Неокомунізм

Неокомунізм — діяльність, яка спрямована на розвиток і втілення в життя ідей комунізму в нових умовах[1]; принципи і погляди, які є пристосуванням комунізму чи марксизму до нових суспільних умов. Особливого поширення термін набув після ліквідації СРСР і подальшого краху комуністичної ідеї в країнах варшавського договору.

Ця стаття є частиною серії статей про
Комунізм
Портал:Комунізм
Один із запропонованих варіантів емблеми неокомунізму (сонячний серп і розвідний ключ).
Мітинг неокомуністів. Україна, 21 століття.

Неокомунізм в Україні

В Україні існує Комуністична партія України, яка на останніх парламентських виборах отримала 3,88% голосів. В 2014 році в.о. Президента України Олександр Турчинов та СБУ звернулися до Мін'юсту з проханням заборонити діяльність КПУ через співпрацю останньої з проросійськими терористичними угрупуваннями та антиукраїнську і підривну антиконституційну діяльність.[2][3]

Неокомуністичний радикалізм

Крім респектабельних політичних партій, існують радикальні ліві нелегальні та напівлегальні угруповання. Перш за все це антифа – відгалуження британської екстремістської організації «Anti-Fascist Action», що ставить за мету фізичну конфронтацію з носіями правих переконань на вулицях. Переважно вони вдаються до незаконних методів боротьби, що включають у себе зрив, блокування, в тому числі й насильницькими методами заходів націоналістичних організацій, знищення їхньої символіки, атрибутики, побиття й убивства прибічників правої ідеології[4]. Найбільш гучним було вбивство в квітні 2009 року, на Страсну П’ятницю, в Одесі 21-річного українського націоналіста Максима Чайки. Тодішній Президент України Віктор Ющенко вимагав від Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України ретельного розслідування обставин убивства, а також заявив про можливе координування дій антифа антиукраїнськими силами з-за кордону.

На близьких позиціях стоїть північноамериканський за походженням рух червоних та анархо-скінхедів, який з 2000 року за підтримки росіян розкручується в Білорусі й Україні. Вони антирасистські й ультраліві, ідеалізують комунізм, мультикультуралізм і плюралізм, амбівалентність й альтернативні структури, котрі агресивно відстоюють, застосовуючи насильство. Червоні скінхеди дуже заангажовані політично, проте нечисельні [5].

Див. також

Примітки
  1. Толковый словарь обществоведческих терминов. Н. Е. Яценко. 1999 (рос.)
  2. Підстави для заборони Компартії: версія Турчинова і СБУ.
  3. СБУ передала Мін'юсту документи про антиконституційну діяльність Компартії.
  4. Birchall Sean. Beating The Fascists: The Untold Story of Anti-Fascist Action. – London: Freedom Press, 2010.
  5. Petrova Youra. Global? Local? Multi-Level Identification among Contemporary Skinheads in France // Global Youth?: Hybrid Identites, Plural Worlds. – Abingdon-New York: Routledge, 2006. – P. 191; Funk-Hennigs Erika, Jäger Johannes. Rassismus, Musik und Gewalt: Ursachen, Entwicklungen, Folgerungen. – Münster: Lit Verlag, 1996. – S. 167

Посилання
  • Станислав Шушкевич. Неокоммунизм в Беларуси: идеология, практика, перспективы. — Скиф, 2002. — 284 с. — ISBN 5200006171, ISBN 9785200006175. (рос.)
  • James Lewis The evidence for Neocommunism American Thinker, 25 серпня 2010 (англ.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.