Вітторе Карпаччо

Вітторе Карпаччо (італ. Vittore Carpaccio; нар. 1455(65), Венеціанська республіка — пом. 1526, Венеціанська республіка) — художник зламу 15 — 16 століть доби раннього Відродження, представник Венеціанської школи живопису.

Вітторе Карпаччо
Vittore Carpaccio
Худ.Карпаччо, портрет невідомого з Венеції
При народженні можливо, Ветор Скарпацца
Народження бл. 1465
Венеціанська республіка
Смерть 1526
  Венеціанська республіка
Національність італієць
Країна Венеціанська республіка
Жанр сакральний живопис, портрет
Навчання Можливо, Джентілє Белліні
Діяльність художник, рисувальник
Напрямок Відродження
Роки творчості 1485—1523
Покровитель патріарх Антоніо Контаріні
Твори релігійні картини, портрет
Діти Benedetto Carpacciod[1]
 Вітторе Карпаччо у Вікісховищі

Етапи досліджень

Практично мало що відомо про рік народження художника, його навчання і навіть про його справжнє ім'я. Італія 15 століття — була конгломератом невеликих держав і князівств, одним з яких була Венеціанська республіка з імперським характером і імперськими амбіціями. В Венеції говорили на венеціанському діалекті, який мав значні розбіжності з тосканським діалектом, що набагато пізніше стане літературною мовою в Італії. А практично державною мовою тосканський діалект, що вивчають в школах — стане у 19 — 20 століттях. Навіть венеціанський діалект 15 століття був у фазі становлення.

Мода на латину, яку розділяв і сам художник, примусила його переробити власне прізвище на Карпатіус. Але це ім'я не прижилося навіть в Італії. Історики мистецтва в Італії 17 століття, що писатимуть на тосканському діалекті, назвуть його Карпаччо (Рідольфі у 1648 році, Боскіні у 1660 році) і лише це найменування стане загально прийнятим.

Жодних відомостей, хто був першим чи черговим вчителем Вітторе. Традиційно їм вважають Джентілє Белліні (близько 1429—1507), старшого брата Джованні Белліні (близько 1430—1516). Але художній стиль Вітторе відрізняється як від творів Джентілє, так і від картин велетенськи обдарованого Джованні.

Дослідники 20 століття, спираючись на стилістичний аналіз творів венеціанських майстрів 15 століття, додали ще двох майстрів, твори яких могли мати вплив (або мали вплив) на художню манеру Карпаччо, це:

Безтривожна манера Антонелло да Мессіна, що уникав трагічних сюжетів чи трактував драматичні сцени в манері спокійної розповіді — дійсно близька до манери Карпаччо.

Збережені свідоцтва біографії
Св. Єронім в келії
Аудієнція послам.
Прибуття Св. Урсули в Кельн

Необхідність документальних підтверджень фактів життєпису примусила дослідників звернутися до архівів. Але знайдено надзвичайно мало. Рік народження художника найчастіше визнають між 1455 і 1465 і навіть у 1572.

Батько — П'єтро Скарпацца (Scarpazza) був купцем. Родина мешкала на острові Торчелло в Маццорбо. Окрім торгівлі, родина мала шахту з копалинами і не була бідною. Представники родини Скарпацца займали відомі посади на острові Торчелло (один був суддя, другий — канонік катедрального собору острова Торчелло).

Збережений заповіт рідного дяді Вітторе — Зуане Скарпацца, що був францисканцем в монастирі Св. Урсули в місті Падуя. Спадкоємцями його майна стали рідний брат П'єтро Скарпацца, що торгував хутром та племінник Вітторе. Є ще відомість про найм майстерні самим Вітторе за 1486 рік. Якщо виходити з дати 1486 і Вітторе 20 років, то він 1466 року народження чи трохи старший.

Венеціанське суспільство було розділене на релігійні братства (товариства, Скуола). Кожне товариство обирало небесного заступника і будувало приміщення, де представники братства збирались для душпастирських, філософських і ділових бесід і спілкування. Чим заможнішими були члени братства, тим заможнішим було і братство. Скуола мала гроші, на які і замовляла картини біблійного спрямування венеціанським майстрам. По замовам скуол працював і Якопо Тінторетто.

1488 року керівники венеціанської Скуоли Св. Урсули прийняли рішення оновити образа в каплиці Св. Урсули, картини для якої і доручили створити Вітторе Карпаччо. По замовам других братств художник працюватиме і надалі. Картини на сюжети житія Св. Урсули створив і Ганс Мемлінг, тобто сюжет був відомим для доби.

Серед значних замовлень — портрет дожа Леонардо Лоредана та картина для зали засідань венеціанського Сенату. Доручать Карпаччо і картини з приводу візиту папи римського Олександра ІІІ у Венецію. (Всі останні картини загинуть під час пожежі в палаці дожів у 1577 році)

Художник офіційно був на службі у патріарха Антоніо Контаріні, для якого виконав декілька творів в останні роки життя.

Карпаччо був одружений, він узяв шлюб з венеціанкою Лаурою. Подружжя мало двох синів — П'єтро та Бенедетто, обидва сини теж стануть художниками.

У 1511—1520 роках Карпаччо виконав картини для Скуоли да Сан Стефано. Але в Венеції вже нові часи і нові пісні (і народились нові художні авторитети). Якісно змінилася художня манера знайомого Карпаччо — уславленого Джованні Белліні. Підросли і його учні — Джорджоне, Тіціан, Себастьяно Лучані, відомий як Себастьяно дель Пйомбо і випередили навіть Белліні.

  • Тиціан. Лодовіко Аріосто
  • Тиціан.Шлях на Голгофу
  • Себастьяно дель Пьйомбо. «Свята Родина зі Свв.Катериною і Себастьяном і донатором », Лувр
  • Джорджоне, поет Антоніо Брокардо,
Поклоніння Христу з двома донаторами, Лісабон

Для Вітторе Карпаччо час наче застиг на місті, він такий же розважливий, розповідально — безтривожний, з подробицями, венеціанським натовпом, кумедними і побутовими дрібницями. Він ще користується попитом як художник, живе і працює водночас з Лоренцо Лотто, Тиціаном та Себастьяно дель Пьйомбо (що головує в майстерні Джорджоне по передчасній смерті останнього), але належить 15 століттю. Два останні релігійні образи Карпаччо датовані 1523 роком і створені для провінційного вівтаря католицької церкви Вознесіння в Копарі (Словенія). Карпаччо залишається на узбіччі магістральних шляхів венеціанського мистецтва, які відкриті Джованні Белліні, Джорджоне, Тиціаном.

Близько 1526 року художник помер в Венеції.

Вибрані твори
«Чудо реліквії Хреста на мосту Ріальто», 1494. Галерея Академії, Венеція
«Приїзд англійських послів до двору короля Бретані» (деталь), бл. 1495. Галерея Академії, Венеція
«Диспут святого Стефана», бл. 1514, Пінакотека Брера, Мілан

Див. також

Посилання

Література та джерела
  • Смирнова И. А. «Вітторе Карпаччо», серия «Мастера мирового искусства», М, 1982 (рос)
  • Jan Lauts: Carpaccio, Gemälde und Zeichnungen, Köln 1962.
  • Vittorio Sgarbi: Carpaccio, München 1999.
  • Francesco Valcanover, Vittore Carpaccio, in AA.VV., Pittori del Rinascimento, Scala, Firenze 2007. ISBN 88-8117-099-X
  1. Зведений список імен діячів мистецтва — 2017.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.