Гетьман Анатолій Павлович

Анатолій Гетьман народився 18 липня 1958 року в селищі міського типу Зідьки Зміївського району Харківської області. Вищу освіту здобув у Харківському юридичному інституті, який закінчив у 1983 році. Після закінчення цього вузу залишився у ньому у якості стажиста-дослідника, і у 1985 (за іншими даними в 1983[1]) році вступив до аспірантури рідного вишу[2][3][4].

У 1986 році Анатолій Павлович закінчив аспірантуру і залишився працювати у Харківському юридичному інституті. Послідовно обіймав посади асистента, старшого викладача і доцента кафедри екологічного права[2][4]. Був заступником декана одного з факультетів вузу. У 1992 році вступив до докторантури у Українській юридичній академії (до 1990 року — Харківський юридичний інститут), яку закінчив в 1995 році[1][2].

Після закінчення докторантури працював у структурних підрозділах Академії правових наук України, з 1995 року очолював Управління планування та координації правових досліджень, а у 1998 році став виконуючим обов'язки головного вченого секретаря цієї академії, і залишався на цій посаді до 2001 року. Також, у 1998 році увійшов до складу Експертної ради з юридичних наук Вищої атестаційної комісії України[1][2].

З 2001 року працював на керівних посадах у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (до 1995 року Українська юридична академія), спочатку був проректором з навчальної роботи, а з 2007 по 2020 рік був проректором з наукової роботи[1][2]. Поєднував адміністративну роботу з науково-викладацької на кафедрі екологічного права цього вузу, був доцентом[5], професором[6] та з 2011 по 2015 рік — завідувачем кафедри[2]. Також, був куратором студентського наукового гуртка при цій кафедрі[7].

З 2002 по 2007 рік очолював Експертну раду з юридичних наук Вищої атестаційної комісії України, а у 2008 році його було обрано головою спеціалізованої вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. У 2014 році Гетьман був призначений головою Експертної ради з проведення експертизи дисертацій з юридичних наук Міністерства освіти і науки України. У тому ж році став віцепрезидент Федерації шахів України[8][9]. Також був президентом шахового спортивного клубу «Юридична академія» Національного юридичної юридичного університету імені Ярослава Мудрого[10].

У коло науково-дослідницьких інтересів Анатолія Павловича входять ряд питань в галузі екологічного права та еколого-процесуального права[15], зокрема: методологія цієї науки, екологічні права людини, імплементація міжнародних екологічних стандартів в українське законодавство, а також земельне право[1].

У 1986 році Анатолій Гетьман захистив дисертацію на тему «Правове регулювання діяльності обласних інспекцій республіканських комітетів з охорони навколишнього середовища та використання природних ресурсів» на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, а в 1995 році — дисертацію на здобуття докторського ступеня за темою «Еколого-процесуального правова теорія: проблеми становлення і розвитку»[2][4]. Вчителями Анатолія Павловича були професори Ю. А. Вовк[16] і В. К. Попов, який був його науковим консультантом під час роботи над докторською дисертацією[17]. У 1997 році Гетьман отримав вчене звання професора, а у 2000 і 2004 роках, відповідно, був обраний членом-кореспондентом і академіком (з 2010 року Національної) Академії правових наук України[2].

Займається підготовкою вчених-правознавців, станом на 2014 рік був науковим керівником у 13 кандидатів юридичних наук і науковим консультантом в одного доктора юридичних наук[18].

Станом на 2009 рік був автором близько 150 наукових праць[3], на 2014 рік — більш ніж 200 наукових праць[4][2], і на 2018 — близько 350 наукових праць[1]. Основними науковими працями, автором або співавтором яких був А. П. Гетьман є: «Процесуальні норми і відносини в екологічному праві» (1994), «Екологічне право України. Загальна частина» (співавтор; 1995), «Екологічне право України. Особлива частина» (співавтор; 1996), «Вступ до теорії еколого-процесуального права» (1998), «Екологічне право України» (співавтор підручника; 2001, 2005 і 2009), «Земельний кодекс України. Коментар» (співавтор, 2002, 2004 і 2007), «Земельний кодекс України. Науково-практичний коментар» (співавтор; 2003 і 2006), «Регіональний екологічний контроль: теорія правового регулювання» (співавтор; 2004), «Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. Т. 4. Методологічні основи розвитку екологічного, земельного, аграрного та господарського права» (співавтор монографії; українською — 2008, російською — 2011 та англійською мовами — 2012), «Науково-практичний коментар до Лісового кодексу України» (2009), «Тваринний світ України: правова охорона, використання і відтворення» (співавтор, 2010), «Словник юридичних термінів екологічного законодавства України» (співавтор; 2010), «Правове виховання в сучасній Україні» (співавтор монографії; 2010), «Науково-практичний коментар до Закону України „Про охорони атмосферного повітря“» (співавтор; 2011), «Договір як універсальна правова конструкція» (співавтор монографії; 2012), «Правове регулювання екологічних, аграрних та земельних відносин в Україні: сучасний стан та напрями вдосконалення» (співавтор монографії; 2012), «Науково-практичний коментар Кодексу України „Про надра“» (співавтор; 2012), «Правова доктрина України: в 5 т. Т. 4. Доктринальні проблеми екологічного, аграрного та господарського права» (співавтор монографії; 2013) і «Правові проблеми екологічної політики Європейського союзу і України» (монографія співавтор; 2014)[19][1].

Брав участь у написанні статей для ряду енциклопедичних видань, у тому числі для Юридичної енциклопедії[20] і Великої української юридичної енциклопедії[21][22][23].

Також входить до складу наукових рад, редакційних рад та редакційних колегій таких наукових періодичних видань як: «Право України», «Проблеми законності», «Бюлетень Міністерства юстиції України», «Бюлетень Національної служби посередництва і примирення», «Екологічний вісник України», «Судово-медична експертиза», «Вісник Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого. Серія: Філософія, філософія права, соціологія, політологія», «Вісник Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого. Серія: Економічна теорія та право», «Теорія і практика правознавства» (електронне видання Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого), «Юрист України», «Соціологія права» і журналів проєкт «SWorld»[1].

Крім наукової діяльності, брав участь у створенні низки проєктів Законів України, серед яких були: Водний, Земельного та Лісового кодексів України, а також «Про екологічний аудит» та «Про ринок земель»[18].

Державні:

• Орден «За заслуги» III ступеня (Указ Президента України від 4 жовтня 2013) — «за значний особистий внесок у розвиток національної освіти, підготовку кваліфікованих фахівців, багаторічну педагогічну діяльність, високий професіоналізм»[24];
• Державна премія України в галузі науки і техніки (Указ Президента України від 18 травня 2012) — «за цикл наукових праць „Правова система України: історія, стан, перспективи в п'яти томах — Х: Право, 2008“»[25] ;
• Почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (Указ Президента України від 19 листопада 2003) — «за значний особистий внесок у розвиток юридичної науки, підготовку висококваліфікованих юристів, багаторічну наукову та педагогічну діяльність»[26];

Урядові, відомчі, регіональні:

• Почесна грамота Верховної Ради України (2009);
• Почесна відзнака Верховного Суду України «За вірність закону» (20 листопада 2012);
• Почесна відзнака Міністерства закордонних справ України III ступеня (2008);
• Почесний знак — пам'ятна медаль «10 років МВС України» (2001);
• Відзнака МВС України «За сприяння органам внутрішніх справ України» (2005);
• Відзнака МВС України «За сприяння органам внутрішніх справ України» (2010);
• Цінний подарунок Служби безпеки України (2011);
• Відзнака Державної судової адміністрації України (20 листопада 2012)[27];
• Почесний громадянин Харківської області (Рішення Харківської обласної ради від 31 серпня 2017)[28];
• Почесна грамота Харківської обласної державної адміністрації (2006);
• Почесна грамота Харківської обласної державної адміністрації (2008);
• Почесна грамота Харківської міської ради (2008);
• Почесна грамота Харківської міської ради (28 травня 2013) — «за високі спортивні досягнення, професіоналізм, прагнення до перемоги, піднесення міжнародного авторитету країни, популяризацію фізичної культури і спорту в місті Харкові та Україні»[29] ;
• Стипендіат стипендії імені Василя Пилиповича Маслова Харківської обласної державної адміністрації (2012);
• Почесний громадянин Харківської області (2017)[30].

Громадські та наукові:

• Премія імені Ярослава Мудрого (4 листопада 2003) — «за цикл робіт з екологічного, земельного та аграрного права»[31];
• Премія імені Ярослава Мудрого (2009);
• Почесне звання «Почесний професор Запорізького національного університету» (27 січня 2015) — «за вагомий особистий внесок у формування кадрового потенціалу юридичного факультету Запорізького національного університету та популяризацію результатів його наукових досліджень в освітньому та науковому середовищі»[32];
• Премія імені Святого Володимира за краще науково-правознавче видання в Україні (2014 року);
• Почесний знак Української секції Міжнародної поліцейської асоціації (2011);
• Відзнака Міжнародної Академії рейтингових технологій і соціології «Золота Фортуна» (2011);
• Відзнака Союзу юристів України «Видатний юрист України» (2010);
• Почесне звання Союзу юристів України «Видатний юрист України» (2013);
• Ювілейна грамота Асоціації органів місцевого самоврядування Харківської області (2017)[33];
• Почесний знак «Орден Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого III ступеня» (18 листопада 2015)[34];
• Почесна грамота Союзу юристів України (8 жовтня 2020) — «за вагомий особистий внесок у становлення правової держави, зміцнення законності і правопорядку, захист конституційних прав і свобод громадян, добросовісності плідну працю, високий професіоналізм та з нагоди Дня юриста»[35];
• Почесний громадянин Харківської області (2017)[36].

• Горбатенко В. П. Гетьман Анатолій Павлович // Юридична енциклопедія / Ю. С. Шумшученко. — К. : «Юридична думка», 2011. — Т. 1. — С. 571—572. — ISBN 978-966-8602-95-5.
• Гетьман Анатолій Павлович // Професори Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого / редкол.: В. Я. Тацій (голова) та ін. — Х. : Право, 2014. — С. 68—69. — ISBN 978-966-458-700-3.
• Анісімова Г. В. Гетьман Анатолій Павлович // Велика українська юридична енциклопедія / редкол. Ю. С. Шумшученко (голова), А. П. Гетьман (заст. голови) та ін. ; Нац. акад. прав. наук України ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України ; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. — Харків : Право, 2018. — Т. 14: Екологічне право. — С. 170—171. — ISBN 978-966-937-407-3.
• Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. 1804 − 2009 / Ред. кол.: В. Я. Тацій, В. В. Сташис, А. П. Гетьман. — Х. : Право, 2009. — 464 с. — ISBN 978-966-458-140-7.
• Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого 1804—2014 / редкол.: В. Я. Тацій (голов. ред.), Ю. П. Битяк, А. П. Гетьман. — Х. : Право, 2014. — 616 с. — ISBN 978-966-458-702-7.