Визнання Голодомору геноцидом

Визнання́ Голодомо́ру геноци́дом — це дія певної політичної одиниці (міждержавної організації (наприклад, ООН), держави, регіональної чи муніципальної одиниці в межах певної держави), релігійної організації чи громадської організації (наприклад, певної асоціації вчених), яка констатує, що Голодомор був актом геноциду українського народу, здійсненого сталінським режимом.

   — Країни, які офіційно визнали Голодомор актом геноциду.
   — Країни, які офіційно засудили Голодомор, як акт винищення людства.
   — Країни, які офіційно не визнали Голодомор актом геноциду і не засудили його.

28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», яким Голодомор визнаний геноцидом українського народу.

Станом на 2018 рік Голодомор офіційно визнаний геноцидом українського народу в 18 країнах світу (докладніше — див. розділ «Міжнародне визнання») та шести церквах, а саме: Католицька церква[1][2], УГКЦ[3], Константинопольська православна церква[4], Українська православна церква (Київського патріархату)[5], Українська автокефальна православна церква[6] (УПЦ КП та УПАЦ з 15 грудня 2018 року — ПЦУ) та УПЦ МП[7]. Автор терміну «геноцид» та один з ініціаторів визначення геноциду в правових термінах — Рафал Лемкін — вважав Голодомор геноцидом українського народу[8].

Однак, не всі дослідники погоджуються з класифікацією Голодомору геноцидом українського народу[9] (див. Заперечення Голодомору). З їхньої точки зору Голодомор, на відміну від Голокосту, не був направлений на винищення цілої нації, жертви не підлягали особистому вбивству. Голодомор був запланований та втілений на основі політичних розрахунків, а не расових чи етнічних переконаннях. Однак, за кількістю жертв та з урахуванням обставин, Голодомор — єдина подія XX століття, яку можна порівняти з двома іншими — найбільш дослідженими — випадками геноциду: геноцидом вірмен та Голокостом[10].

Точки зору

Наразі, можна спрощено представити дві точки зору на питання визнання Голодомору геноцидом. Прибічники визнання вважають Голодомор штучно організованим з метою приборкати спротив українського народу насильницькій колективізації та знищити національний дух українського села, який залишався великою перешкодою створенню нової імперії, де домінувала би Росія. Противники визнання, погоджуючись зі злочинною політикою сталінізму, яка спричинила масовий голод (див. Заперечення Голодомору), пропонують розглядати всі масові голоди 1931—1933 рр. (в Казахстані та Україні, в частині Західного Сибіру, Поволжі та Кубані) як складне явище, спричинене, на додачу до політики Сталіна, багатьма факторами, від складного геополітичного становища до форсованої модернізації та індустріалізації[9].

Андреа Ґраціозі пропонує, спираючись на сучасні дослідження, розглянути можливість трактування подій 1932—1933 за межами двох альтернатив. На його думку, голод в Україні має деякі особливості, які виокремлюють його від голоду в СРСР в 1931—1933 рр. Останній став небажаним та неочікуваним наслідком ідеологічно визначеної політики починаючи з 1929 року: примусова колективізація (разом з примусовим оселенням кочових та напів-кочових племен в Казахстані); розкуркулення; впровадження колгоспів; зависокі норми заготівель. До літа 1932 року голод в Україні був схожий на масовий голод в інших регіонах СРСР, де він розпочався трохи раніше. Однак, від літа 1932 голод в Україні набуває особливих рис, коли Сталін вирішує використати голод як зброю. Як свідчить листування Сталіна влітку 1932 року, він підозрював широкий фронт спротиву від рядових колгоспників до високопоставлених комуністів, які саботували поставки хлібу на експорт та в міста[9].

Визначення

Геноцид визначений в Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 р. (ратифікована УРСР 22 липня 1954 р.)[11]:

В цій Конвенції під геноцидом розуміються такі дії, що вчинюються з наміром знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову, або релігійну групу як таку:
  • a) вбивство членів такої групи;
  • b) завдання важких тілесних ушкоджень або розумового розладу членам такої групи;
  • c) навмисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове її знищення;
  • d) заходи, розраховані на запобігання дітонародження в середовищі такої групи;
  • е) насильницька передача дітей з однієї людської групи до іншої.

Це визначення стало продуктом компромісу серед делегатів від різних країн. Радянська делегація наполягла та домоглася усунення соціальних та політичних груп з Конвенції[12].

Також в українському законодавстві геноцид визначений в частині 1 статті 442 Кримінального кодексу[13]:

Геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу.

Об'єктивна сторона цього злочину характеризується як діяння, спрямоване на повне або часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом:

  1. позбавлення життя членів такої групи;
  2. заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень;
  3. створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне або часткове її фізичне знищення;
  4. скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі;
  5. насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу.

Аналогічне визначення геноциду передбачене в «Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» від 9 грудня 1948 р., а також у статті 6 Римського Статуту міжнародного кримінального суду.

Створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне або часткове їх фізичне знищення, може полягати у позбавленні групи продуктів харчування чи інших життєво важливих засобів існування, обмеженні або позбавленні медичної допомоги, створенні небезпечних для життя екологічних умов, насильницькому переселенні в непридатні для проживання місця тощо.

Рафал Лемкін

Рафал Лемкін, співавтор правового визначення геноциду, вважав Голодомор класичним прикладом радянського геноциду, найдовшою та найширшою спробою русифікації та винищення української нації[14]. Українська нація надто велика для простого винищення. Натомість, релігійни, інтелектуальні, політичні еліти досить малі та можуть бути винищені, і саме тому радянська влада застосувала звичний набір засобів: масове винищення, депортації, примусову працю, вигнання та голод.

В присвяченій питанням геноциду книзі, Лемкін розглядає проблему геноциду ширше за ухвалене згодом ООН визначення[15]:

Взагалі кажучи, геноцид не обов'язково значить швидке винищення нації, за винятком випадків, коли здійснюється масовими стратами всіх представників нації. Натомість, він більш призначений для позначення зкоординованого плану різноманітних заходів спрямованих на руйнування найважливіших основ для життя національних груп, з метою винищення цих груп. Серед цілей такого плану буде руйнування політичних та соціальних інститутів, культури, мови, національного почуття, релігії та економічного середовища національних груп, та знищення особистої безпеки, свободи, добробуту, гідності та навіть життя членів таких груп. Геноцид спрямований проти національної групи як такої, а заходи виконуються проти осіб не через їхні особисті риси, а через приналежність до національної групи.

В українському геноциді Лемкін вбачає чотири складові, а саме[14]:

  • нищення української інтелігенції — мозку чи розуму нації аби паралізувати тіло нації. Основні удари були завдані в 1920, 1926 та 1932—1933 роках;
  • ліквідація Української Православної Автокефальної Церкви — «душі України». Та сама доля спіткала Українську Католицьку церкву після окупації Західної України;
  • Голодомор українського селянства — зберігача української культури, мови, традиції тощо. Українське селянство було покладено в жертву створенню однорідного радянського народу. Всупереч спробам виправдати Голодомор тяжкими наслідками колективізації та розкуркулення, Станіслав Косіор в грудні 1933 року назвав головною загрозою радянської влади «український націоналізм»[16];
  • заселення України іноетнічними елементами для радикальної зміни складу населення, розпорошення нації по всій Східній Європі.

Аналогічні заходи, на думку Лемкіна, були застосовані й до інших національних меншин Радянського Союзу. Ці заходи стали елементом розширення Радянської Імперії, оскільки ними швидко забезпечувалась однорідність багатоетнічного населення Радянського Союзу.

Здатність до неупередженого ставлення Лемкіна до питання Голодомору була піддана сумніву Антоном Вайс-Вендтом, оскільки він матеріально залежав від спільнот емігрантів зі Східної та Центральної Європи й у своїй боротьбі за ратифікацію конвенції підлаштовувався під обставини і трактував термін відповідно до потреб моменту[17][18]. Однак, 2008 р. професор Стівен Якоб висловив незгоду з інтерпретацією Вайс-Вендта[19].

СБУ та Апеляційний суд міста Києва

22 травня 2009 року Головним слідчим управлінням Служби Безпеки України була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України за фактом здійснення посадовими особами геноциду в Україні у 1932—1933 роках, від якого загинули мільйони громадян[20].

13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва підтвердив висновки слідчих Служби безпеки України про організацію вчинення в 1932—1933 роках на території УСРР керівництвом більшовицького тоталітарного режиму — Сталіним, Молотовим, Кагановичем, Постишевим, Косіором, Чубаром та Хатаєвичем геноциду української національної групи, тобто штучного створення життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне знищення, та закрив кримінальну справу на підставі пункту 8 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України, у зв'язку з їхньою смертю[21].

Було доведено, що зазначені керівники більшовицького тоталітарного режиму організували та вчинили геноцид в Україні, створивши життєві умови, розраховані на фізичне знищення частини української національної групи, використавши для цього наступні механізми та способи:

  • встановлення для України плану хлібозаготівлі до такого високого рівня, за яким цей план не міг бути реально виконаний, а якщо і виконувався — то тільки насильницьким шляхом із застосуванням репресій і за рахунок повного вилучення у селян зерна, насіннєвих запасів;
  • занесення районів, населених пунктів, колгоспів, сільських рад на «чорні дошки», тобто блокування їх військами, недопущення виїзду населення за межі цих територій, повне вилучення продуктів харчування та заборона торгівлі;
  • ізоляція території України спеціальними озброєними загонами, військовими частинами та міліцією;
  • обмеження вільного пересування селян з метою пошуку продовольства та заборона листування;
  • запровадження «натуральних штрафів»;
  • проведення постійних обшуків з вилученням зерна, насіннєвих запасів, майна, одягу, всіх продуктів харчування, готової їжі;
  • посилення заходів кримінальної репресії, включаючи розстріли осіб, які під час вилучення зерна, м'яса, картоплі, соняшника та інших продуктів харчування чинили опір владі.

Згідно з Висновком судової науково-демографічної експертизи Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи Національної академії наук України від 30 листопада 2009 року внаслідок вчиненого геноциду в Україні загинуло 3 млн. 941 тис. осіб, з них: протягом лютого — грудня 1932 року — 205 тис. осіб, у 1933 році — 3 598 тис. осіб, у першій половині 1934 року — 138 тис. осіб.

Встановленими фактичними обставинами справи доведено, що об'єктом злочинних дій вказаних в постанові осіб була саме безпека існування частини української національної групи, що підтверджується зібраними і перевіреними доказами створення для неї життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне винищення шляхом здійснення в Україні Голодомором, внаслідок чого було знищено 3 млн. 941 тис. осіб.

За нормами чинного українського національного та міжнародного законодавства національна група (нація) — це така, що історично склалася, стійка спільнота людей, для якої характерні спільна територія, економічні зв'язки, своя мова, відмінні особливості побуту, культури, духовності.

Частина української національної групи, проти якої у 1932—1933 роках було спрямовано злочин геноциду, повністю відповідає усім зазначеним ознакам.

Зібраними органом досудового слідства фактичними даними підтверджено, що організований та вчинений злочин геноциду був спрямований не проти представників інших національностей, які теж постраждали від Голодомору 1932—1933 років але в набагато меншій кількості, ніж етнічні українці, а саме проти частини української нації.

Беззаперечно доведено, що Голодомор вказаними особами було сплановано і здійснено як один з етапів спецоперації проти частини української національної групи як такої, оскільки саме українська нація, а не національні меншини, виступала суб'єктом державотворчого самовизначення і лише вона могла реалізувати закріплене Конституцією СРСР 1924 року право на самовизначення шляхом виходу з СРСР і утвердження незалежної української держави. Саме тому безпосереднім об'єктом Голодомору 1932—1933 років стала українська національна група та її питомий складник — українські селяни.

За висновком органу досудового слідства — Головного слідчого управління Служби безпеки України — керівництво радянського режиму з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ними Голодомором 1932—1933 років, умисно організувало геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн. 941 тис. осіб, тобто безпосередньо вчинили злочин, передбачений частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України.

Роман Сербин

Роман Сербин — канадський історик, політолог та дослідник проблеми Голодомору, вважає, що[12]:

  1. Голодомор є геноцидом.
  2. Він є геноцидом українського народу.
  3. Відомі дані про Голодомор задовольняють критеріям, визначеним Конвенцією ООН 1948 року.

Хронологія визнання в Україні

Зі здобуттям незалежності в Україні розпочався процес визнання Голодомору геноцидом українського народу[22]:

вересень 1993 р. — Виступ Президента України Леоніда Кравчука на міжнародній науковій конференції
Конференція відбулася у зв'язку з 60-ми роковинами Голодомору: «Я цілком погоджуюся з тим, що це була спланована акція, що це був геноцид проти власного народу. Але я тут не ставив би крапку. Так, проти власного народу, але за директивою з іншого центру. Очевидно, саме так слід трактувати цю страхітливу сторінку нашої історії».[23].
24 листопада 2002 — Звернення Президента України Леоніда Кучми до українського народу у зв'язку з Днем пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій
Глава держави у Зверненні визнав Голодомор 1932—1933 років геноцидом українського народу, висловився за спорудження величного Меморіалу пам'яті його жертвам у Києві та закликав міжнародне співтовариство визнати Голодомор як геноцид українського народу та злочин проти людства.
28 листопада 2002 — Постанова Верховної Ради України № 258-IV «Про 70-ті роковини Голодомору в Україні»
засудила «політику геноциду, що проводилася на державному рівні керівниками тоталітарного радянського режиму проти громадян України, національного духу, менталітету та генетичного фонду українського народу», передбачала проведення конкурсу на найкращий проект меморіалу жертвам Голодомору в Україні 1932—1933 років для його спорудження у Києві, забезпечення спорудження пам'ятників жертвам голодомору, сприяння створенню Міжнародного музею Голодомору під егідою ООН.
6 грудня 2002 — розпорядження Президента України Леоніда Кучми № 393 «Про додаткові заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Голодомору в Україні»
українському уряду доручено розпочати проектування та спорудження Меморіального комплексу жертвам Голодомору 1932—1933 років, Міністерству закордонних справ доручали розпочати діяльність з міжнародного визнання Голодомору як геноциду українського народу та злочину проти людства.
6 березня 2003 — Постанова Верховної Ради
У Рекомендаціях парламентських слухань щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років, схвалених Постановою Верховної Ради України від 6 березня 2003 року № 607-IV, зафіксовано визнання Голодомору 1932—1933 років в Україні як акту геноциду українського народу. Крім того, Верховна Рада України доручила уряду розв'язати комплекс питань, пов'язаних зі спорудженням у Києві Меморіального комплексу жертвам Голодомору 1932—1933 років, зокрема щодо його проектування, відведення земельної ділянки та фінансування спорудження.
14 травня 2003 — Звернення до українського народу із визначенням Голодомору 1932—1933 років як геноциду
За результатами Спеціального засідання Верховної Ради України щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років було прийнято Постанову № 789-IV, яка схвалила Звернення до українського народу із визначенням Голодомору 1932—1933 років як геноциду. Зокрема, у зазначеному Зверненні висловлено переконання, що в офіційному оприлюдненні правди про Голодомор 1932—1933 років провідна роль в умовах незалежності України відводиться державі; свідомо організований сталінським режимом Голодомор повинен бути публічно засуджений українським суспільством та міжнародним співтовариством як один з найбільших за кількістю жертв у світовій історії факт геноциду; «кваліфікація цієї Катастрофи української нації як геноциду має принципове значення для стабілізації суспільно-політичних відносин в Україні»; надання політико-правової оцінки Голодомору 1932—1933 років — певною мірою виконання громадянського, патріотичного обов'язку перед пам'яттю мільйонів людей, перед підростаючим поколінням.
11 липня 2005 — Указ Президента України Віктора Ющенка № 1087 «Про додаткові заходи щодо увічнення пам'яті жертв політичних репресій та голодоморів в Україні»
окрім інших важливих положень, містить доручення уряду створити Український інститут національної пам'яті, а також підготувати і внести у встановленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо політико-правової оцінки голодоморів в історії українського народу.
4 листопада 2005 — Указ Президента України Віктора Ющенка № 1544 «Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні»
передбачив створення Оргкомітету на чолі з Прем'єр-міністром України з відзначення 75-х роковин Голодомору 1932—1933 років в Україні та проведення низки інших заходів, зокрема прискорення підготовки та подання законопроекту щодо політико-правової оцінки голодоморів в історії українського народу, здійснення додаткових заходів щодо визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932—1933 років в Україні як геноциду українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства, розв'язання питання щодо спорудження в Києві Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні, прискорення утворення Українського інституту національної пам'яті.
12 жовтня 2006 — Указ Президента України Віктора Ющенка року № 868 «Про відзначення у 2006 році Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій»
затвердив Оргкомітет з відзначення 2006 року Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, передбачив 25 листопада 2006 року приспущення Державного Прапора на території країни, оголошення Загальнонаціональної хвилини мовчання та низку інших заходів, зокрема прискорення проектування та спорудження Меморіального комплексу пам'яті жертв Голодомору, активізацію роботи з визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932—1933 років в Україні як геноциду українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства.
28 листопада 2006 — V скликання Верховної Ради України ухвалило Закон України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні»
в законі Голодомор визнано геноцидом українського народу. За це не проголосували лише члени фракції Партії реґіонів та Комуністичної партії України.

Міжнародне визнання

Визнали геноцидом

Голодомор в Україні 1932—1933 років офіційно визнали геноцидом українського народу 17 держав:[24]

Штати США

Ще ряд країн в офіційних зверненнях засудили Голодомор як акт винищення людства, вчинений тоталітарним сталінським режимом або вшанували пам'ять його жертв, зокрема:

Позиція Церков
Зовнішні відеофайли
Глава УГКЦ Святослав про Голодомор[3]

Геноцидом українського народу Голодомор визнають Католицька церква[1][2], Українська греко-католицька церква[3], Константинопольська православна церква[4], Українська православна церква — Київський патріархат[5], Українська автокефальна православна церква[6] та Українська православна церква (Московського патріархату)[7]. У Зверненні Предстоятеля УПЦ (МП) митрополита Володимира (Сабодана) з приводу 80-річчя Голодомору (листопад 2013 р.) наголошується, що це «одна з найбільш жахливих трагедій для України», яка сталася «не через пошесть чи неврожай», а тому що «Голодомор був однією з ланок репресивного ланцюга більшовицької влади»[39].

Патріарх Філарет (Денисенко) у 85 роковини голодомору сказав: «Визнання Голодомору Геноцидом — це те, що сьогодні утверджує нашу державу. Український народ укріпляється і зміцнюється. Нас знищували, а ми живі і не тільки живі, а й утверджуємося. Наші молоді хлопці на сході України захищають нашу  державу, віддаючи і тіло, і душу за нашу свободу. Це правда, бо в рабстві жити ми не хочемо і не будемо»[40].

ПАРЄ

Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) у пунктах 10-11 резолюції 1723 «Вшанування пам'яті жертв Великого Голоду (Голодомору) на території колишнього СРСР» від 28 квітня 2010 року визнала Голодомор «злочином Радянського режиму проти власного народу» та злочином проти людяності[41]. Ось повний текст:

10. Асамблея вшановує пам'ять усіх загиблих у цій безпрецедентній людській катастрофі [згідно з пунктом 3 резолюції, мова йде про "масовий голод у хліборобних районах Радянського Союзу, що розпочався у 20-ті року і дійшов кульмінації у 32-33-му роках"] і визнає їх жертвами жорстокого злочину Радянського режиму проти власного народу.

11. Вона [ПАРЄ] рішуче засуджує жорстоку політику Сталінського режиму, що призвела до смерті мільйонів невинних людей, як злочин проти людяності. Вона рішуче відкидає будь-які спроби виправдати цю нещадну політику, які б цілі ці спроби не переслідували, та нагадує, що право на життя є невід'ємним.

Оригінальний текст (англ.)
10. The Assembly honours the memory of all those who perished in this unprecedented human disaster, and recognises them as victims of a cruel crime of the Soviet regime against its own people. 11. It strongly condemns the cruel policies pursued by the Stalinist regime, which resulted in the death of millions of innocent people, as a crime against humanity. It resolutely rejects any attempts to justify these deadly policies, by whatever purposes, and recalls that the right to life is non-derogable.

У пункті 5 резолюції 1723 мова йде про голод на території сучасної України. Стверджується наступне[41]:

5. В Україні, що найбільш постраждала, найсильніший удар Великий Голод завдав селянству й мільйони одноосібних фермерів та члени їх сімей загинули від голоду, який спричинили колективізація, заборона переселення з уражених територій та конфіскація зерна й іншої їжі. Ці трагічні події називають Голодомор [виділено курсивом] (політично зумовлений голод) і визнаються законом України геноцидом проти українців.
Оригінальний текст (англ.)
5. In Ukraine, which suffered the most, the peasantry was particularly hit by the Great Famine and millions of individual farmers and members of their families died of hunger following forced “collectivisation”, a ban on departures from the affected areas and confiscation of grain and other food. These tragic events are referred to as Holodomor (politically-motivated famine) and are recognised by Ukrainian law as an act of genocide against Ukrainians.

Як зазначає інформаціна агенція УНІАН,[42] ПАРЄ відмовилася назвати Голодомор геноцидом. Варто відзначити пункт 18 резолюції 1723:[41]

18. Вона [ПАРЄ] також закликає органи влади цих країн [мова йде про Україну, Білорусь, Казахстан, Молдову та Росію - див. пункт 4 резолюції] домовитися щодо спільних дій, спрямованих на шанування пам'яті жертв Великого Голоду, незважаючи на їх національність.
Оригінальний текст (англ.)
18. It furthermore encourages the authorities of all these countries to agree on joint activities aimed at commemorating the victims of the Great Famine, regardless of their nationality.

Європарламент

Європарламент у «Резолюції Європейського Парламенту від 23 жовтня 2008 року щодо поминання Голодомору, штучного голоду в Україні (1932—1933)» визнав[43] Голодомор в Україні злочином проти людства і висловив співчуття українському народу. Зокрема зазаначимо пункт 1.а) резолюції:

1.а) [Європарламент] визнає Голодомор (штучний голод 1932-1933 років в Україні) жахливим злочином проти народу України та проти людяності;

1.а) recognises the Holodomor (the artificial famine of 1932-1933 in Ukraine) as an appalling crime against the Ukrainian people, and against humanity;

США

Станом на 1 червня 2018 року, Голодомор вже визнали геноцидом 11 американських штатів: Вашингтон, Вісконсин, Іллінойс, Канзас, Массачусетс, Міссурі, Мічиган, Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Орегон та Пенсільванія[44].

В червні 2018 року, штат Огайо визнав Голодомор 1932—1933 років геноцидом українського народу і став 12-м американським штатом, що визнає голодомор геноцидом українського народу[45].

Автор Резолюції про визнання Голодомору — сенатор штату Вашингтон від Республіканської партії Марк Мілощіа (Mark Miloscia). За його словами, резолюція була прийнята завдяки тиску і впливу української діаспори[46].

У червні 2018 року в Палаті представників Конгресу США була представлена резолюція, в якій Голодомор 1932—1933 років визнається геноцидом українського народу. Проект резолюції приурочений до 85-ї річниці Голодомору 1932—1933 рр. в Україні. У документі наголошується, що події 1932—1933 рр. в Україні були спланованою акцією сталінського тоталітарного режиму, яка була спрямована проти українського народу, та кваліфіковані як геноцид[47].

4 жовтня 2018 року, Сенат США ухвалив двопартійну резолюцію, яка визнає Голодомор геноцидом українців та засуджує систематичні порушення прав українців, вчинені радянським режимом[28].

Також американський штат Іллінойс проголосив 2018 рік роком пам'яті жертв Голодомору, як геноциду українців. Губернатор штату Іллінойс Брюс Раунер видав прокламацію, яка проголошує 2018 рік роком пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 рр. в Україні[48].

13 жовтня 2018 року штат Юта офіційно визнав Голодомор геноцидом[49], 17 жовтня — Міннесота[50]. 8 листопада — штат Вірджинія став 18 штатом, який приєднався до вшанування 85-х роковин Голодомору-геноциду 1932—1933 років в Україні. У відповідній прокламації, виданій губернатором шт. Вірджинія Ральфом Нортамом, йдеться: «Радянський лідер Й.Сталін та його тоталітарний режим вчинили акт геноциду шляхом штучного створення голоду через вилучення землі, зерна та тварин у українського народу».[51] 19 листопада до визнання долучився штат Північна Кароліна[52]. 20 листопада 2018 року до цього переліку доєднався штат Коннектикут[53], 27 листопада — штат Алабама[54], 30 листопада — штат Род-Айленд[55].

11 грудня 2018 року, Палата представників Конгресу США визнала Голодомор геноцидом українського народу[56].

26 травня 2021 року, штат Техас (США), на місцевому законодавчому рівні визнав Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу та визначив листопад 2021 року місяцем пам'яті про жертв цієї трагедії. Таким чином, Техас став 23-м американським штатом, який визнав геноцидом Голодомор 1932-33 років в Україні[57].

Генеральна асамблея ООН

У листопаді 2003 року 58-ма сесія Генеральної асамблеї ООН ухвалила «Спільну заяву з нагоди 70-ї річниці Великого голоду 1932—1933 років», де він визнавався національною трагедією українського народу. За ухвалення Спільної заяви проголосували 64 держави-члени ООН, у тому числі Росія[58][59]. Проти визнання Голодомору геноцидом висловились представники Росії, які наполягали на тому, що Голодомор не був геноцидом українського народу[60].

Також Росія активно виступила проти включення до порядку денного 63-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН резолюції, що оголошує голодомор геноцидом українського народу. За словами речника Російської Федерації при ООН, представники Росії активно роз'яснювали своїм зарубіжним партнерам історію питання, і це принесло результати: зокрема, 9 держав-членів ЄС не поставили підписи під українською декларацією[61].

Британія

Група парламентарів фактично одностайно підтримала заклик ініціатора слухань, депутата від урядової Консервативної партії Полін Латам, про визнання Голодомору геноцидом. Але у відповіді британського Міністерства закордонних справ сказано, що уряд вирішив не змінювати свою позицію, згідно з якою термін «геноцид» у Лондоні офіційно використовують лише до злочинів у Сребрениці, Руанді, а також стосовно Голокосту.

«Голодомор відбувся до схвалення Конвенції ООН щодо геноциду 1948 року, що визначила геноцид як концепцію міжнародного права, а міжнародне право не можна застосовувати ретроспективно», — сказано в урядовому роз'ясненні.

Британські урядовці підкреслюють, що Голокост, хоч і відбувся до 1948 року, має винятковий статус, бо був підставою для юридичного визначення геноциду конвенцією. На парламентських слуханнях 7 листопада у Лондоні представник британського Міністерства закордонних справ Алістер Бурт сказав, що уряд використовував би щодо Голодомору термін «геноцид», якби таке визначення застосував будь-який британський суд. Проте урядовці також кажуть, що наразі не бачать можливостей, чи підстав ініціювання подібного судового процесу щодо подій в Україні у 30-х роках http://firstsocial.info/news/uryad-velikobritaniyi-vidmovivsya-viznavati-golodomor-1932-1933-rokiv-genotsidom

РФ

2008 року Держдума РФ прийняла заяву, в якій Голодомор був названий «предметом сучасних політичних спекуляцій», і таким, що «не має, і не може мати міжнародно встановлених ознак геноциду, і не має бути предметом сучасних політичних спекуляцій.»[62] Були названі такі аргументи проти визнання Голодомору геноцидом: відсутність свідчень етнічної спрямованості голоду, присутність серед мільйонів жертв представників різних народів та національностей переважно аграрних районів СРСР[63].

Тиск Росії на інші країни

Згідно з документами, оприлюдненими WikiLiks, Президент Азербайджану Ільхам Алієв розповів у приватній розмові британському Принцу Ендрю що[64]: «Алієв отримав документ від президента Медведєва, в якому зазначено, що якщо Азербайджан визнає Більшовицький штучний голодомор в Україні „геноцидом“ в ООН, „то ви маєте забути про Нагірний Карабах взагалі“». Такі безпрецедентні й ганебні факти втручання російських політиків та урядовців в політичні та міждержавні стосунки країн сусідів — непоодинокі, що й засвідчує Принц Ендрю[65]

Віктор Янукович

27 квітня 2010 р. на сесії ПАРЄ, одним з центральних питань якої було ухвалення резолюції, ініційованої у свій час Україною і присвяченої пам'яті жертв Голодомору, новообраний президент Віктор Янукович взагалі ані словом не обмовився про трагедію українського народу. Після виступу йому було поставлене запитання від Яако Тапані Лааксо, який входить до групи об'єданих європейських лівих, є колишнім членом компартії Фінляндії та відомий у минулому своїми широкими зв'язками з КДБ та Штазі,[66][67] щодо його особистої думки стосовно Великого Голоду. У відповідь на поставлене запитання Президент України відхилився від позиції держави Україна, визначеної законом України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні» та рішенням суду, натомість озвучив позицію делегації Росії[68]:

Це були наслідки сталінського тоталітарного режиму, ставлення до людей. Але визнавати Голодомор як факт геноциду стосовно одного чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо. Це була трагедія, спільна трагедія народів, які колись входили в єдину державу — Радянський Союз.

Див. також

Примітки
  1. Encontro do Santo Padre com os Representantes da Política, Cultura, Ciência e Indústria (італ.)
  2. Mensagem do Papa João Paulo II (італ.)
  3. Глава УГКЦ про Голодомор: «Ми всім говоримо про наш український біль, щоб подібні злочини проти людства більше ніколи не повторилися!», Інформаційний ресурс Української греко-католицької церкви, 25 листопада 2017 року
  4. Послання Вселенського Патріарха Варфоломія І з нагоди 75-ї річниці Голодомору в Україні Всьому побожному українському народові!
  5. УНІАН (18 листопада 2008). УПЦ КП закликає громадян України вшанувати пам’ять жертв Голодомору. Архів оригіналу за 6 травня 2015. Процитовано 16 грудня 2019.
  6. УАПЦ за вшанування жертв голодоморів спровокованих Москвою в Україні. Архів оригіналу за 12 грудня 2013. Процитовано 4 жовтня 2011.
  7. Слово Блаженнішого Митрополита Володимира з нагоди Дня пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Архів оригіналу за 18 вересня 2011. Процитовано 4 жовтня 2011.
  8. Рафаель Лемкін: Радянський геноцид в Україні
  9. The Historiography of Genocide, 414
  10. The Historiography of Genocide, 415
  11. Конвенція «Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» від 09.12.1948
  12. The Ukrainian Famine of 1932—1933 as Genocide in the Light of the UN Convention of 1948 The Ukrainian Quarterly, Vol. LXII, No. 2, Summer 2006
  13. за ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар. — Київ : Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. — 1196 с. — ISBN 966-313-048-2.
  14. Raphael Lemkin Papers, The New York Public Library, Manuscripts and Archives Division, Astor, Lenox and Tilden Foundation, Raphael Lemkin ZL-273. Reel 3. (рік: 1953) // Holodomor: Reflections on the Great Famine of 1932–1933 in Soviet Ukraine / L.Y. Luciuk. — Kingston : The Kashtan Press, 2008. — ISBN 1896354335. укр.
  15. Raphael Lemkin, Axis Rule in Occupied Europe: Laws of Occupation — Analysis of Government — Proposals for Redress (Washington, D.C.: Carnegie Endowment for International Peace, 1944), С. 80.
  16. В номері «Известий» за 2 грудня надрукована промова Косіора на трьох сторінках, назва статті «Итоги и ближайшие задачи проведения национальной политики на Украине». Цитата, повністю: «В настоящее время основная угроза Украине исходит от местного украинского национализма, связанного с интересами империалистов».
  17. Антон Вайс-Вендт. Рафаель Лемкін та популярний дискурс про геноцид // Спільне, 28 жовтня 2019.
  18. Weiss-Wendt, Anton (2005). «Hostage of Politics: Raphael Lemkin on 'Soviet Genocide'». Journal of Genocide Research 7 (4): 551—559: at 555—556. doi:10.1080/14623520500350017. Архівовано 10 червня 2007 у Wayback Machine.
  19. Steven Jacob, «Raphael Lemkin and the Holodomor: Was it Genocide?», 2008. надруковано в Holodomor: Reflections on the Great Famine of 1932—1933 in Soviet Ukraine. Однак, наполягаючи на тому, що Голодомор був направлений проти куркулів, Якобс втрачає основну ідею аналізу Лемкіна, який застосував поняття геноциду до всього українського народу, а не лише до куркулів, кількість яких, як зазначив Лемкін, надто мала.
  20. http://unian.net/rus/news/news-317456.html
  21. http://www.zaxid.net/newsua/2010/1/14/84027/%5Bнедоступне+посилання+з+травня+2019%5D
  22. Г. Іванченко, керівник прес-служби РДА (28 листопада 2009). Хронологія визнання Голодомору геноцидом української нації. Архів оригіналу за 15 липня 2013. Процитовано 28 жовтня 2011.
  23. Голодомор 1932—1933 рр. в Україні: причини і наслідки. Міжнародна наукова конференція. Київ, 9—10 вересня 1993 р. Матеріали. — К., 1995. — С. 10
  24. Міжнародне визнання Голодомору. http://canada.mfa.gov.ua/ua/ukraine-са/holodomor-remembrance/holodomor-international-recognition. Архів оригіналу за 10 травня 2013.
  25. Країни, що визнали
  26. Парламент Португалії визнав Голодомор в Україні геноцидом. Європейська правда. 3 березня 2017. Процитовано 5 березня 2017.
  27. У Вашингтоні прийняли резолюцію, яка визнає Голодомор геноцидом // «Українська правда», 23 травня 2017
  28. Сенат США визнав Голодомор геноцидом українського народу. Українська правда (укр.). Процитовано 4 жовтня 2018.
  29. H.Res.931 — Expressing the sense of the House of Representatives that the 85th anniversary of the Ukrainian Famine of 1932—1933, known as the Holodomor, should serve as a reminder of repressive Soviet policies against the people of Ukraine.
  30. Proposta d'acord relativa al 75è aniversari de l'Holodomor de 1932—1933[недоступне посилання з березня 2019] (фр.)
  31. Proposição: REQ-124/2007 CDHM (порт.)
  32. Holocausto Ucraniano é lembrado no Congresso Nacional (порт.)
  33. «Наша Украина»: Испания признала геноцидом Голодомор 1932-33 годов Архівовано 19 вересня 2011 у Wayback Machine. (рос.)
  34. Resolução da Câmara dos Deputados da Itália (n.º 7/0038)
  35. Risoluzioni in Commissione
  36. Resolution Marks the 75th Anniversary of the Manmade Famine that Killed Millions of Ukrainians in 1932-33 Архівовано 8 березня 2010 у Wayback Machine. (англ.)
  37. Usnesení PS č. 535. www.psp.cz. Процитовано 28 листопада 2015.
  38. Україна пам'ятає — світ визнає!. Архів оригіналу за 21 серпня 2010. Процитовано 11 жовтня 2011.
  39. Звернення Предстоятеля до сумної дати 80-річчя Голодомору: Блаженніший Владика закликав українців помолитися за упокій душ братів і сестер та упорядкувати могили померлих. Архів оригіналу за 11 червня 2015. Процитовано 18 листопада 2013.
  40. Патріарх Філарет, як очевидець Голодомору, назвав причини Геноциду українців у 1932-1933 роках. risu.org.ua (англ.). Процитовано 24 листопада 2018.
  41. Архівована копія. Архів оригіналу за 17 жовтня 2014. Процитовано 31 березня 2019.
  42. Пьяный брокер повысил мировые цены на нефть с домашнего компьютера. УНІАН. 1 липня 2010. Архів оригіналу за 5 жовтня 2012. Процитовано 30 травня 2021. (рос.)
  43. http://www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do?type=TA&reference=P6-TA-2008-0523&language=EN
  44. Вже 11: штат Міссурі визнав Голодомор геноцидом проти українців | Рубрика. Рубрика (інтернет-видання) (uk-UA). 25 травня 2018. Процитовано 13 червня 2018.
  45. Ще один американський штат визнав Голодомор геноцидом українського народу — посольство
  46. Сенатор Марк Мілощіа: Резолюція про Голодомор була прийнята завдяки тиску і впливу української діаспори | Рубрика. Рубрика (інтернет-видання) (uk-UA). Процитовано 13 червня 2018.
  47. У Конгресі США презентували проект резолюції про визнання Голодомору геноцидом українського народу | Рубрика. Рубрика (інтернет-видання) (uk-UA). 9 червня 2018. Процитовано 13 червня 2018.
  48. Штат Іллінойс оголосив 2018 роком пам'яті жертв Голодомору | Рубрика. Рубрика (інтернет-видання) (uk-UA). 15 червня 2018. Процитовано 15 червня 2018.
  49. Американський штат Юта вшанував жертв Голодомору-Геноциду декларацією
  50. Міннесота офіційно визнала Голодомор в Україні геноцидом українського народу, — документ
  51. Embassy of Ukraine in the USA / Посольство України в США. www.facebook.com (укр.). Процитовано 7 листопада 2018.
  52. Американський штат Північна Кароліна визнав Голодомор геноцидом українського народу
  53. У США ще один штат визнав Голодомор геноцидом українського народу
  54. Штат Алабама визнав Голодомор геноцидом українців
  55. Ще один американський штат визнав Голодомор геноцидом українського народу. www.tyzhden.ua (укр.). Процитовано 1 грудня 2018.
  56. Палата представників Конгресу США визнала Голодомор геноцидом українського народу. Новое вреся. 12.12.2018
  57. Техас визнав геноцидом Голодомор в Україні 1932-33 років. 29.05.2021
    RESOLUTION Резолюція № 253 Палати представників штату Техас
  58. Закон України № 376–V. Про Голодомор 1932—1933 років в Україні. Архів оригіналу за 18 лютого 2010. Процитовано 11 жовтня 2011.
  59. Голодомор 1932—1933 рр. як геноцид: прогалини у доказовій базі
  60. Олександр Гриб (18:15 13.01.2011). США проти визнання Голодомору геноцидом в ООН. Архів оригіналу за 15.07.2013. Процитовано 11 жовтня 2011.
  61. Ілля Абель (19 грудня 2008). ООН не розглядатиме визнання Голодомору геноцидом українців – Росія домоглася свого. Архів оригіналу за 15 липня 2013. Процитовано 11 жовтня 2011.
  62. Держдума РФ прийняла заяву, що заперечує Голодомор як геноцид українців. Новинар. 2 квітня 2008. Архів оригіналу за 15 липня 2013. Процитовано 11 жовтня 2011.
  63. Заявление ГД РФ «Памяти жертв голода 30-х годов на территории СССР». Архів оригіналу за 31 жовтня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  64. Росія шантажувала Азербайджан і інших через український Голодомор. Українська правда. 30 листопада 2010. Архів оригіналу за 23 травня 2020. Процитовано 30 травня 2021.
  65. http://cablegate.wikileaks.org/cable/2008/10/08BISHKEK1095.html
  66. Vuosikymmenen takaisen vakoilutapauksen tausta: Suojelupoliisi teki Dumellista varoittavan esimerkin Supo ei uskaltanut kytkeä Jaakko Laaksoa Dumell-juttuun. Helsingin Sanomat. 1 червня 1993. Архів оригіналу за 15 липня 2013. Процитовано 24 квітня 2011.
  67. Jaakko Lyytinen (6 вересня 2009). Matts Dumell: They made me a spy. Helsingin Sanomat. Архів оригіналу за 15 липня 2013. Процитовано 27 жовтня 2011.
  68. Володимир Василенко (5 травня 2010). Закон України про Голодомор: ПАРЄ шанує, Янукович нехтує. УНІАН. Архів оригіналу за 15 липня 2013. Процитовано 27 жовтня 2011.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.