Гамалія (поема)

У поемі «Гамалія» Шевченко вдруге звернувся до теми морських походів запорожців. Порівняно з ранішою поезією «Іван Підкова», тут цю тему розроблено повніше і виразніше наголошено на визвольній меті експедиції козаків. Історичні, літературні й народнопісенні джерела твору загалом ті ж самі, що й джерела «Івана Підкови». Це передусім народні думи про чорноморські походи запорожців і поневіряння невільників у османській неволі (думи про Самійла Кішку, про Олексія Поповича, про Марусю Богуславку тощо). Вплив дум позначився і на трактуванні історичної доби, і на загальному ліричному тоні твору, і на поетиці його окремих частин. У дусі й стилі дум і народних пісень написано початок поеми (плач невільників), уславлення Гамалії («Слава тобі, Гамаліє…»), пісню запорожців («У туркені по тім боці…»). З відомих Шевченкові літературно-історичних джерел («История русов», «История Малой России» Д. Бантиша-Каменського, «Описание Украйны» Г.-Л. де Боплана, повісті М. Чайковського «Wyprawa na Carogród» і «Skalozub w zamku siedmiu wież» та ін.) він найбільше скористався матеріалами «Запорожской старины». Безпосередній поштовх до написання поеми дали поетові, очевидно, враження від його подорожі по Балтійському морю. На формування задуму твору мали вплив «Запорожская старина», яку в травні того ж року поет одержав від П. М. Корольова (відома йому, безперечно, й раніше). Крім думи «Татарский поход Серпяги», цей збірник містив розділ «Походы казаков против татар и турок». «Лежу оце п'яті сутки та читаю „Старину“, добра книжка, спасибі Вам і Срезневському, — писав Шевченко П. М. Корольову 22 травня 1842 р. — Я думаю дещо з неї зробить, коли здоров буду, там багато є дечого такого, що аж губи облизуєш…» (очевидно, малися на увазі матеріали про морські експедиції запорожців).[1]

Першодрук поеми «Гамалія», 1844

Поема датується орієнтовно жовтнем — першою половиною листопада 1842 р. на підставі згадки про створення поеми в листі Шевченка до П. М. Корольова від 18 листопада 1842 р.: «Позавчора вернувся в Петербург. Мене носив проклятущий пароход у Шведчину й Датчину. Пливши в Стокгольм, я скомпонував „Гамалію“, невеличку поему, та так занедужав, що ледве привезли мене в Ревель, там трошки очуняв». Найраніший відомий текст поеми — першодрук 1844 р. окремою книжкою. Рукопис поеми на 12 сторінках подав 7 березня 1843 р. до Петербурзького цензурного комітету О. Л. Елькан . Шевченко же забрав рукопис. Рукопис, за яким видано поему, не зберігся. Видання здійснювалося без нагляду Шевченка, який з кінця травня 1843 р. виїхав в Україну й повернувся до Петербурга лише в перших числах березня 1844 р., коли поему було вже віддруковано. Перебуваючи в лютому 1844 р., по дорозі з України до Петербурга, в Москві, Шевченко мав у себе інший рукопис поеми. За цим рукописом він правив тоді поему разом з О. М. Бодянським. Ці виправлення Шевченко не встиг внести у видання поеми. Про це в листі від 6-7 травня 1844 р. поет писав О. М. Бодянському: «„Гамалія“ не поправлений, як ми з вами тойді поправляли, бо без мене надрюкований полукацапом…». Над текстом поеми чи принаймні частиною тексту Шевченко працював і після виходу твору в світ. Наслідки цієї праці відбилися в неповному автографі частини поеми, що містився під № 4 перед віршем «Як умру, то поховайте…» у рукописній збірці, тепер неповній, середини 40-х років XIX ст.. Початок цього автографа втрачено. Тоді ж Шевченко поклав частину поеми — пісню козаків-бранців — на музику. Свідчення про це лишив В. В. Ковальов, який, вступивши 1844 р. до Академії мистецтв, деякий час мешкав з Шевченком у спільній квартирі: «Случалось, что Тарас Григорьевич, когда, бывало, захочется отвести душу народной песней, выходил к нам за перегородку, садился на единственный стоявший в комнате деревянный диван и говаривал: „А нуте, хлопці, заспіваєм!“ брал свою скрипку, держал баса — и при помощи наших молодых тогда голосов песня лилась, и мы забывали нашу тяжелую нужду. Чаще всего при этом пели песню из сочинений Тараса Григорьевича: „Ой повій, вітре, з Великого Лугу, та розвій нашу тугу“; эту песню он и сам пел с нами и руководил пением; и напев к ней был им же сочинен; пели, конечно, без нот» .[1].

Ілюстрація до твору Т. Г. Шевченка «Гамалія»

В основі сюжету поеми — морський похід отамана Гамалії з козаками в Стамбул для визволення з неволі своїх побратимів. Але в цьому творі увага автора зосереджена не тільки на лицарських рисах запорожців. Одночасно з оспівуванням мужності і сміливості козаків, їхньої великої відваги і глибокого почуття обов'язку, поет наголошує на почутті великої любові до рідного краю козаків до України-неньки, заради якої вони і здійснювали свої незабутні подвиги, поза межами якої не уявляли свого життя.

Тому й плачуть полонені козаки в Скутарі, плачуть так, що аж Босфор «затрясся, бо зроду не чув козацького плачу». Плачуть від туги за Батьківщиною, звертаються до рідного моря і вітру, до Великого Лугу, а найбільше — до Бога, просять його, аби не дав їм загинути на чужині.[2].

• Гамалія — художній образ запорозького отамана, а не історична особа: в джерелах з історії України не зафіксовано жодного ватажка чорноморського походу з цим прізвищем, хоч в «Истории русов», «Истории Малой России» Д. Бантиша-Каменського та інших джерелах згадується кілька історичних діячів на ім'я Гамалія.
• «Та з Великого Лугу…» — Великий Луг знаходився на території Запорозького Війська. За Д. Яворницьким, «Великий Луг начинался по-теперешнему от немецкой колонии Шенвиц, у г. Александровска (тепер місто Запоріжжя.), и тянулся левым берегом Днепра до местечка Никополя, на протяжении около 120 верст длины, при 15 — 20 верстах средней ширины» .
• Скутар (Скутара) — передмістя Стамбула на малоазійському березі Босфору.
• «…І море ревнуло Босфорову мову, У Лиман погнало, а Лиман Дніпрові Тую журбу-мову на хвилі подав…» — Тут Шевченко скористався мотивом розмови Лиману, моря, Дніпра в народній пісні «Жалкується лиман морю…», відомої йому із збірників народних пісень М. Максимовича. Властива поетиці Шевченка антропоморфізація й персоніфікація явищ природи мала за джерело народнопісенну традицію.
• Баша (тобто паша) — слово, запозичене поетом з народних дум.
• «…Дрімає в харемі — в раю Візантія…» — Йдеться про Стамбул — столицю Османської імперії. Відомо кілька нападів запорозьких флотилій на Стамбул та його околиці, зокрема, у 1615, 1621, 1624 рр.
• Галата — частина Стамбула, розташована за затокою Золотий Ріг. Влітку 1621 р. запорожці вступили до Галати. Ченцем Шевченко називає тут гетьмана реєстрового козацтва Петра Конашевича-Сагайдачного слідом за Д. Бантишем-Каменським, який твердив, що наприкінці життя П. Сагайдачний «принял монашество, успокоил совесть» .[1]

Російською мовою поему «Гамалія» переклав М.Асєєв а також у 1876 р. переклад був здійснений Миколою Берг[3].

Англійська версія «Гамалії» вперше з'явилася у 1922 році на кошти Е. Дж. Гантера[4].

Чеченською мовою «Кобзар» видано у 1939 р. до збірки якого увійшов переклад «Гамалії».[5].

У 1870 р. німецький переклад Й.-Г. Обрісша вийшов друком у Чернівцях[5]

Французькі переклади були здійснені Адольфом д'Аврілем (1876) та Е.-А. Дюраном у тому ж році.[5]

Чуваською мовою «Гамалію» переклали у 1964 р.[6].

Поема «Гамалія» лягла в основу однойменної кантати Мирослава Скорика прем'єра якої відбулась 28.08.2013[7]. Також інтерпретували твір М. Копко, М. Лисенко, Я. Степовий, Г. Хоткевич, Ю. Мейтус.

Слова поеми покладено на музику.[8].

• Ковалев В. В. Воспоминания о Т. Г. Шевченко // По морю и суше. — 1896. — № 8. — С. 135
• Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. — С. 83
• Эварницкий Д. И. Запорожцы в поэзии Т. Г. Шевченка. — Екатеринослав, 1912. — С. 12
• Geschichte der Ukraine und der ukrainischen Kosaken. — 1796
• Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России. — М., 1842. — Ч. 1. — С. 168