Віспа мавп

Ще в XIX столітті дослідники неодноразово описували захворювання мавп, що перебігали з рясним пустульозним висипом, а нерідко й з досить високою летальністю. Однак, оскільки такі спалахи зазвичай виникали після захворювання людей, їх розцінювали як наслідок зараження тварин від людей. Уперше випадки віспоподібного захворювання, що виникли поза всяким зв'язком з людьми, були зафіксовані у 1958 році в Копенгагені серед мавп, яких було завезено в Державний інститут сироваток із Сингапуру. До цього часу натуральна віспа в країні вже була ліквідована, а тривалість інкубації дозволяла виключити ймовірність зараження мавп на місцях вилову. Спалахи були зареєстровані в двох партіях тварин, завезених з інтервалом майже 5 місяців. Проведені вірусологічні дослідження дозволили Р. фон Магнусу зі співавторами у 1958 році з організму крабоїдних мавп Macaca fascicularis виділити вірус із родини поксвірусів, що відрізнявся за деякими ознаками від вірусу натуральної і коров'ячої віспи. Його назвали «Копенгаген».

З моменту повідомлення про перший спалах захворювання, що отримав назву «віспа мавп», на сьогодні вже відомо про декілька таких спалахів у різних наукових установах, де проводили експерименти з мавпами, і навіть у природних умовах. Спочатку існувала думка, що віспа мавп не є небезпечною для людей. Головним аргументом було те, що люди, які спілкувалися з хворими тваринами, залишалися здоровими. Можливо причиною цього була не стільки низька вірулентність вірусу для людей, як міркували, скільки те, що в період, коли починалися роботи з цим вірусом, ще не була скасована обов'язкова вакцинація проти натуральної віспи, що, як з'ясувалося, захищає й від віспи мавп.

У 1970 році в Республіці Заїр було описано перший випадок віспи мавп у людини — в дев'ятирічного хлопця[3].

Віспа мавп була обмежено тропічними вологими лісами Центральної і Західної Африки аж до 2003 року, коли перші випадки хвороби були зареєстровані в Західній півкулі. Наприкінці весни 2003 року кілька захворілих людей було виявлено на Середньому Заході Сполучених Штатів Америки. У них була гарячка, висип, респіраторні симптоми і лімфаденопатія після контакту з хворими луговими собаками прерій видів Cynomys, що були інфіковані вірусом віспи мавп[4]. Епідеміологічне розслідування прийшло до висновку, що всі підтверджені випадки віспи мавп у цих тварин були пов'язані із загальним розподільником, де лугові собачки були розміщені або транспортувалися разом з африканськими гризунами з Гани. Серед цих гризунів були гамбійські щури, які є на сьогодні відомими резервуарами віспи мавп в їхньому природному середовищі існування в Африці.

Наразі повідомлено про понад 850 випадків віспи мавп у людей. Спалах відбувся в 2016 році в Центральноафриканській республіці, коли 17 серпня в одному з селищ помер мисливець. У тому ж селищі від 4 вересня до 7 жовтня відбулось 26 послідовних випадків цієї хвороби.[5] У 2017 році почався спалах у 14 штатах Нігерії, де в період від 4 вересня до 9 грудня захворіло 233 людей, 1 з них, який був імуноскомпрометований, помер. Проведені епідеміологічні розслідування показали, що джерела інфікування людей є численними і не зв'язаними між собою[6]. Станом на 15 вересня 2018 року зафіксовано 269 випадків у 16 штатах та одній окремій території країни[7] З 1 січня по 13 вересня 2020 року в Демократичній Республіці Коного зареєстровано 4594 випадки хвороби включаючи 171 померлого (летальність 3,7 %). Упродовж такого ж періоду в 2019 році зафіксовано 3794 випадки включаючи 73 померлих (летальність 1,9 %)[8].

Незважаючи на те, що для поксвірусів притаманна генетична стабільність, усе-таки інколи з'являються біологічні варіанти (біовари), які відрізняються один від одного. Існує дві чіткі категорії вірусу — клада басейну річки Конго та клада Західної Африки. Тому віспа мавп може перебігати в двох варіантах — доброякісному з одиничними висипаннями і непорушеним загальним станом та тяжкому з рясним висипом, задишкою, лімфаденітом, високою летальністю. при ураженні кладою басейну Конго летальність сягає до 10 % випадків, тоді як західноафриканська клада зазвичай виявляє летальність менш ніж в 1 % випадків. ВІЛ-інфекція збільшує ризик смерті людей, інфікованих вірусом віспи мавпи.

По ліквідації натуральної віспи звільнилася біологічна ніша, що вона займала нею, а відповідне закінчення противіспяної вакцинації, безумовно сприяє проникненню поксвірусів тварин у людську популяцію. Також можливо випадки віспи мавп були в людей і до першого випадку реєстрації в 1970 році, адже до цього вони ховалися мабуть серед значного більшого числа хворих на натуральну віспу. Від моменту ліквідації натуральної віспи у 1978 році в Африці й світі їх стали спостерігати. Багаторазові пасажі вірусу тварин, зокрема віспи мавп, через організм людини можуть додати цьому вірусу нових патогенних властивостей і спричинити появу не менш тяжкої хвороби, якою була для людства натуральна віспа.

Серйозною проблемою може стати віспа мавп для медицини подорожей. Відсутність імунітету в туристів, що приїжджають у місця, ендемічні по віспі мавп, створює можливості для їхнього інфікування. Відомі випадки завезення хвороби далеко за межи природного ареалу, як ото у 2019 році до Сінгапуру[9], у 2021 році до Великої Британії[10], причому у 2-х випадках відбулася передача хвороби від хворої людини[11]. 17 липня 2021 року повідомлено про випадок хвороби в США у мандрівника після повернення з Нігерії[12]. 25 листопада 2021 року повідомлено про новий випадок у громадянина США після приїзду з Нігерії[13].

? Monkeypox virus
Вірус віспи мавп при електронній мікроскопії.
Класифікація вірусів
Група: i Ряд: Unassigned Родина: Poxviridae Підродина: Chordopoxvirinae Рід: Orthopoxvirus
Типовий вид
Vaccinia virus
Species
Monkeypox virus
Посилання
Вікісховище: Monkeypox

За своєю структурою вірус віспи мавп походить з роду Orthopoxvirus, що входить до підродини Chordopoxvirinae родини Poxviridae, не відрізняється від вірусу натуральної віспи — має типову для поксвірусів форму і розміри. За певними особливостями його можна відрізнити від інших вірусів цієї родини (визначення морфології віспин, проба на кролику, деякі серологічні реакції).

Вірус віспи мавп патогенніший для дорослих білих мишей при інтрацеребральному зараженні, ніж вірус натуральної віспи. Високо чутливі до нього молоді бавовняні пацюки і білі миші, а також кролики, білки, гігантські мурахоїди. Слабко сприйнятливі дорослі білі пацюки, морські свинки і золотаві хом'яки, але у них інфекція може перебігати субклінічно, проте сероконверсія розвивається.

Поглиблені дослідження показали, що за своїми серологічними властивостями вірус віспи мавп перебуває ближче до вірусу натуральної віспи, ніж до вірусів вакцини і коров'ячої віспи.

Інкубаційний період становить 4-20 днів, у середньому 12. Починається захворювання гостро, раптово, з підвищення температури тіла, м'язового і головного болю; можливі нудота, блювання, втрата апетиту, прострація, фарингіт, задишка і кашель (з мокротинням або без нього).

Подальша динаміка захворювання, терміни появи й еволюція елементів висипу аналогічні такими при натуральній віспі, однак за перебігом більше нагадує її легкі форми або середньотяжкі, хоча зрідка бувають й тяжкі геморагічні варіанти клінічного перебігу. Як і при натуральній віспі, висип з'являється на слизових оболонках рота, статевих органах, кон'юнктиві й рогівці. Спочатку елементи висипу з'являються на голові, а потім швидко поширюються на тулуб і кінцівки, охоплюючи також долоні й підошви. Більшість елементів висипу мають розміри 3-15 мм діаметром. Незважаючи на те, що пустули, які утворилися в процесі перетворення елементів висипу, бувають досить великими (5-10 мм у діаметрі), після їхнього підсихання і відпадання скоринок рубці формуються більш поверхневі, ніж при натуральній віспі, хоча й також чітко помітні, що може створити косметичні проблеми і, відповідно, психологічні ускладнення. Тривалість існування висипу до 2-3 тижнів допоки усі пустули не перетворяться на кірочки.

Головна відмінність віспи мавп — наявність майже в 90 % захворілих лімфаденіту. Його поява поєднується нерідко з гарячкою, але може на 1-2 дні відставати від початкових проявів хвороби. Можуть збільшуватися шийні, пахові, пахвові лімфатичні вузли ізольовано в одній ділянці (за типом регіонарного лімфаденіту) або генералізовано. Звичайне збільшення лімфовузлів передує появі віспяного висипу. У подальшому окремі лімфовузли можуть нагноюватися.

Біль елементів висипу не є характерною, відбувається при приєднанні вторинної гнійної інфекції. Висип може перебігати разом з помірним свербежем.

Загальна тривалість захворювання — до 2-3 тижнів.

Усіх хворих на віспу мавп госпіталізують, їм забезпечують спеціальний режим розміщення і ведення, виключається можливість внутрішньолікарняного поширення інфекції.

Використовують як етіотропну терапію метисазон (по 0,6 г 2 рази на день протягом 4-7 діб), який було застосовано при лікуванні натуральної віспи.

У зв'язку з тим, що після розкривання пустул можливе приєднання інфекції, рекомендоване призначення антибіотиків широкого спектра дії для профілактики гнійно-септичних ускладнень. Тривалість курсу антибактерійної терапії визначають індивідуально.

Дуже важливого значення набуває догляд за хворим, його харчування, з огляду на ураження шкіри і слизових оболонок. Їжа повинна бути рідкою, малосольною, не містити екстрактивні й подразнювальні речовини. Після кожного прийому їжі необхідно здійснювати ретельний туалет порожнини рота слабким розчином (2-5 %) борної кислоти. Її ж можна використовувати для промивання очей. Шкіру варто протирати розчином калію перманганату (1:5000), камфорного спирту тощо. А в період реконвалесценції можна навіть обмивати хворих у ванні зі слабким розчином калію перманганату (рожеве забарвлення води).

Обов'язкове здійснення дезінтоксикаційної терапії (парентерально і перорально), а при великих ранових поверхнях, коли відбувається рясна втрата рідини, необхідно коригувати водно-електролітний баланс і КОС.
За тяжкого перебігу можливе призначення глюкокортикостероїдів, особливо у тих випадках, якщо не виключається крововилив у кору надниркових залоз з дефіцитом гормонів.
За показниками застосовують серцеві і судинні засоби.
За наявності геморагічного синдрому показане переливання свіжої або замороженої плазми.

13 серпня 2018 року повідомлено, що створено ефективний етіотропний препарат проти вірусів натуральної та мавпячої віспи тековірімат (TPOXX®)[15]. Препарат пригнічує функцію основного білка вірусної оболонки, необхідного для існування вірусів поза клітиною. Таким чином, віруси не може вийти із зараженої клітини, а також не відбувається поширення їх всередині організму.

Хворі через загрозу високої контагіозності мають бути негайно госпіталізовані в спеціальні лікувальні установи. У приміщенні, де знаходився хворий, здійснюють ретельну остаточну дезінфекцію, а контактним особам установлюють карантин терміном на 21 день як при натуральній віспі. Одночасно їм слід призначити метисазон, що додатково зменшує ризик зараження контактних.

Має певні особливості:

• у початковій стадії захворювання проявляється рясним петехіальним висипом, що через стадії папули, везикули, пустули перетворюється після відпадання кірок у рубці;
• найбільше висипань буває на долонях і підошвах;
• усі елементи висипу знаходяться одночасно на одній стадії розвитку;
• стан тварин упродовж усієї хвороби залишається задовільним.

• Возіанова Ж. І. Інфекційні і паразитарні хвороби: У 3 т. — К.: «Здоров'я», 2003. — Т.3.; — 848 с. ISBN 5-311-01326-5
• Mary Beth Graham, Janet Fairley, Juliet L Gunkel. Monkeypox. Dec 09, 2016 / Еmedicine. Мedscape / Drugs & Diseases > Dermatology / Chief Editor: William D James (англ.)

• СDC про віспу мавп (англ.)
• The Big Picture Book of Viruses: Poxviridae (англ.)
• Sonia Shah. Scientific American March 2013. Could Monkeypox Take Over Where Smallpox Left Off? (англ.)