Вяземська операція

Командування Вермахту, плануючи наступ на московському стратегічному напрямку, передбачало потужними ударами з району Духовщини і Рославля в загальному напрямку на Вязьму прорвати оборону військ Червоної армії, оточити і знищити їх в районі Вязьми, а потім розвинути наступ на Москву. З цією метою східніше Смоленська були зосереджені основні сили групи армій «Центр» (4-та та 9-та польові армії, 3-тя та 4-та танкові групи).

Війська у складі шести армій (16-та, 19-та, 20-та, 22-га, 29-та, 30-та армії) Західного фронту (командувач генерал-полковник І. С. Конєв) та двох армій (24-та та 43-тя армії) Резервного фронту (командувач Маршал Радянського Союзу С. М. Будьонний) мали завдання не допустити прориву ворожих військ на найважливішому — московському напрямі і виграти час для формування і зосередження тут нових резервів. Чотири армії Резервного фронту (31-ша, 49-та, 32-га та 33-тя) займали позиції в тилу Західного фронту в смузі шириною 300 км. Маршал Конєв зазначав, що в той час німцям протистояло 479 танків (сучасних — на 1941 рік) — 45; 1524 гармати та 733 міномети. Авіація мала 106 винищувачів застарілих зразків, 63 бомбардувальники ТБ-3 та СБ, 5 бомбардувальників Ту-2, 8 штурмовиків Іл-8. Радянська оборона носила вогнищевий характер, в глибину — 15-20 кілометрів та зле інженерно підготованою[4].

Група армій «Центр», за радянськими даними[5], на початок операції налічувала близько 1 900 танків та до 19 000 гармат і мінометів. З повітря їх прикривали до 1 000 літаків 2-го повітряного флоту.

О 5:30 2 жовтня 1941 року почалася 45-хвилинна артилерійська підготовка, після якої німецькі війська, посилені танковими підрозділами, зокрема, близько 310 танків 56-го корпусу, перейшли в наступ. У перший же день їм вдалося прорвати оборону радянських військ на Духовщинському і Рославльскому напрямках північніше Ярцево і просунутися на 15-30 км вглиб та 30-40 км завширшки; група армій «Центр» прорвалася в напрямі Рославля. На передовій перебували дивізії ополченців, котрі займалися зведенням оборонних укріплень[6]; Краснопресненська ополченська дивізія прийняла удар німецької 15-ї піхотної дивізії. Танкову атаку підтримувала авіація 8-го корпусу люфтваффе. На ополченців Ленінського, Москворецького, Ростокінського, Фрунзенського районів Москви наступали танкові дивізії. На 162-гу радянську дивізію рушило до 300 німецьких танків, 35-та та 129-та стрілецькі дивізії за підтримки близько 100 літаків. Дивізія відступає на Добросельє — Соловйово, 501-й полк оточено біля Большого Репіна — Городна. Близько 100 німецьких танків обходять болото Світський мох для подальшого наступу на Батуріно. Конєв наказує висунути з резерву 107-му моторизовано-стрілецьку дивізію — 127 танків — з Білого на Батуріно — Сметище для спільного з 242-ю дивізією удару. 25-30 німецьких пікіруючих бомбардувальників завдають удару по штабу 43-ої радянської армії біля залізничної станції Касня, 4 жовтня — ще один, загалом загинуло понад 70 штабників, керування було дезорганізоване.

50-та, 89-та та 90-та дивізії 19-ої радянської армії були витіснені в ході цілоденного бою в поля. Правофлангова 244-та стрілецька дивізія не витримала і відійшла на основний рубіж, її 913-й стрілецький полк виявився відрізаним. Допомогти оточеним кинувся 907-й полк полковника М. Я. Усанова, в ході кількаразових атак оточенці були розблоковані і змогли відійти, сам Усанов загинув у бою. 30-та армія генерал-майора В. О. Хоменка на правому фланзі відбиває всі атаки німці, тим самим часом її лівий фланг відходить. Для відновлення становища 30-ї армії з резерву терміново перекидається 107-ма мотострілецька дивізія, але цей крок виявився запізнілим.

Радянські полонені. 1941

З ранку 3 жовтня 1941 року командування радянських фронтів вжило заходів з ліквідації проривів: в напрямі станції Вадіно висувається оперативна «група Болдіна»; були нанесені контрудари силами фронтових і армійських резервів — оперативна група І. В. Болдіна — 152-га стрілецька, 111-та мотострілецька дивізії, 126 та 128-ма танкові бригади, які, проте, не змогли вирішити поставлених завдань — знаходилися на досить великій відстані між собою, по часу їх наступ не був узгодженим. Для ліквідації прориву було введено радянську 45-ту кавдивізію корпусу Л. Д. Доватора. Німецька 3-тя танкова група в смузі Західного фронту подолала радянський опір на річці Кокошь, захопила Боголюбово та Коритню. Ближче до вечора німецька 7-ма танкова дивізія досягає переправ через річку Вопь, на плацдарм переходить німецький 37-й протитанковий батальйон; до кінця дня 60 німецьких танків зайняли станцію Бетліца — вже в Калузькій області. Радянське підкріплення на річці Шуіца до кінця дня було розбомблене. 113-та стрілецька дивізія змогла дати німцям відсіч на рубежі Ямне — Ясная Поляна. 2-га танкова дивізія німців їх обходить та займає Суборово, радянська нічна контратака на Суборово нічого не дала. До наступлення темноти німці встигли вийти до Дніпра і по двох вцілілих переправах захопили на лівому березі плацдарми. 18-та радянська стрілецька дивізія, щойно вийшовши з вагонів в Сичовці та Новодугіно, форсованим маршем поспішає зайняти оборону по Дніпру. Мотоциклетний розвідувальний відділ німецької 10-ї танкової дивізії знайшов 10-кілометрову слабину, куди рушила дивізія із завданням не вступати в бої та оточити радянські сили, возз'єднавшись з 7-ю танковою дивізією. 173-тя дивізія полковника Богданова відходить за річку Болву.

Загалом за цей день німці просунулися вглиб до 50 км, в смузі Резервного фронту 4-та танкова група — до 80 км. 250-та радянська дивізія з боями відходить з лінії Остролуки — Сутоки. Разом з тим 246-та стрілецька дивізія 29-ї армії зуміла відновити своє становище на східному березі річки Західна Двіна.

4 жовтня 1941 року німецька 3-тя танкова група досягла Холма, у верхівїв Дніпра прорвалася по вцілілих мостах та рушила на Вязьму, на півночі просунулася до Білого. Радянський контрнаступ в районі Холм-Жирковський успіху не мав — рушила піхота та до 100 танків, проти них німці кинули 60 PzKf-35 та бронетранспортери, в тому бою було підбито до 80 радянських танків. 4-та танкова група зайняла Спас-Деменськ та Кіров, вийшла на рубіж Єльні. 244-та стрілецька дивізія повністю вибита зі своїх позицій по річці Вотря та відійшла за Вопь. Німецька 28-ма дивізія здійснила кидок і зайшла 244-й радянській дивізії в тил, зав'язався бій біля сіл Бердяєво — Хрящевка. Командуючий 24-ю армією генерал К. І. Ракутін зі штабом у Волочку був відірваний від частин, котрі після боїв під Єльнею відступали на Дорогобуж. По полудні німецька ударна група займає Буди, Любунь (Калузька область) та Сутоки. До кінця дня в глибокому охопленні опинилися 16-та, 19-та та 20-та армії Західного фронту та 24-та, 32-га й 43-тя армії Резервного фронту. Передові частини 24-го танкового корпусу оволоділи Мойном по дорозі на Тулу. Під вечір Ставка ВГК направляє по залізниці в Мценськ 4-ту танкову бригаду полковника М. Ю. Катукова. О 23-й годині радянські оточені сили починають спроби по виходу з оточення біля Спас-Деменська. 24-та стрілецька дивізія 30-ї радянської армії виходить Білий — Вязьма, котра вже була блокована німцями; штаб намагається отримати директиви, німці використали радіообман, і дивізія добу стояла без руху. На ранок 6 жовтня вихід дивізії з матеріальною частиною став неможливим через підтягнення німецьких сил, частини дивізії намагаються вирватися без важкого озброєння. 15-та та 268-та німецькі дивізії вийшли в тил радянської 24-ї армії на річку Осьма. 173-тя стрілецька дивізія була розбита східніше Кірова, відступає в ліси.

5 жовтня 1941 року німецька 3-тя танкова група в наступі на Москву призупинилася через брак палива, в другій половині дня поновила його по Варшавському шосе в напрямі Юхнова, дочекавшись 258-му піхотну дивізію, рухаються з завданням оточення радянських армій. Німецька 4-та танкова група обходить великий болотистий район в ході наступу на Вязьму, зайняла Мосальськ та Юхнов, захоплено міст через Угру. В районі Юхнова висаджується авіадесант; десантники билися тут до 24 жовтня. 128-ма танкова бригада та 101-ша мотострілецька дивізія, зазнавши великих втрат, відходять в ліс, 128-ма оточена німецькою піхотою, вранці 6-го жовтня проривається на Воронцово. У 89-й стрілецькій дивізії 19-ї армії на вечір після боїв лишалося 400 людей, 244-й — 250 бійців, 127-ма танкова бригада втратила 22 танки; 134-та стрілецька дивізія продовжувала оборонятися на річці Вопец. 20-та та 24-та армії починають відступ по дорозі на Дорогобуж. Ще вночі німецька 5-та танкова дивізія розділила радянські 17-ту та 60-ту стрілецькі дивізії, 17-та дивізія билася в повному оточенні на болотистих берегах річки Мала Ворона, три спроби були невдалими, втратили 7 танків, рештки відступали болотами Малої Ворони. 60-та дивізія генерала Котельникова відступає вночі в напрямі Вязьми.

6 жовтня 1941 року3-тя танкова група Райнхардта остаточно прорвала другу лінію оборони Західного фронту на всю її ширину та вийшла 7-ю танковою дивізією на автостраду північніше Вязьми. Німецька 9-та армія зламала радянський опір в районі Білого. 4-та танкова група повертає головними силами на північ. 22-га та 29-та армії Західного фронту відходять на Ржев та Старицю, 43-тя та 49-та армії Резервного фронту — на Калугу та Мединь. Можайська лінія оборони приведена в бойову готовність. Того ж дня 19-та радянська армія починає відхід; німці з ходу проривають оборону 32-ї армії та 18-ї і 220-ї дивізій народного ополчення, частини армії відходять на Сичовку і Гжатськ, зв'язок з ними втрачено. Вночі відступаюча 60-та дивізія здійснила напад на розквартировані німецькі сили для здобуття палива, необхідного тягачам та тракторам, зранку спроба прориву була невдала, в бою загинув генерал Котельников, дивізія прорвалася окремими частинами — вийшло близько 5000 чоловік. 2000 бійців, котрі лишилися в 113-й дивізії під командуванням генерал-майора Преснякова зібралися в урочищі Мох; при спробі прориву зав'язався цілоденний бій, до вечора на ногах лишалося 300—350 бійців, генерал Пресняков та комісар Антропов О. М. були тяжко поранені, полонені, де невдовзі й загинули. 248-ма дивізія після боїв втратила боєздатність, вцілілі 600 бійців відходять на Бараново, в 140-й дивізії лишалося 900 людей.

6 жовтня 1941 року між Угрою та Можайським оборонним рубежем спротив німцям чинили курсанти Подільських училищ, які виходили з оточення до 24 жовтня[7].

В другій половині 6 жовтня почався загальний безладний відступ радянських військ під Вязьмою. Відсутність комунікації призвела до того, що направлені на підкріплення два полки 29-ї стрілецької дивізії підійшли до Вязьми, коли там вже були німецькі війська. Бійці сім разів атакували Вязьму, разом з тим намагаючись вийти з оточення, основні бої йшли біля Относово. В ході бою 139-ї стрілецької дивізії під Волочком з німецькою 78-ю дивізією, загинув генерал Б. Д. Бобров, увечерів військова група з Ракутіним відходить на Семльово. В ніч на 7 жовтня вийшли з оточення в районі Єрмолино — Русиново залишки 60-ї стрілецької дивізії. Вдень 7 жовтня з оточення вирвався в Тарутино медико-санітарний батальйон, Тарутино стає збірним пунктом 60-ї дивізії, по обіді керування збірним формуванням перебирає полковник Калінін.

По бездоріжжю, лісовими просіками пробивалася з оточення батарея катюш капітана Флерова, між селами Гряда і Богатир ракетники прийняли останній бій, по тому підірвали батарею, капітан Флеров І. А. в бою загинув.

Німецькі війська вступають у Вязьму. 7 жовтня 1941.

7 жовтня 1941 року моторизовані та танкові дивізії 3-ї та 4-ї німецьких танкових груп з'єдналися в районі західніше Вязьми і відрізали шляхи відходу 16-й,19-й, 20-й Західного і 24-й та 32-й арміям Резервного фронтів. Командувач 19-ї армії генерал-лейтенант Лукін М. Ф., перебуваючи в оточенні в районі Вязьми, був важко поранений в ногу та потрапив у полон[8]. Почалося перекидання військ з резерву Ставки та сусідніх фронтів на Можайську оборонну лінію.

Біженці. 1941

7 жовтня штаб Резервного фронту робить спробу встановити зв'язок зі своїми частинами, розіславши уповноважених на літаках — майже всі вони загинули; при цьому сили генерала Ракутіна чомусь шукали на північний схід від Вязьми. Рештки 19-ї, 103-ї, 106-ї та 309-ї дивізій 20-ї армії починають некерований відступ з-під Єльні.

19-та стрілецька дивізія 24-ї армії зав'язала бій з німцями за Семлево, зайняла село та утримувала до вечора 8 жовтня; там збирається група генерала Кондратьєва, котрий заміщав Ракутіна і очолив те, що лишилося від 24-ї армії.

8 жовтня 1941 року моторизовані корпуси 3-ї та 4-ї танкових груп вийшли в тил Вяземського угрупування радянських військ та цілком відрізали шляхи для відступу з'єднанням чотирьох радянських армій. Решта армій Резервного та Західного фронтів відступає до верхів'їв Волги, в район північно-західніше Калініна, та на Можайську лінію оборони.

9 жовтня 1941 року Ставка ВГК створила Фронт Можайської лінії оборони, формується 5-та армія на чолі з Д. Д. Лелюшенком, на Орловському напрямі розгортається 26-та армія О. В. Куркіна. Того дня оточенці намагаються прорватися на ділянці 56-го німецького моторизованого корпусу; 10 жовтня спроба вирватися була повторена, без жодного успіху.

10 жовтня 1941 року війська Західного і Резервного фронтів, що не потрапили в оточення, були об'єднані в один Західний фронт під командуванням генерала армії Жукова Г. К. 13 жовтня після п'яти днів боїв в оточенні радянські війська залишили місто Калугу. Почалася Калінінська оборонна операція та Можайсько-Малоярославецька операція. Німецькі 3-тя танкова група та 9-та армії поновили наступ на Калінінському напрямі та вийшли на Можайську лінію оборони.

Того ж дня залишки 242-ї стрілецької дивізії — дві групи — разом до 800 бійців — зуміли вирватися з оточення в районі дислокації 29-ї армії, ще 700 людей пробилося східніше Можайська.

12 жовтня 1941 року частині оточених у «Вяземському котлі» радянських військ вдається вирватися з оточення — першою в прорив йшла 2-га дивізія народного ополчення генерала В. Р. Вашкевича, 91-ша сибірська стрілецька дивізія та 800 моряків. З настанням темряви «катюші» зробили залп останніми набоями і на фронті 6-7 кілометрів радянські частини пішли у прорив біля села Богородицького по болотистій місцевості. Кільце швидко знову зімкнулося, при прориві загинуло 19000 радянських бійців. З оточення вийшли 107-ма мотострілецька дивізія полковника П. Г. Чанчибадзе, 2-га Московська дивізія ополчення В. Р.  Вашкевича та особовий склад 45-ї кавдивізії полковника А. Т. Стученка. Командування та штаб армії в оточенні складає з себе повноваження; так же вчиняють командири дивізій. Командири багатьох частин та підрозділів вишиковували підлеглих на лісових галявинах, прощалися з ними та розпускали.

13 жовтня 1941 року німці захопили Калугу та просунулися на Тарусу. Оточені з «групи Болдіна» розділяються на окремі групи для мобільного прориву, попередньо знищивши гармати, автомобілі та мали повбивати коней. Але на останнє у бійців рука не піднялася, і коней розпустили по лісі.

14 жовтня 1941 року близько 1000 бійців із штабом армії прориваються в полосі 20-ї армії південно-західніше Вязьми, поранений генерал-лейтенант М. Ф. Лукін потрапив у полон.

13 жовтня 1941 року закінчилася Вяземська операція, в її результаті війська вермахту прорвали фронт оборони Червоної армії на всю оперативну глибину і, знищивши частину військ Західного і Резервного фронтів, підійшли до Можайської лінії оборони Москви, створивши умови для подальшого наступу на Москву.

Загалом під Вязьмою потрапили в оточення або були розгромлені 5 радянських армій — 67 дивізій, 7 танкових бригад, 31 артилерійський полк резерву Головнокомандування та польові управління трьох армій[9]. Втрачено 5 412 гармат та мінометів, 1.242 танків. Здалися в полон 663 000 та вирвалися з оточення близько 85 000 радянських військових. В оточення потрапили також 10 з 12 дивізій народного ополчення з добровольців Москви.

На початок другої декади жовтня 1941 року німецьке командування з 28 дивізій залишає для ліквідації оточених радянських дивізій 14, а решта перекидаються на Москву.

• Битви та операції німецько-радянської війни
• Прикордонні битви (1941)
• Брянська операція (1941)
• Тульська операція
• Уманський котел
• Ленінградська оборонна операція
• Вейшнорія

• История второй мировой войны 1939 — 1945. Т. 4. — М., 1975. (рос.)
• Великая Отечественная война 1941—1945. Энциклопедия. Гл.редактор генерал армии, профессор М. М. Козлов. — М., Советская энциклопендия, 1985. (рос.)
• Советский Союз в годы Великой Отечественной войны. Отв. редактор академик А. М. Самсонов. — М., Наука, 1985. (рос.)

• David M. Glantz/Jonathan House: When Titans clashed — How the Red Army stopped Hitler, Kansas University Press, Kansas 1995. ISBN 978-0-7006-0899-7
• A. B. Исаев Котлы 41-го. — История ВОВ, которую мы не знали, Яуза Эксмо, Москва 2005. ISBN 5-699-12899-9
• Д. 3. Муриев: Вяземская операция: Советская военная энциклопедия, Bd.2, Москва 1978
• Klaus Reinhardt: Die Wende vor Moskau — Das Scheitern der Strategie Hitlers im Winter 1941/42, Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart 1972 (= Beiträge zur Militär- und Kriegsgeschichte, Bd.13). ISBN 3-421-01606-2
• A.M. Samsonow: Die große Schlacht vor Moskau, Verlag des Ministeriums für Nationale Verteidigung, Berlin (Ost) 1959.
• Лопуховский Л. Вяземская катастрофа 41-го года. — М., 2007. — 640 с.

• В Вяземской операции
• Вяземская операция 1941
• Вяземская операция 1941 года
• Вяземская оборонительная операция