Гординська-Чапельська Мирослава

Народилась 24 листопада 1911 в м. Яворів (Яворівський район, Львівська область, Галичина) в родині греко-католицького священника о. Льва Чапельського згодом — першого очільника Українського Музею та Бібліотеки в Стемфорді, штат Коннектикут (1933—1938)[3] та Стефанії - доньки отця Івана Шлемкевича(1859-1938).

Закінчивши Станиславівську українську гімназію, разом із батьками поїхала до Філадельфії (1920—1926). Повернувшись до Європи, вступила до Луврської школи мистецтв у Парижі (1929—1930). Там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Святославом Гординським (1906—1993) — художником, графіком, перекладачем, мистецьким і літературним критиком, культурно-мистецьким діячем[4].

Після повернення до Львова упродовж 1931 р. навчалася в Мистецькій школі Олекси Новаківського, тоді ж вступила до Асоціації незалежних українських митців (АНУМ) і розпочала публіцистичну й мистецько-критичну діяльність. Писала мистецтвознавчі статті, критику та рецензії виставок до часописів «Мистецтво», «Назустріч» (1934—1936), «Нова Хата» (1936—1939), «Наші Дні» (1942). У 1930 роках співпрацювала з журналом «Нова Хата», висвітлювала на його шпальтах облаштування помешкань у національному стилі, що сприяло формуванню естетичних смаків галичан щодо модернізації інтер'єру помешкання та декорування його предметами в українському народному стилі.

Перебувала в дружніх стосунках з піаністкою Дарією Гординською-Каранович і літературознавцем Ярославом Гординським (сестра і батько Святослава), митцями Миколою Бутовичем і Володимиром Ласовським, письменницею та публіцисткою Оксаною Керч, геологом і археологом Юрієм Полянським та ін.

У вересні 1939 р. разом із чоловіком Святославом Гординським і доньками Ладою та Ларисою на півтора року покинула Львів та емігрувала до Кракова. Повернувшись до Львова, упродовж 1941—1943 рр. входила до кураторії Музею народного мистецтва.

У 1944 р. разом із сім'єю емігрувала до Відня, де проживала сестра Святослава, Дарія Гординська-Каранович, звідки — до Мюнхена, і врешті, 1946 року — до США. Деякий час мешкала в Елізабеті, згодом осіла у Вероні (шт. Нью-Джерсі).

На еміграції переклала з англійської мови «East Wind, West Wind» — книжку нобелівської лауреатки Перл Бак, деякі твори Едгара По, «Україна моїх блакитних днів», художника та мистецтвознавця Олекси Грищенка, з французької. У 1950-х роках розміщувала переклади на шпальтах українського квартальника англійською мовою «Ukrainian Quarterly».

Займалася підготовкою виставок українського народного мистецтва та історичних костюмів і ляльок (найбільша — в Нью-Йорку, 1954), співпрацювала з українськими музеями: при єпархії в Стемфорді та при церкві святих Сергія і Бако в Римі, де збирала експонати для Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого).

Померла 6 серпня 1994 року, на 84-му році життя, у Ньютоні (шт. Массачусетс). Похована на українському цвинтарі святого Андрія, у Саут-Баунд-Бруку (шт. Нью-Джерсі)[5].