Голубович Всеволод Олександрович

Все́волод Олекса́ндрович Голубо́вич (лютий 1885, с. Молдавка Балтського повіту Подільської губернії (нині с. Молдовка Голованівського району Кіровоградської області[1]) 16 травня 1939, Ярославль, РРФСР, СРСР) — український громадсько-політичний і державний діяч, жертва сталінського терору.

Всеволод Олександрович Голубович
Всеволод Олександрович Голубович
Голова Ради Народних Міністрів
30 січня 1918  29 квітня 1918
Попередник Володимир Винниченко
Наступник Микола Устимович як в.о Отамана Ради Міністрів Української Держави
Генеральний Секретар Міжнаціональних Справ
30 січня 1918  3 березня 1918
Попередник Олександр Шульгин
Наступник Микола Любинський
Генеральний Секретар Торгівлі і Промисловості
20 листопада 1917  18 січня 1918
Попередник посада запроваджена
Наступник Іван Фещенко-Чопівський
Генеральний Секретар Транспорту
27 липня 1917  14 серпня 1917
Попередник посада запроваджена
Наступник Вадим Єщенко
Народився лютий 1885
Молдовка, Липовенська волость, Балтський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер 16 травня 1939(1939-05-16) (54 роки)
Ярославль, РРФСР, СРСР
Відомий як політик, дипломат
Громадянство Російська імперія
 УНР
 СРСР
Національність українець
Освіта Київський політехнічний інститут (1915)
Політична партія Українська партія соціалістів-революціонерів
У шлюбі з Тетяна Кардиналовська (1917—1921)
Професія політик
Релігія УАПЦ

Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився в сім'ї священика. Після закінчення духовної семінарії навчався у Київському політехнічному інституті, здобувши 1915 року диплом інженера шляхів і інженера-будівельника за спеціальністю будівництво залізниць. З 1903 року був членом Революційної української партії, у 1912 вступив до Української партії соціалістів-революціонерів.

Працював інженером, начальником дистанції Куп'янськ Південної залізниці, у 1916 — серпні 1917 р. — начальником відділу водних, шосейних, ґрунтових шляхів Румунського фронту. У квітні 1917 року від імені Одеської управлінської громади надіслав петицію керівництву Тимчасового уряду з вимогою надання Україні територіальної автономії.

Належав до Одеської української громади. У Генеральному Секретаріаті — секретар шляхів (з 27 липня 1917 року), секретар торгу і промисловості (з листопада 1917 року).

Від 18 січня 1918 року — голова Ради народних міністрів і міністр закордонних справ УНР.

Призначений бути головою делегації УНР на мирних переговорах у Бересті у грудні 1917 р. — січні 1918 р.. Протягом 3-20 січня перебував у Бересті на перемовах із державами Четверного союзу.

За участь у викраденні банкіра А. Доброго 29 квітня був заарештований німцями і до 16 грудня 1918 року перебував у Лук'янівській в'язниці. 25 липня 1918 у німецькому військово-польовому суді закінчено розгляд справи колишніх міністрів УЦР В. Голубовича і О. Жуковського та урядовців Ю. Гаєвського, П. Богацького, М. Осипова і І. Красовського, яких було звинувачено в участі в арешті банкіра Доброго. Прокурор запропонував покарати О.Жуковського на 2 р. і 6 місяців ув'язнення, В. Голубовича — на 2 роки, М. Осипова — на 1 рік і 6 місяців, П. Богацького, Ю. Гаєвського і І. Красовського на 1 рік тюрми.

У 1919 р. — першій половині 1920 р. редагував друковані органи УПСР у Кам'янці-Подільському та Вінниці.

Ювілейна монета «Всеволод Голубович» (2005). Реверс

11 серпня 1920 р. у м. Кам'янці-Подільському під час засідання губернської ради народного господарства заарештований Особливим відділом 14-ї армії, 22-29 травня 1921 засуджений на процесі українських есерів — членів Центральної Ради, звинувачених у злочинах проти робітників і селян: опорі встановленню радянської влади в Україні, до десяти років ув'язнення в концентраційному таборі, а зважаючи на амністію ВУЦВК — до п'яти років, але амністований у грудні 1921 року із зобов'язанням щотижня приходити на реєстрацію до міліції.

Якийсь час він поневірявся, не мав роботи. Нарешті став завідувачем відділу капітального будівництва, до 1931 року працював у відділі капітального будівництва Української Ради народного господарства.

1931 року засуджений у справі Українського національного центру. 7 лютого 1932 року колегія ОҐПУ СРСР зменшила строк покарання до шести років. З урахуванням попереднього ув'язнення влітку 1937 року строк закінчився. 2 червня НКВД порушило клопотання перед Президією ЦВК СРСР про продовження ув'язнення, — йому додали ще п'ять років. Помер у в'язниці Ярославля.

Примітки

Джерела

  • Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. — К., 1998. — С. 83—84.
  • Бажан О. Г. Поділля в житті та діяльності Всеволода Голубовича // Поділля і Волинь у контексті історії українського національного відродження. — 1995. — С. 286—288.
  • Вирок Українській революції: «Справа ЦК УПСР»: Науково-документальне видання. Упорядники Тетяна Осташко, Сергій Кокін.-К.: Темпора, 2013—688 с.:іл. ISBN 978-617-569-138-0.
  • Всеволод Голубович: від інженера до прем'єр-міністра // Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917—1920 рр.: Монографія / Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. — Одеса: ТЕС, 2011—586 с.

Література

Вінницька область, Тульчинський район

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.