Головченко Григорій Іванович

Народився у селі Тростянець, що на Сумщині, у родині залізничників, однак дитинство хлопця пройшло у Краснодарському краї, куди його батько (машиніст паровозу за фахом) разом з сім'єю переїхав у рік народження Григорія задля роботи на станції Тихорєцька Північно-Кавказької залізниці. У 9-річному віці хлопця віддали навчатися до Тихорєцького комерційного училища, яке він закінчив за п'ять років.

Трудовий шлях Головченко розпочав робітником у майстернях колійної служби станції Тихорєцька.

З 1920 по 1924 рік навчався у школі другого ступеня, де й вступив у комсомол. По закінченню школи працював слюсарем та кочегаром в «Азнафті» міста Баку.

У 1924 році був переведений у розряд кандидатів до ВКП(б). Згідно з рішенням Бакинського комітету партії, в зв'язку з нестачею робочої сили на Закавказькій залізниці, Головченка було направлено у депо П'яндж на посаду помічника машиніста.

У 1930 році закінчив Ростовський політтехнікум шляхів сполучення, після чого був направлений до депо «Грозний», а згодом переведений до депо «Тихорєцька», де пройшов шлях від помічника машиніста до начальника депо. У 1937 році призначений начальником великого паровозного депо «Таганрог».

З 1938 року працював у Києві начальником паровозної служби управління Південно-Західної залізниці, а напередодні війни обійняв посаду заступника начальника дороги.

Напружений графік роботи та стреси негативно позначилися на здоров'ї Головченка — йому відняло ноги та праву руку. У липні 1941 року його направили на лікування спочатку до Харкова, а згодом до Куйбишева. В той же час наказом наркома Кагановича Головченка було звільнено з посади та переведено в підпорядкування начальника Ашхабадської залізниці. Причиною тому став наклеп, який не було підтверджено фактами, через що Григорія Івановича було незабаром виправдано та призначено спочатку заступником, а через рік і начальником паровозної служби Ашхабадської залізниці.

У 1944 році Головченка було призначено начальником паровозної служби Вінницької залізниці, а у квітні 1946 переведено до Києва на посаду заступника начальника Південно-Західного округу залізниць.

У 1949 році був призначений начальником Львівської залізниці.

У 1951 році Головченка обрано членом бюро Львівського обкому партії та депутатом обласної ради (обирався також у 1955 і 1957 роках). Обіймав посаду начальника залізниці до 1959 року.

З відзнакою закінчив Всесоюзний заочний інститут інженерів транспорту.

З 1959 по 1972 рік працював начальником Південної залізниці. Під його керівництвом стрімко зростали темпи електрифікації дороги та впровадження тепловозної тяги. Головченко двічі обирався делегатом на з'їзди КПРС, тричі брав участь у роботі з'їздів КП України та був депутатом Харківської обласної ради. Після Південної дороги протягом п'яти років працював головою галузевої комісії у Міжнародній організації співробітництва залізниць, штаб-квартира якої дотепер розташована у Варшаві.

Помер 5 травня 1994 року. Похований на одному з цвинтарів Харкова.

• три Ордени Леніна
• три Ордени Трудового Червоного Прапора
• Орден Червоної Зірки
• Почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР (1.12.1965)

• Человек стальной закалки (рос.). Сайт Південної залізниці. Архів оригіналу за 7 травня 2016. Процитовано 19 жовтня 2014.