Голодомор у сучасній політиці

В остаточному звіті Міжнародної комісії з розслідування Голоду в Україні, виголошений заступником Генерального секретаря ООН з прав людини в Женеві 9 травня 1990, робиться висновок, що голод в Україні був, по суті, геноцидом.[14] Водночас, більшість комісії (5 із 6) вважає імовірним, що під час голоду існували складові елементи геноциду.[15] Комісія не спромоглася підтвердити існування заздалегідь придуманого плану організації голоду в Україні, з тим щоб забезпечити успіх політики Москви.[16]

Важливим кроком до світового визнання Голодомору була «Спільна заява Організації Об'єднаних Націй у зв'язку з 70-ми роковинами Голодомору в Україні 1932-1933» (10 листопада 2003),[17], яка оцінила Голодомор як велику трагедію. На думку головного українського представника в ООН Валерія Кучинського, декларація являє собою компроміс між позиціями Великої Британії, США і Росії, які заперечують, що Голодомор був геноцидом, та позицією України, яка наполягає на визнанні Голодомору як форми геноциду.[18]

На конференції на тему «Визнання і заперечення геноциду та масових убивств у ХХ столітті», що відбулася у Міському університеті Нью-Йорка 13 листопада 1987 року, було заявлено, що Радянська Україна потерпала в 1932—1933 рр. від штучного голоду, в ході якого загинули мільйони. Комісія уряду Сполучених Штатів дійшла висновку, що це була частина наступу центрального уряду на українську націю і культуру. Уряд Сполучених Штатів отримував у той час численні донесення розвідки про голод зі своїх європейських посольств, але вирішив не визнавати голод публічно. Подібним чином провідні члени американського корпусу преси в Радянському Союзі самовільно прикривали голод у своїх депешах. Схоже на те, що в обох випадках вирішальними чинниками в цьому прикритті стали політичні міркування стосовно встановлення дипломатичних відносин з СРСР.[19]

3 липня 2008 року Парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітництва в Європі ухвалила резолюцію, що засуджує український голод, визнаючи пряму відповідальність радянської сторони. Резолюція закликала всі парламенти вжити заходів щодо визнання факту Голодомору в Україні, але не спромоглася визнати його актом геноциду, як про це прохалося у документі, підготовленому українською делегацією.[20][21]

23 жовтня 2008 Європейський парламент прийняв резолюцію, що називала Голодомор «нечуваним злочином проти українського народу та проти людяності», який «цинічно і жорстоко спланував сталінський режим з метою протягти радянську політику колективізації сільського господарства». Однак у резолюції не наважилися назвати голод актом геноциду.[22]

Російська Федерація офіційно твердить, що Голодомор не був геноцидом українського народу, а Державна Дума в 2008 році ухвалила з цього питання постанову, де заявляється, що цей голод не слід розцінювати як геноцид. У ній, зокрема, стверджується таке: «Немає ніяких історичних доказів того, що голод було організовано за національною ознакою. Його жертвами були мільйони громадян Радянського Союзу, що представляли різні народи і народності, які проживали переважно в сільськогосподарських районах країни.»[23] Офіційний представник МЗС Російської Федерації Михайло Каминін заявив, що Росія виступає проти політизації Голодомору, і це питання для істориків, а не політиків.[24] Одночасно заступниця Голови Держдуми від «Єдиної Росії» Любов Сліська на запитання в Києві про те, коли Росія вибачиться за участь у репресіях і голодоморах в Україні, відповіла: «Чому завжди наполягають, щоб Росія вибачалася за все? Люди, чия політика принесла страждання не тільки Україні, а й Росії, Білорусі, народам Кавказу та кримським татарам, залишаються тільки у підручниках історії, секретних документах і протоколах засідань».[24] Українські ЗМІ піддали осуду генерального консула Російської Федерації у Львові Євгена Гузєєва, який заявив, що «керівники того періоду були розсудливими людьми, і неможливо уявити, щоб це було заплановано».[18] «Kyiv Post» вважає, що Росія противиться визнанню голоду як геноциду, бо «як правонаступниця Радянського Союзу Росія також занепокоєна можливістю судового позову або необхідності виплачувати репарації».[25]

17 листопада 2007 року члени радикальної російської націоналістичної групи «Євразійський союз молоді» Олександра Дугіна увірвалися в український культурний центр у Москві і розтрощили виставку про Голодомор.[26]

2008 року вебсайт «Russia Today» опублікував статтю російського історика Бориса Борисова про засудження Голодомору Палатою представників США. Борисов доводить, що Сполучені Штати не мають морального права критикувати Росію або підтримувати українські претензії, оскільки Голодомор, за його словами, був настільки ж руйнівним, як і Велика депресія у США у той самий період після 1929 року. Він порівнює політику президентів Герберта Гувера і Франкліна Д. Рузвельта з політикою Сталіна, а т. зв. Адміністрацію громадських робіт «Нового курсу» з комуністичним ГУЛАГом.[27] Однак статтю Борисова, яка в принципі задумувалася, можливо, як сатиричний удар у відповідь американським діячам, сприйняли за чисту монету прибічники теорії змови (особливо після видалення відповідної статті з Вікіпедії, що розглядалося як «спроба приховати правду»[28]) та неокомуністи[29] (особливо неосталіністи, які прагнуть відчистити Йосипа Сталіна від будь-яких провин[30]).