Гельголанд

Мапа Гельголанду

Гельголанд знаходиться за 44 милі від берегів Німеччини і складається з двох островів: головного острова Гауптінсель на заході і Дюне («дюна», гельголандською de Halem) на сході.

Головний острів зазвичай поділяють на Унтерлянд («Нижня Земля», гельголандською: deät Deelerlun) і Оберлянд («Верхня Земля», гельголандською: deät Boperlun), що складається з плато, і Міттерлянду («Середня Земля») між ними на одній стороні острова; останнє з'явилось в ході «Великого Удару» (дивіться нижче).

Острови були одним цілим до 1720, коли природний перешийок було знищено штормом. Найвища точка на головному острові, сягає 61 м вище рівня моря. Хоч культурно острови ближче до Північної Фризії, адміністративно вони — частина району, що входить до землі Шлезвіг-Гольштейн. Головний острів має добру гавань куди часто заходять яхти.

Гельголанд має дуже здоровий морський клімат. Повітря дуже чисте і майже не містить пилу і тому є ідеальним для алергетиків. На острові м'який морський клімат і дуже рідко трапляються температури нижчі за −5 °C). Зими часом тепліші ніж в Гамбурзі з температурами аж до 10 °C , оскільки холодні східні вітри тут слабкі. Весна зазвичай порівняно прохолодна, осінь на Гельголанді часто довша і тепліша, ніж поруч на материку і за статистикою, клімат загалом сонячніший.

Мис Анна

Острів Гельголанд — геологічна аномалія, основний червоний колір ґрунту не властивий для островів Німецької бухти. Він характерний для скель уздовж континентального узбережжя Північного моря і сформований під час раннього Еоцену. Він молодший, ніж нашарування на материкових породах білої крейди, на кшталт білих пагорбів Дувру в Англії, і скель данських і німецьких островів Балтійського моря. Правда, існувала маленька крейдяна скеля біля Гельголанду на захід від острова, але до початку 18-го сторіччя шторми остаточно зруйнували її нижче за рівень моря.

Гельголандська скеля значно твердіша, ніж післяльодовикові морена і пісок, що сформували острови і берегові лінії на схід від острова. Тисячу років тому сучасний острів оточувало велике болото і дюни, які відокремлював від узбережжя на сході тільки вузький канал. Зараз, хоча натиск Північного моря роз'їв майже усе його оточення, але саме скелясте ядро залишилося до цього дня. Маленький шматок Гельголандських піщаних дюн зберігся тільки на Гельголандському летовищі.

Прапор Гельголанду

Гельголандський прапор дуже подібний до його гербу. Триколор прапор з трьома горизонтальними смугами: зеленою, червоною і білою. Кожен з кольорів має своє символічне значення. Зелений відображає землю, червоний — край (червоні кручі Гельголанду), а білий — пісок. Це ж — в девізі Гельголанду:

Grün ist das Land, rot ist die Kant, weiß ist der Sand, das sind die Farben von Helgoland.

За нижньонімецькою це звучить:«Grön is dat Land, rot is de Kant, witt is de Sand, dat sünd de Farven vun't hillige Land.»

Прапор британської адміністрації Гельголанду, 1807—1890

Острів був населений починаючи з доісторичних часів. Під водою біля острова були знайдені доісторичні мідні пластини які майже напевно були зроблені в Оберланді.

У 697, Радбод, останній фризький король, залишив тоді ще єдиний острів після його поразки від франків.

Традиційне господарство складалося з риболовлі, полювання на птахів і проведення суден. Окрім того, в деякі періоди Гельголанд був чудовим базовим пунктом для лову оселедців. Через це до 1714 острів декілька раз переходив від Данії до герцогства Шлезвіг, та Гамбургу. У серпні 1714 його захопила Данія, і володіла ним до 1807 року.

У 1807, острів перейшов до Великої Британії під час Наполеонівських воєн. Він став центром контрабанди і шпигунства проти Наполеона. Тисячі німців втекли до Британії і Королівського німецького легіону через Гельголанд. У 1826, Гельголанд офіційно став «морським курортом» і незабаром перетворився на популярний туристичний центр. Острів також привертав художників і письменників, особливо з Німеччини і навіть Австрійської імперії, наприклад Генріха Гейне. Він був притулком для революціонерів у 1830 і 1848 роках.

Гофман фон Фаллерслебен в 1841 році написав на тоді британському острові Гельголанд текст «Пісні німців». Пізніше вона стала гімном Німецької Держави. У 1933 році гімном Третього Рейху стала тільки перша строфа (за якою виконувалася «Пісня Хорста Весселя», що офіційно не вважалася частиною гімну); в 1945 році заборонена Контрольною радою). Сьогодні третя строфа є гімном об'єднаної Німеччини.

Вигляд Гельголанду з висоти пташиного польоту 1890—1900

Велика Британія відмовилась від островів на користь Німецької імперії у 1890 за Занзібарським договором, тоді ж вона відмовилась від своїх інтересів на Мадагаскарі на користь Французької республіки, натомість ці країни визнавали інтереси Англії у Занзібарі.

Гельголанд у 1929/30

Під владою Німецької імперії, острови стали головною військово-морською базою, і протягом Першої світової війни цивільне населення було вивезене на материк. Остров'яни повернулися в 1918, але протягом нацистського періоду військово-морська база була відновлена.

З 1945 до 1952 ненаселені острови використовувалися як склад для бомб. 18 квітня, 1947, Британський Флот підірвав 6,800 тонн вибухових речовин у тротиловому еквіваленті. Ця подія відома яка «Великий Удар» або «Британський Удар» є найбільшим неядерним вибухом у історії людства.

У 1952 на островах була відновлена юрисдикція Німеччини, якій довелося очистити величезну кількість не підірваного боєзапасу, на головному острові, і відбудувати будинки перед тим, як повернути населення. Гельголанд зараз є курортом і має статус вільної зони, оскільки він — частина ЄС, але не є членом митного союзу тому економіка ґрунтується на продажі цигарок, алкогольних напоїв, парфумів і туризмі.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гельголанд

• Офіційний сайт (нім.)