Вірус гепатиту B

Вірус гепатиту B, скорочено HBV від англ. Hepatitis B Virus, вид роду Orthohepadnavirus, який є частиною родини Hepadnaviridae.[1] Цей вірус спричинює захворювання на Гепатит B.[2]

?
Вірус гепатиту B

TEM мікрофотографія з зображенням HBV
Класифікація вірусів
Група: VII
Ряд: не присвоєний
Родина: Hepadnaviridae
Рід: Orthohepadnavirus
Вид: Hepatitis B virus
Посилання
Вікісховище: Hepatitis B virus
NCBI: 10407

Вірус було відкрито у 1970-тому році, коли Dane D. S., Cameron C. H. та Briggs M.[3] за допомогою методу імунної електронної мікроскопії вперше виявили у крові хворих на сироватковий гепатит збудника, який у подальшому був названий "частками Дейна". Наукова група експертів ВООЗ у 1973 році затвердила офіційну номенклатуру гепатитів, де сироватковий гепатит був визначений як гепатит B, а сам збудник як HBV[4].

Захворювання

Крім спричинення гепатиту B, зараження HBV може призводити до цирозу та гепатоцеллюлярної карциноми.[5]

Також припускається що він збільшує ризик раку підшлункової залози.[2]


Класифікація

Вірус гепатиту B належить до роду Orthohepadnavirus, до якого належать ще три інші види: вірус гепатиту ховрахів, вірус гепатиту бабаків, та вірус гепатиту B шерстистих мавп. Рід є частиною родини Hepadnaviridae, яка містить два інші роди, Avihepadnavirus та інший, який ще не описали. Ряд цієї родини вірусів поки що не визначили.[6] Віруси схожі на вірус гепатиту B знаходили у всіх мавп старого світу (орангутангів, гібонів, горил та шимпанзе) і в шерстистої мавпи нового світу, що припускає давнє походження цього вірусу в приматів.

Цей вірус поділяється на три головні серотипи (adr, adw, ayr, ayw) які побудовані на антигенних епітопах що знаходяться білках його оболонки, і на вісім генотипів (A-H) залежно від загальної варіації нуклеотидів в геномі. Генотипи мають різне географічне поширешння і використовуються при відслідковуванні еволюції та поширення вірусу. Відмінності в генотипі впливають на гостроту захворювання, його перебіг та ймовірність ускладнень, і на реакцію на лікування та вакцинацію.[7][8]

Морфологія

Структура
Структура вірусу гепатиту B

Вірус гепатиту B є членом родини Hepadnaviridae.[9] Вірусна частинка(віріон) складається з зовнішньої ліпідної оболонки та нуклеокапсиду у формі ікосаедра головним компонентом якого є білок. Нуклеокапсид містить вірусну ДНК, та ДНК-полімеразу, яка має зворотню транскриптазу подібно до ретровірусів.[10] Зовнішня оболонка містить вбудовані білки, які беруть участь в прикріпленні та проникненні у сприйнятливі клітини. Цей вірус є одним з найменших вірусів тварин з оболонкою, діаметр віріона яких дорівнює 42 нм, але існують плеоморфні форми, які включають ниткоподібні чи сферичні тіла в яких відсутнє ядро. Такі частинки не заразні і складаються з ліпідів та білків які формують частину поверхні віріона, яка називається поверхневим антигеном (HBsAg), і створюється у надлишку протягом життєвого циклу вірусу.[11]

Компоненти

Вірус складається з:

  • HBsAg
  • HBcAg (HBeAg як варіація при сплайсингу)
  • ДНК-полімераза вірусу гепатиту B
  • HBx. Функція цього поки що не дуже добре відома.[12]

Вірус гепатиту D потребує оболонок віріонів HBV щоб стати вірулентним.[13]

Еволюція

Ранню еволюцію гепатиту B, як і всіх інших вірусів важко встановити.

Поділ на orthohepadnavirus та avihepadnavirus стався приблизно 125,000 років тому (95% довірчий інтервал 78,297–313,500).[14] Як рід Avihepadnavirus так і рід Orthohepadna почали поділятись приблизно 25,000 років тому.[14] Поділ в цей час призвів до виникнення генотипів Orthohepadna A-H. Людські штами мали останнього спільного предка від 7000 (95% інтервал: 5,287–9,270) до 10,000 (95% інтервал: 6,305–16,681) років тому.

Avihepadnavirus не має X білка, але рудиментарний фрейм читання гену X присутній в геномі качиного гепаднавірусу.[15] Білок X міг еволюціонувати з ДНК глікосилази.


Геном
Генна організація HBV. Гени накладаються.

Розмір

Геном HBV складається з циклічної ДНК, але є незвичним, тому що спіраль ДНК не повністю подвійно-закручена. Один кінець прив’язаний до ДНК-полімерази вірусу. Геном має довжину 3020–3320 нуклеотидів (для спіралі повної довжини) та 1700–2800 нуклеотидів (для короткої частини).[16]

Життєвий цикл
Реплікація вірусу гепатиту B.

Вірус має складний життєвий цикл. Гепатит B - один з небагатьох відомих неретровірусних вірусів що використовують зворотню транскрипцію як частину процесу реплікації

Приєднання
Вірус отримує вхід в клітину приєднуючись до рецептора на поверхні і проникаючи в неї за допомогою ендоцитозу. Рецептор на поверхні клітини поки що не ідинтифікований, але підозрюється що це один з сім’ї овальбумінових інгібіторів серінової протеази.[1]
Проникнення
Після цього вірусна мембрана з’єднуєтья з мембраною клітини хазяїна випускаючи ДНК та білки ядра в цитоплазму.
Розкриття капсиду
Через те що вірус розмножується за допомогою РНК створеного ензимом хазяїна, ДНК вірусного геному повинна бути перенесена в ядро клітини білками що називаються шаперони. Білки ядра від’єднуються від частково подвійно закрученої ДНК вірусу потім робляться повністю закрученими і перетворюються в ковалентно замкнену циклічну ДНК (cccDNA) яка використовується як шаблон для транскрипції чотирьох вірусних мРНК.
Реплікація
Найбільша мРНК, (яка є довшою за геном вірусу), використовується для створення нових копій геному та створення головного білка капсиду і вірусної ДНК-полімерази.
Збирання
Чотири мРНК піддаються додатковій обробці і формують віріони потомства які випускаються з клітини, чи повертаються в ядро для повторної переробки і створення ще більшої кількості копій.[17]
Випуск
Довга мРНК транспортується назад в цитоплазму де P білок віріона синтезує ДНК за допомогою зворотньої транскрипції.

Див. також
  • Вакцина від Гепатиту B

Зноски
  1. Hunt, Richard (21 листопада 2007). Hepatitis viruses. University of Southern California, Department of Pathology and Microbiology. Архів оригіналу за 25 серпня 2013. Процитовано 13 березня 2008.
  2. Hassan MM, Li D, El-Deeb AS, et al. (October 2008). Association between hepatitis B virus and pancreatic cancer. J. Clin. Oncol. 26 (28): 4557–62. PMC 2562875. PMID 18824707. doi:10.1200/JCO.2008.17.3526.[недоступне посилання з квітня 2019]
  3. Dane D. S., Cameron C. H. та Briggs M. Virus-like particles in serum of patients with Australiaantigen-associated hepatitis. Lancet 1:695-8, 1970.
  4. Авторський колектив, за ред. В.П. Широбокова. Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія. — Вінниця : Нова Книга, 2011. — 952 с. — 2000 прим. — ISBN 978-966-382-325-6.
  5. Schwalbe M, Ohlenschläger O, Marchanka A, et al. (March 2008). Solution structure of stem-loop alpha of the hepatitis B virus post-transcriptional regulatory element. Nucleic Acids Res. 36 (5): 1681–9. PMC 2275152. PMID 18263618. doi:10.1093/nar/gkn006.
  6. Mason, W.S., et al. (8 липня 2008). 00.030. Hepadnaviridae. ICTVdB Index of Viruses. International Committee on Taxonomy of Viruses. Процитовано 13 березня 2009.
  7. Kramvis A, Kew M, François G (2005). Hepatitis B virus genotypes. Vaccine 23 (19): 2409–23. PMID 15752827. doi:10.1016/j.vaccine.2004.10.045.
  8. Magnius LO, Norder H (1995). Subtypes, genotypes and molecular epidemiology of the hepatitis B virus as reflected by sequence variability of the S-gene. Intervirology 38 (1–2): 24–34. PMID 8666521.
  9. Zuckerman AJ (1996). Hepatitis Viruses. In: Baron's Medical Microbiology (Baron S et al., eds.) (вид. 4th). Univ of Texas Medical Branch. ISBN 0-9631172-1-1.
  10. Locarnini S (2004). Molecular virology of hepatitis B virus. Semin. Liver Dis. 24 (Suppl 1): 3–10. PMID 15192795. doi:10.1055/s-2004-828672.
  11. Howard CR (1986). The biology of hepadnaviruses. J. Gen. Virol. 67 (7): 1215–35. PMID 3014045. doi:10.1099/0022-1317-67-7-1215.
  12. Guo GH, Tan DM, Zhu PA, Liu F (February 2009). Hepatitis B virus X protein promotes proliferation and upregulates TGF-beta1 and CTGF in human hepatic stellate cell line, LX-2. Hbpd Int 8 (1): 59–64. PMID 19208517. Архів оригіналу за 13 квітня 2009. Процитовано 21 січня 2013.
  13. Chai N, Chang HE, Nicolas E, Han Z, Jarnik M, Taylor J (August 2008). Properties of subviral particles of hepatitis B virus. J. Virol. 82 (16): 7812–7. PMC 2519590. PMID 18524834. doi:10.1128/JVI.00561-08.
  14. van Hemert FJ, van de Klundert MA, Lukashov VV, Kootstra NA, Berkhout B, Zaaijer HL (2011). Protein X of hepatitis B virus: origin and structure similarity with the central domain of DNA glycosylase. PLoS ONE 6 (8): e23392. PMC 3153941. PMID 21850270. doi:10.1371/journal.pone.0023392.
  15. Lin B, Anderson DA (2000). A vestigial X open reading frame in duck hepatitis B virus. Intervirology 43 (3): 185–90. PMID 11044813.
  16. Kay A, Zoulim F (2007). Hepatitis B virus genetic variability and evolution. Virus Res. 127 (2): 164–76. PMID 17383765. doi:10.1016/j.virusres.2007.02.021.
  17. Bruss V (2007). Hepatitis B virus morphogenesis. World J. Gastroenterol. 13 (1): 65–73. PMID 17206755.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.