Гончаренко Сергій Григорович

Сергій Гончаренко є вихованцем бородянського футболу, його батько був організатором районної ДЮСШ[3], а перші кроки у професійному спорті робив у дитячо-юнацькій школі київського «Динамо». Першим професійним клубом юного футболіста стала першолігова «Рось» із сусідньої Білої Церкви. у цьому клубі Сергій Гончаренко грав протягом першого чемпіонату незалежної України та першу половину другого, а взимку 1993 року став гравцем житомирського «Хіміка», який виступав також у першій лізі, але за результатами другого чемпіонату України вибув до другої ліги. У Житомирі Гончаренко грав до кінця 1993 року, а на початку 1994 року перейшов до складу «Гарту» (пізніше «Системи-Борекс») з рідної Бородянки, який саме дебютував у перехідній лізі. Перспективним футболістом зацікавився вищоліговий клуб «Кривбас», у якому Гончаренко дебютував у серпні 1994 року у грі проти львівських «Карпат», але пробитися у основний склад вищолігової команди молодому футболісту не вдалось. Зігравши ще один матч в основі, Сергій Гончаренко на початку 1995 року повертається до Бородянки. У рідному містечку грає до закінчення сезону 1994—1995, і знову пробує сили у криворізькій команді. Удруге Гончаренко виходить у футболці «Кривбасу» тричі, і знову повертається до бородянського клубу, у якому грає до кінця сезону 1995—1996 років. На початку наступного сезону Сергія Гончаренка запросили до складу київської команди вищої ліги ЦСКА. Хоча й не зразу, півзахисник із Бородянки став гравцем основного складу команди. У ЦСКА за півтора року Гончаренко зіграв 34 матчі, кілька матчів зіграв також у першій лізі за ЦСКА-2 (Київ). З початку 1998 року Сергій Гончаренко став гравцем маріупольського «Іллічівця». Але у цьому клубі футболіст не став постійним гравцем основи, переважно виходив на заміни, і також на кілька матчів орендувався першоліговим «Шахтарем» з Макіївки. Наступним клубом Гончаренка стала тернопільська «Нива» (Тернопіль). У цьому клубі футболіст грав протягом року, і був сталим футболістом основи команди, граючи в команді майже без замін. З початку 2000 року півзахисник повертається до Маріуполя. Цього разу Сергій Гончаренко отримує більший кредит довіри з боку тренерського штабу, і переважно є гравцем основи маріупольського клубу. Цього разу в маріупольському клубі футболіст грає протягом півтора року, і за цей час зіграв 39 матчів в основі команди, у яких не зумів відзначитись забитими м'ячами.

Узимку 2002 року Сергій Гончаренко на запрошення відомого тренера Віталія Кварцяного стає гравцем луцького клубу, який тоді носив назву СК «Волинь-1», та мав завдання на сезон повернутись до вищої ліги. У клубі швидко став основним гравцем, та обирається капітаном команди.[4] За половину сезону Гончаренко зіграв 17 матчів, у яких відзначився 3 забитими м'ячами[5], та разом із іншими товаришами по команді став переможцем турніру першої ліги.[4][6] Наступного сезону луцький клуб посів високе шосте місце в турнірній таблиці першої ліги[4], а Гончаренко відіграв 25 матчів уже у вищій лізі.[7] Щоправда, наступний сезон луцька команда провела значно гірше, й у підсумку опустилась на 13 сходинку в турнірній таблиці. Сергій Гончаренко грав у Луцьку лише першу половину сезону, у якій з'явився на полі 13 разів[8], і вирішив у черговий раз змінити клуб.

Наступною командою Сергія Гончаренка стали львівські «Карпати». Але у львівському клубі футболіст зіграв лише три матчі, і покинув клуб, а команда вибула у першу лігу.[1] Далі шлях півзахисника проліг у Казахстан, де півроку Гончаренко грав за команду «Актобе-Ленто» з міста Актобе. Після вояжу до Казахстану Гончаренко повернувся в Україну, де розпочав виступи в луганській «Зорі». У Луганську футболіст грав протягом року в першій українській лізі, та зіграв за «Зорю» в сумі 17 матчів, у яких відзначився 1 забитим м'ячем.[9] Далі Сергій Гончаренко вирішив повернутись до луцької «Волині», де зіграв найбільше матчів у вищому ешелоні українського футболу. Але в результаті за луцький клуб цього разу Гончаренко зіграв лише один матч[10], який і став для нього останнім у професійному футболі. Сергій Гончаренко ще півроку пограв за аматорський радивилівський «Сокіл» із Рівненської області, після чого остаточно завершив виступи на футбольних полях.

Сергій Гончаренко любив далекі подорожі автомобілем.[11] 22 грудня 2007 року, знаходячись за кермом власного автомобіля, Гончаренко потрапив у аварію на території Австрії, у якій загинув.[1][2] Похований Сергій Гончаренко на кладовищі в селищі Пісківка Бородянського району. За два з половиною роки під Києвом загинули його батько Григорій Гончаренко та син Сергій Гончаренко-молодший, який уже встиг добитись певних успіхів у футболі.[3]

З 2008 року у Бородянському районі Київської області щорічно відбувається Меморіал футбольної династії Гончаренків, у якому беруть участь аматорські футбольні клуби Київської та сусідніх областей, у пам'ять про Сергія Гончаренка та його батька Григорія Гончаренка, який був футбольним тренером та засновником і організатором Бородянської ДЮСШ.[3]

• Переможець Першої ліги України: 2001–2002

• Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)
• Профіль футболіста на сайті ukr-footbal.org.ua
• Статистика виступів в Україні на офіційному сайті УАФ
• Профіль футболіста на сайті allplayers.in.ua