Глинський Михайло Львович

Походив зі старшої гілки князів Глинських.

Мав великі земельні маєтності на Чернігівщині, Київщині та в Білорусі.

За молодих років перебував за кордоном (Саксонія, Італія), де прийняв католицтво. Навчався у Німеччині, був при дворі імператора Максиміліана Габсбурга, служив у Альбрехта, курфюрста саксонського.

В 1499—1507 роках служив маршалком двору литовського великого князя Олександра Ягеллончика. Здобувши значний вплив при дворі, підтримував православних вельмож,[1] 1505 року продав Мацею з Потока (Потоцькому) село Притулянку на Підляшші.[2]

Через великий вплив на великого князя Михайлу Львовичу почали заздрити пани-литвини, зокрема, Іван Заберезинський, з яким у 1503 році Глинський судився через спробу вбивства.[3]

Уславився перемогами над татарами. Після смерті Олександра Ягеллона, Глинського звинуватили у його отруєнні, через що він був усунутий новим польським королем і великим литовським князем Сигізмундом І з державних посад.

Разом з братами Василем та Іваном в 1508 році очолив повстання групи феодалів (за підтримки Московського царства), невдоволених пануванням литовської знаті. 2 лютого Глинський здійснив "наїзд" на двір свого ворога Яна Заберзинського біля Гродно та вбив його. Після цього вернувся у свої володіння на Поліссі які стали базою для повсталих.

З Турова загін повстанців, який очолював Андрій Дрождж пішов на Слуцьк, обороною якого командувала вдова слуцького князя Семена Михайловича, Анастасія. Згідно Стрийковського Глинський послав війська на Слуцьк оскільки хотів одружитися з княгинею Анастасією, з якою в нього нібито був роман. Однак ці пізніші відомості не знаходять відображення в сучасних повстанню джерелах.

У березні 1508 року Михайло Глинський налагодив дипломатичні контакти з московським князем Василем ІІІ, який обіцяв прийняти його під свою владу з усіма містами які князю вдастся здобути. На момент повстання Глинського між Москвою та Литвою уже велась війна, яка почалась у 1507 році. Тим не менше до того як на допомогу Глинським у червні 1508 року прийшла московська армія їм вдалось здобути лише місто Мозир, намісником якого був родич Глинських Якуб Івашенцевич. З Мозира загони Глинського вирушили на Мінськ, який безуспішно облягали до приходу туда польського-литовського війська під керівництвом Сигізмунда І на початку червня 1508 року[4], після чого вирушили під Оршу де стояли війська московитів. Не прийнявши бою Глинський з московськими воєводами перейшов через Дніпро та в липні 1508 року втік до Москви.

Перейшовши у Велике князівство Московське Михайло Львович дістав звання боярина і великі земельні маєтності.

Глинський відзначився як воєначальник у боротьбі проти нападів татарських орд. Був інціатором та активним учасником Смоленських походів 1512—1522 років. Невдоволений своїм становищем у Московії (великий князь буцімто обіцяв Глинському місто Смоленськ) намагався перейти на сторону Литви у 1514 році, за що був ув'язнений.

Звільнений з тюрми у 1526 році у зв'язку з одруженням Василя ІІІ на його племінниці Олені Глинській та отримав у вотчину Стародуб Ряполовський. Після смерті великого князя Василія ІІІ за регенства своєї племінниці грав чільну роль в управлінні державою. Брав участь у боротьбі боярських груп за владу. У 1534 році фаворит Олени Глинської, князь Овчина-Оболенський звинуватив Глинського в тому що він отруїв Василя ІІІ. Через це у липні 1534 року Глинський знову був ув'язнений, і помер у тюрмі через кілька тижнів, 15 вересня. Був похований в Троїцькій лаврі Олександрівської Слободи.[5]

Був одружений з княгинею Оленою Іванівною Телепневою-Оболенською, дочкою Івана Васильовича Німого-Оболенського. Діти від цього шлюбу:

• Василь Михайлович (?—1565) — московський боярин, воєвода.
• дочка, яка була дружиною князя Федора Івановича Троєкурова (?—1568)