Горбачов Дмитро Омелянович

Дмитро Омелянович Горбачов
Народився	13 жовтня 1937 (84 роки); м. Алапаєвськ, Свердловська область, Росія
Місце проживання	м. Київ
Країна	СРСР, Україна
Діяльність	мистецтвознавець
Alma mater	Київський державний університет
Галузь	мистецтвознавство, педагогіка, історія живопису
Заклад	Національний художній музей України, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Звання	професор
Ступінь	кандидат мистецтвознавстваd
Відомий завдяки:	як мистецтвознавець, педагог, експерт живопису, дослідник авангарду в живописі
Нагороди	Премія імені Івана Огієнка; Премія імені Олеся Білецького

Дмитро Омелянович Горбачов (* 13 жовтня 1937, м. Алапаєвськ Свердловської області, Росія) — український мистецтвознавець, історик мистецтва України, міжнародний експерт мистецьких творів, професор

Біографія

В дошкільному віці разом з родиною приїхав у Київ на постійне проживання.

З 1944 по 1954 рік навчався в київській середній школі № 71.

Після закінчення школи поступив на історико-філософський факультет Київського університету[1], який закінчив у 1959 році.

Після закінчення університету працює в Музеї українського образотворчого мистецтва (Київ), займається науковою роботою.

Захистив дисертацію на ступінь кандидата мистецтвознавства.

З 1973 по 2011 рік викладав у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. З 2001 року — член редколегії Енциклопедії Сучасної України.

Автор більше 15 мистецтвознавчих книг, художніх альбомів та документальних фільмів.

Користується авторитетом в Європі та Україні як експерт мистецьких творів і є консультантом аукціонів «Крістіз» (Christie's) та «Сотбіс» (Sotheby's), київського «Мистецького Арсеналу».

Організовує виставки українських художників авангардистів в Україні та за кордоном.

Член Українського ПЕН.

Творча діяльність

Дмитро Омелянович Горбачов спеціалізується на історії та теорії образотворчого мистецтва.

До кола зацікавлень належить мистецтво доби бароко ХVII-XVIII ст., романтизму та реалізму XIX ст., сецесії та авангарду 1900-1930 років.

Дослідник «бойчукістів».

Впродовж більш ніж 40 років однією з провідних тем наукових зацікавлень є творчість Т. Г. Шевченка.

Публікації: книги та альбоми

«Анатолій Галактіонович Петрицький» (Київ, 1970);
«Анатолий Петрицкий» (Москва, 1971);
«Анатолій Петрицький. Спогади про художника» 1981;
«Олександр Хвостенко-Хвостов (альбом)» 1987;
«Avantgarde und Ukraine» (Мюнхен, 1993);
«Український авангард» (Київ, 1996);
«Будинок з левами» (Київ, 2005);
«Українські авангардисти як теоретики і публіцистики» (Київ, 2005);
«Малевич та Україна» (антологія) (Київ, 2006);
«Авангард Йогансена» (Львів, 2007);
«Шедеври українського живопису. Від Алімпія Печерського до Казимира Малевича. Українське малярство останнього тисячоліття» (альбом) (Київ, 2009).

Твори, які зберігаються в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України[2]

Монографії: «Анатолий Петрицкий», «Я відчуваю життя…» (дослідження про життя та творчість А Г. Петрицького) (1970-і);
статті: «О символах и эмблемах европейского изобразительного искусства», «Українська книжкова графіка поміж з'їздами художників. 1968—1972», (1963—1985, б/д), «Импрессионизм вечного», «Козак-парижанин», «Розмова з художником-сценографом»–про життя і творчість О. Г. Венеціанова, С. П. Конончука, Ф. Ф. Мануйла, Г. І. Нарбута, Ф. Ф. Нірода (1964—1985, б/д),
вступні статті до спогадів К. М. Редька «Мобілізовані революцією», збірки «Олександр Хвостенко-Хвостов. Сценограф, живописець, графік» (1975, б/д); текст лекції «Новаторство Т. Г. Шевченка» (1964);
нариси: «Хроніка успіху» (про розвиток українського мистецтва 20-х–30-х рр. ХХ ст.) (1970-і), «Будинок з левами» (у співавторстві з П. В. Утевською), «Хроніка успіху» (1970-і, 1988);
рецензії на твори П. О. Білецького «Украинская портретная живопись XVII—XVIII вв.», І. С. Диченка «Євген Лисин», П. М. Жолтовського «Український живопис XVII—XVIII ст.», дипломні роботи студентів КХІ (1979, б/д); розширена заявка на сценарій повнометражного неігрового фільму «Передчуття» (у співавторстві з Р. М. Корогодським) та ін..

Створені фільми

«Український кубофутуризм та Олександр Богомазов»;
«Олександра Екстер»;
«Казимир великий, або Малевич селянський».

Лекції

Організовані художні виставки в Україні та за кордоном

«Олександр Богомазов» (Франція: Тулуза, 1991);
«Українське мистецтво» (Франція: Тулуза, 1993);
«Україна і авангард» (Німеччина: Мюнхен, 1993);
«Арт-фест» (Україна: Київ, 1996);
«Арт-фест» (Данія: Оденсе, 1996);
«Мистецтво України ХХ століття» (Україна: Київ, 1999-2000);
«Дух України. 500-ліття живопису» (Канада: Вінніпег, 2000);
«Олександр Архипенко. Збережено в Україні» (Україна: Київ, 2001);
«Феномен українського авангарду 1910—1935» (Канада: Вінніпег, 2001-2002);
«Феномен українського авангарду 1910—1935» (Україна: Київ, 2002);
«Перехрестя: Український модернізм. 1910—1930» (США: Чикаго, Нью-Йорк, 2006-2007)

та інші.

Нагороди

Родина

Батько — Горбачов Омелян Григорович, партійний, профспілковий та державний діяч Української РСР. Народився, більшу частину життя прожив і помер у Києві. Його іменем названа одна з вулиць Святошинського району м. Києва.
Дружина — Горбачова Лілія, журналіст (завідувала дитячою редакцією на УТ-1, створювала передачу «На добраніч, діти». Померла 1990 року).
Донька — Ганна, отоларинголог.
Cестра — Горбачова Ірина Омелянівна, мистецтвознавець.

Примітки

У 1955 році за наказом міністра вищої освіти УРСР філософський та історичний факультети університету були об'єднані в один — історико-філософський, який проіснував до 1964 року, а потім його знову розділено на два окремих підрозділи. У складі історико-філософського факультету існували відділення історії та філософії, з окремими вченими і редакційними радами, але без чіткого адміністративного поділу. 1959 року на факультеті було створено кафедру історії та теорії атеїзму, на яку покладалося завдання координації науково-дослідних робіт у галузі атеїзму в усіх вищих і середніх спеціальних навчальних закладах України.
Рукописи, Ф. 1174; оп. 1; од. зб. 120; 1949—1994 рр.

Джерела

Посилання

Дмитро Горбачов. Авторська екскурсія «Малевич й Україна». (укр.)
Дмитро Горбачов обміняв натюрморт на двокімнатну квартиру
«Присвячується тим, кого я не хотячи знеславлюю», Дмитро Горбачов: що мої очі власноручно бачили (спомини). Частина п'ята
Д. Горбачев. Анатолий Петрицкий. Москва, Советский художник, 1971.
Дмитро Горбачов. Вічний мандрівець шукає оази серед пустелі» [Про творчість Дмитра Нагурного]

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] У 1955 році за наказом міністра вищої освіти УРСР філософський та історичний факультети університету були об'єднані в один — історико-філософський, який проіснував до 1964 року, а потім його знову розділено на два окремих підрозділи. У складі історико-філософського факультету існували відділення історії та філософії, з окремими вченими і редакційними радами, але без чіткого адміністративного поділу. 1959 року на факультеті було створено кафедру історії та теорії атеїзму, на яку покладалося завдання координації науково-дослідних робіт у галузі атеїзму в усіх вищих і середніх спеціальних навчальних закладах України.

[2] Рукописи, Ф. 1174; оп. 1; од. зб. 120; 1949—1994 рр.