Глиняни

Глиня́ни — місто районного значення, адміністративний центр Глинянської міської об'єднаної територіальної громади, Львівського району, Львівської області. Розташоване за 10 км від залізничної станції Красне і за 41 км на схід від Львова. Колишній райцентр[2].

Глиняни
Герб Глинян Прапор Глинян
Основні дані
Країна  Україна
Область Львівська область
Район Львівський район
Код КОАТУУ: 4621810200
Засноване 1379
Магдебурзьке право 1397
Населення ▼ 3140 (01.01.2017)[1]
Площа 5,45 км²
Поштові індекси 80720
Телефонний код +380-3265
Координати 49°49′29″ пн. ш. 24°30′58″ сх. д.
Водойма р. Перегноївка, Тимковецький Потік
Відстань
Найближча залізнична станція Красне
До станції 10 км
До обл./респ. центру
 - фізична 41 км
Міська влада
Адреса 80720, Львівська обл., Львівський р-н, м. Глиняни, вул. Шевченка, 38
Вебсторінка Глинянська міська рада
Міський голова Шульга Ігор Зіновійович

Глиняни у Вікісховищі

Карта
Глиняни
Глиняни

Сироварний завод, фабрика художніх виробів.

Історія
Глиняни на австрійській мапі XVIII століття. Ще тоді можна бyло побачити оборонні стіни навколо міста.[3]
Глиняни на мапі Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках

Біля міста розташована відома пізньопалеолітична Глинянська стоянка.

У давнину місцеві жителі віддавали перевагу житлам з глини. Назва міста Глиняни походить від Роду Глинян, які прийшли на це місце і заснували місто Глиняни. А прийшли вони з захопленого в 1136 році, хрестоносцем Альбрехтом Медведем, міста Лучин, нині це німецьке місто Ленцен. Вперше згадане в документах від 1379 року, коли місто Глиняни перейшли у власність польського короля, хоча поселення існувало й раніше.[джерело?]

Магдебурзьке право отримане 1397 року з рук Владислава ІІ Ягайла. Він же передав глинянські маєтності роду Крушельницьких.

21 травня 1497 року під Глинянами було скликано посполите рушення шляхти.[4]

У податковому реєстрі 1515 року в місті документується відсутність попа (отже, уже тоді була церква), наявний міський млин[5].

31 липня 1572 р. в Глинянах відбулась конфедерація воєводств Руського та Подільського[6].

1578 — містечко отримало право на проведення 3-х ярмарків на рік.

Оскільки місто стояло на перетині торговельних шляхів, справи в місцевих торгівців і ремісників йшли непогано. Але й ординці сунули все тими ж шляхами. Тому в Глинянах 1603 року збудували дерев'яно-земляний замок, оточений глибоким ровом.

З 9 вересня по 12 вересня 1604 року у Глинянах відбувся генеральний збір об'єднаного українсько-польського війська, яке 20 червня 1605 року захопило Москву[7].

Середмістя брали в тісне кільце передмістя: Війтівство, Задвір'я, Долішня, Застав'я, Підзамче, Мельники.

Місце збору коронного війська (десятки тисяч солдатів і шляхтичів збирались в Глинянах, очікуючи на похід).

Після Першого поділу Польщі у 1772 році Гліняни опинилися під владою Австрії.

1830 року місто мало свій магістрат, входило до складу Золочівського округу (крайсу).[8]

1866 року — відкрили ткацьку школу.

Єврейське населення у 1910 році становило 2418 осіб.

Напередодні Першої світової війни діловодство в містечку Глиняни велося українською мовою.[9]

У листопаді 1918 року у містечку організовується місцева адміністрація ЗУНР. Організатором української адміністрації став Ґалан Володимир[9].

У 1918-1939 роках місто знову належало Польщі.

У 1939 році в місті проживало 4563 жителі, у тому числі 1859 євреїв (41%), 1573 українців (34%), 1121 поляків (25%) та 10 інших національностей. Майже всі євреї були вбиті під час Голокосту в 1941-1943 роках, тоді як поляки були переміщені до нових кордонів Польщі після 1945 року

У 1939-1941 роках окупований СРСР, у 1941-1944 роках німці, в 1944-1945 роках знову СРСР.

У 1940—1961 роках, за винятком періоду німецької окупації, місто було центром Глинянського району УРСР. З 1945 р. В СРСР, Українській Радянській Соціалістичній Республіці, а з 1991 року в незалежній Україні.

Після Другої світової війни тут проживало лише близько 1700 мешканців, переважно українців. З роками місто знову розвивалося і досягло нинішнього рівня 3103 жителів.

Глинянський скарб

1964 року у селі було знайдено великий скарб[10]. Невелика частина скарбу втрачена. У ньому знаходиться близько 1500 монет (датуються між 1558 та 1647 роками), різні речі із срібла та інше.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці
Костел Святого Духа

Пам'ятки

Втрачені
  • Глинянський замок[11].

Збережені
  • Костел Святого Духа XVII століття.
  • Дерев'яна церква Успіння Пресвятої Богородиці, де зберігається образ Розп'яття (згідно з даними науковців[яких?] не пізніше XVIІI століття, згідно з народною традицією XVII століття).
  • Греко-католицька церква св. Миколая (1894).
  • Православна церква св. Анни.
  • Парк XIX століття (парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва).
  • Два вікових ясени (ботанічна пам'ятка природи).

Промисловість

1885 року в місті заснували Товариство ткацьке. Після занепаду в часи війни, у 1920 році фабрику придбав Михайло Хамула, після чого вона знову запрацювала. Після модернізації, яку провів Михайло, на ній виробляли виключно килими. У фабрики були свої крамниці у Варшаві, Кракові, Вільнюсі, Станиславові, Тернополі, Львові і Глинянах. На фабриці працювало близько 500 людей, середня зарплата станом на 1939 рік складала 25–30 злотих.

Ще в середині ХІХ століття Глиняни славились своїми коноплями, які експортували аж до Гданська.

У 1905 році в Глинянах був побудований паровий млин і маслозавод.

Чудотворна ікона Розп'яття Христового

Священник Української Греко-Католицької Церкви о. Дмитро Майкут: «Історія ікони починається давно. Кажуть, що вона була подарована глинянській церкві Богданом Хмельницьким. Зокрема 1648 року, готуючись до штурму Львова, український гетьман відпочив на подвір'ї храму».

Проте, науковці датують ікону XVIII століттям. За спогадами мешканців, найбільші дива, пов'язані з іконою, почалися 1936 року, коли в часі Різдва Христового впродовж декількох днів вона почала відновлюватись та випромінювати дивне світло.

О. Василь Лаба — крилошанин Митрополичої капітули, о. Гавриїл Костельник — професор гімназії, о. Петро Козіцький — квестор Богословської академії — докладно оглянули ікону, склали протокол огляду 11 червня 1936 року[12].

Відомості про відновлений образ були передані до Риму. Тоді Папа Римський Пій ХІ надав глинянському храму дозвіл проводити відпусти кілька разів на рік, за його дозволом ікону було короновано.[12] Протягом 1936—1939 років зафіксовано близько 3 000 оздоровлень.

Після приходу радянської влади майор Нєкрасов спочатку наказав зняти ікону солдатам (відмовились), потім спробував сам — непритомний впав, бився у конвульсіях. Більше ніхто не пробував її забирати[12].

За радянської влади у церкві діяв музей килимарства, ікону вдень завішували тканиною, але протягом 30 років люди приходили сюди молитися (вночі проводили служби, вдень молилися подумки[12]. Сьогодні до Глинян впродовж року приїжджають сотні тисяч людей, аби через віру й молитви отримати різноманітні ласки з небес в тому і фізичне оздоровлення[13].

Відомі люди

Почесні жителі міста

Народилися
  • Ґалан Володимир — український громадський діяч у США, народився в Глинянах
  • Доктор Левицький Володимир — український галицький військовик, правник, громадський діяч[14]
  • Козловська Марія Семенівна (нар. 1948) — українська майстриня народної творчості.

Проживали, працювали

Померли, поховані

Глинянські старости

Галерея

Примітки
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Всесоюзная перепись населения 1959 г. // Демоскоп Weekly, № 475—476, 29 августа — 11 сентября 2011. Институт демографии Национального исследовательского университета «Высшая школа экономики» (рос.)
  3. mapire.eu.
  4. Garbaczik J. Jan I Olbracht (1459—1501) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków  Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1963. — Tom Х/3, zeszyt 46. — S. 408. (пол.)
  5. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa : Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — S. 153. (пол.)
  6. Akta Grodskie i Ziemskie… — T. XX. — S. 3. (пол.)
  7. Блавацький П. Похід на Москву. — Київ : Видавець Корбуш, 2020. — 208 с. — ISBN 978-966-2955-49-1.
  8. 1830, Архівовано 14 листопада 2016 у Wayback Machine. S. 183. (нім.)
  9. Галан В. Батерія смерті. — Н'ю Джерсі : Червона калина, 1968. — С. 32—33.
  10. Воронежский искатель. Глинянский клад 1964 года Архівовано 4 листопада 2011 у Wayback Machine. (рос.)
  11. Przeszlość і zabytki województwa Tarnapolskiego. — S. 52. (пол.)
  12. Татова В. Ну що це, як не чудо? Справжнє різдвяне диво! // Газета «Блискавка». — № 1 (56). — С. 9.
  13. Сайт zaxid.net. Архів оригіналу за 19 серпня 2010. Процитовано 12 серпня 2010.
  14. Гуцал П. Левицький Володимир // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 339. — ISBN 978-966-528-318-8.
  15. Książęta Holszanscy i Dubrowiccy (01) Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine. (пол.)
  16. Potoccy (03) Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine. (пол.)
  17. Mniszchowie Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine. (пол.)

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.