Петербурзі у незаможній шляхетній родині (із дворян Волинської губернії гербу «Корчак»[6]), дворянина й офіцера Російської імперії. Її прадід — із села Малі Пузирки (нині — Україна)[7]. Батько її Костянтин Гнатович Крупський (*2.VII.1838-†1883) — з дворян Волинської губернії[8], поручник, брав участь у Комітеті російських офіцерів, підтримував польське повстання 1863—1864 років[4]. Її мати Єлизавета Василівна Тістрова (*1843-†1915) — гувернантка.

Надія Крупська в 1876 році

У 1886 закінчила із золотою медаллю жіночу гімназію княгині Оболенської в Санкт-Петербурзі, а потім (у 1887 році) педагогічний клас при ній.

У 1887—1891 роках — викладачка професійної школи, репетиторка у пансіоні при гімназії княгині Оболенської в Санкт-Петербурзі.

1889 року вступила на історико-філологічне відділення Вищих Бестужевських жіночих курсів[4]. Покинула їх і в 1890–1891 роках стала брати активну участь у марксистських гуртках Петербурга.

У 1891—1896 роках — викладачка вечірньої недільної школи за Невською заставою в Санкт-Петербурзі. Одночасно з 1894 по 1896 рік працювала реєстраторкою управління Миколаївської залізниці.

Була заарештована у 1896 року і до квітня 1897 року перебувала у в'язниці.[4]

У 1897—1898 роках — перекладачка і репетиторка у Санкт-Петербурзі.

З 1898 року входила до соціал-демократичної робітничої партії в Російській імперії.

У 1898 році Крупську засудили до трьох років заслання в село Шушенське Мінусинського повіту (Єнісейська губернія) на Сибіру, де відбував заслання і Володимир Ульянов (Ленін). Там вона з ним бере християнський шлюб в Російській Православній Церкві, оскільки вони обидвоє були хрещені в РПЦ.

У 1900—1901 роках перебувала на засланні в Уфі, працювала репетиторкою.

З 1901 року вже як офіційна дружина супроводжувала Леніна в поїздках за кордон, під час якої підтримує його як секретарка і прес-секретарка. У 1901—1903 роках — секретарка редакції газети «Искра» та секретарка закордонної Ліги російської революційної соціал-демократії в Мюнхені, Лондоні та Женеві. У 1904—1905 роках — секретарка Центрального органу і закордонної частини ЦК РСДРП у Женеві. У 1905—1907 роках — секретарка більшовицької частини ЦК РСДРП у Санкт-Петербурзі. У 1908—1912 роках — на партійній роботі в більшовицькій частині ЦК РСДРП у Женеві та Парижі, з 1912 по 1914 рік — у Кракові, в 1914—1917 роках — в Берні та Цюриху (Швейцарія).

У 1917 році повернулася з Леніним в Російську імперію (див. «Пломбований вагон»). З квітня по липень 1917 року — секретарка ЦК РСДРП(б) у Ленінграді. З липня по жовтень 1917 року — на партійній роботі у Виборзькому районному комітеті РСДРП(б).

Після листопада 1917 року працювала в радянській системі освіти, з жовтня 1917 по 27 лютого 1939 року — член колегії Народного комісаріату освіти РРФСР[4]. Одночасно, з жовтня 1917 по серпень 1924 року — заступниця народного комісара освіти РРФСР.

З листопада 1920 по вересень 1929 року — член колегії, голова Головного політико-просвітницького комітету «Головполітпросвіти» при Народному комісаріаті освіти РРФСР. З 1921 року — голова Науково-методичної секції Державної вченої ради при Народному комісаріаті освіти РРФСР. Член редакційно-видавничого сектора Головного управління державного видавництва Народного комісаріату освіти РРФСР «Держвидав».

У жовтні 1925 — березні 1926 року — відповідальна редакторка журналу «Красная молодежь». У грудні 1927 — липні 1929 року — голова Всесоюзного товариства «Техніка — масам».

У вересні 1929 — 27 лютого 1939 року — заступниця народного комісара освіти РРФСР.

Почесна член Академії наук СРСР (від 1 лютого 1931 року)[9].З 1924 р. — член ЦК КПРС[4].

За деякими відомостями, не підтримувала репресії Сталіна, клопотала за репресованих СРСР, співпрацювала з антисталінською опозицією, передавала кореспонденцію Леніна для Лева Троцького, виступала за християнський традиційний похорон Леніна проти його муміфікації для використання в мавзолеї Леніна.

За однією з неофіційних версій, була отруєна за наказом Сталіна[6]. Після смерті в 1939 році всупереч християнському звичаю поховання в Російській Православній Церкві Московської Патріархії влада застосувала кремацію[10]; прах Надії Крупської був поміщений в урні в Кремлівську стіну на Красній площі в Москві.

• орден Леніна (8.03.1933)
• орден Трудового Червоного Прапора.

У 1925–2001 рр. у Полтаві ім'ям Надії Крупської була названа вулиця в Київському районі.

Сумська обласна універсальна наукова бібліотека до серпня 2016 р. мала ім'я Крупської[11].

У місті Роздільна Одеської області була вулиця ім'ям Надії Крупської.

За радянських часів українське село Карлівка (Кіровоградська область) та німецька колонія Старий Данциг були об'єднані в одне село під назвою Крупське (назва зберігалася до 17 лютого 2016 р.).

Від 1928 до 2016 р. село Базилівка мало назву Крупське (Сумська область).

У місті Донецьк ім'ям Надії Крупської названо обласну універсальну наукову бібліотеку.

Увіковічнена на Поверсі спадщини Джуді Чикаго.

• Пономаренко Т. Л. Крупська Надія Костянтинівна // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1980. — Т. 5 : Кантата — Кулики. — 566, [2] с., [24] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 543—544.
• Ярмаченко М. Д. Крупська Надія Костянтинівна // Енциклопедія освіти / гол. ред. Василь Кремень. — К. : Юрінком Інтер, 2008. — ISBN 978-966-667-281-3. — С. 436—437.
• Універсальная Беларуская энцыклапедыя : у 18 тамах / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў, Б. І. Сачанка і інш. — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 1996—2004. — ISBN 985-11-0035-8. (біл.)
• Крупская Н. К. // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
• (рос.) Абрамов В.В., «Из опыта работы над родословной Н.К. Крупской» // Из глубины времён. – СПб., 1999. – Вып. 10. – С.235–243.

• Крупская Надежда Константиновна — Большая биографическая энциклопедия (рос.)