Городське

село Городське

Поселення на місці сучасного населеного пункту виникло у IV ст. до нашої ери. Поселення трипільців обгороджувались земляними валами і стовбурами дерев, закопаних одне біля одного висотою 3-5 метрів. На території села є три городища: одне — на «Червоній горі» — найбагатше за речовими знахідками, площею біля двох гектарів. На південь від «Червоної гори», через глибокий яр, — «Мала гора» протяжністю з заходу на схід майже 600 метрів. Обидва ці городища з південної, західної та північної сторін обриваються крутими, приблизно 50-метровими валами. Третє городище — «Дитинець» — фортеця часів бронзової і залізної доби, поселення Трипільської культури. З північної сторони «Дитинця» зберігся вал висотою біля п'яти метрів. Всі три городища на території села Городське є пам'ятками археології та культури і занесені до Реєстру пам'яток археології і мистецтва. У городищах існував спеціалізований центр залізоробного ремесла. Тут одночасно функціонували десятки сиродутних горнів.[2]

12 листопада 1921 р. під час Листопадового рейду через Городське проходила Волинська група (командувач — Юрій Тютюнник) Армії Української Народної Республіки. Тут у неї стався бій з 51-м кавалерійським полком 2-ї бригади 9-ї кавалерійської дивізії (начальник — Григорій Котовський) московських військ. Відбившись від неї, Волинська група переправилась через річку Тетерів. У бою було поранено ст.лейтенанта Михайла Білинського та підполковника Олексія Лушненка.

Село Городське у 1932—1933 рр. входило до складу Городської сільради Коростишівського району Київської області. За даними сільради, у 1932-1933 рр. загинуло 21 чол., на сьогодні встановлено імена 6 чоловік:

— Вергун, селянин, с. Городське, 1933 рік, причина смерті — голод.

— Вергун, селянка, с. Городське, 1933 рік, причина смерті — голод.

— Яковець, селянин, с. Городське, 1933 рік, причина смерті — голод.

— Яковець, селянка, с. Городське, 1933 рік, причина смерті — голод.

— Яковець, селянин, с. Городське, 1933 рік, причина смерті — голод.

— Яковець, селянин, с. Городське, 1933 рік, причина смерті — голод. — Ружанський, підліток, с. Городське, 1932-33рік, причина смерті — голод

Поховання здійснено 1943 року. У братські могилі спочиває 31 воїн, з яких відомо — 30. Одне ім'я полеглого залишається досі невідомим.

До 12 червня 2019 року — адміністративний центр Городської сільської ради Коростишівського району Житомирської області[3].

Еко-простір  «Тетерівскій кіш» розташовано у селі Городське, на березі річки Тетерів. Засновано у 2011 році як експериментальний культурно-етнографічний центр, де досліджується взаємодія старовинних  та сучасних культур України та світу.

На території Тетерівського кошу відроджено культуру та побут традиційного козацького маєтку 17-18 віків. Кожен рік проводяться українські фольклорні свята календарного циклу (Купайла, Коляда, Різдво та інш). Головна подія року - етно-фестиваль "Козацький спас".

Відтворені традиційні будови казацького маєтка: паланка, корчма, курінь. Заснована та працює бортницька пасіка - старовинний український засіб бджільництва. Кожен бажаючий може познайомитися с "колодним бортєм" - вуликом у колоді.

Окреме культурне та мистецьке явище - "Поляна Характерників", музей дерев'яної скульптури під відкритим небом, якій створено видатними скульпторами України.

Постійно проводяться  екскурсійні та пізнавальні програми для дорослих і дітей, в яких розкриваються таємниці давнього українського світу. Всі екскурсіі починаються з "Тарасової криниці", меморіального джерела цілющої питної води, яке знайдено та облаштовано видатним кобзарем, народним артистом України Тарасом Силенко, що був одним з засновників Тетерівського Коша.

Вкрай мальовничі краєвиди Тетерівського Кошу притягують творчі групи, що створюють нове українське кино. За 10 років існування у Тетерівському Коші проводилися зйомки 12 художніх та документальних стрічок, в тому числі перше українське фентезі "Сторожова застава"

Окремий напрям роботи проекту "Тетерівскій кош" - дослідження в області екологіі, захисту природного середовища, створення системи оцінки якості довкілля як механізм забезпечення сталого розвитку регіону. Науково-екологічною роботою керує один з засновников Тетерівського Кошу Ірина Патока.

[4]

Головна культурно-історична пам'ятка села Городське, що привертає увагу українських та іноземних гостей.

Пізньотрипільське поселення в урочищі Червона гора відноситься до ІІІ-II тис. до н.е., є пам'яткою археології та культури.

Численні археологічні пам'ятки, що були знайдені під час розкопок у 1936-1937 рр. було передано Коростишівському краєзнавчому музею. Серед них: бивень мамонта, кам'яні та керамічні сокири, скребки, кераміка, скляні браслети.

У 2016 р. заснований навчально-мистецький туристично-інформаційний центр "Дивосвіт Трипілля", що створив колекції реконструкції трипільської кераміки та художніх творів з різних видів образотворчого мистецтва.

В межах проекту створена та встановлена на на пагорбі в с. Городське двохметрова трипільська скульптура.

Створює фігури скульптор Олексій Марковський. Його ім’я нове в сучасному українському мистецтві. Саме Олексій став ініціатором ландшафтно-скульптурної композиції “Червона Гора” [5].

У загальноосвітній школі створено музейну краєзнавчу кімнату, у якій педагоги поєднали результати досліджень із народознавчими матеріалами. Школярі-екскурсоводи ознайомлюють відвідувачів з експонатами музею, розказують про історію Городського. Цінними експонатами шкільної краєзнавчої кімнати є рештки керамічного посуду, виготовленого як за допомогою гончарного кола, так і без нього, шкребки, прясла, скляні браслети, сокири, рубила та інші знахідки.

"Культурно-мистецький центр «Поліська хата»

Також у селі функціонує "Культурно-мистецький центр «Поліська хата». Це відреставрована хатина XIX ст., інтер'єр якої відновлено максимально до відповідного періоду її побудови. Зібрані предмети старовини: рушники, скатертини. посуд, меблі тощо, створюють атмосферу музею у центрі. Будівля хати збудована з дерева зрубним способом, покрита солом'яним дахом. Архітектурний тип житла — трикамерний: комора + сіни + хата, що разом з прибудованим хлівом становить однорядну забудову (погонного типу) — «довгу хату», характерну будівлям кінця XIX ст. У сінній частині житла виділено невелику кімнату «степку», яка слугувала місцем зберігання продуктів харчування. В ній розміщено невеликий кам'яний льох. Ліворуч від сіней — комора без вікон з дерев'яною підлогою. У житловій кімнаті чотири вікна, діючі піч та грубка, глиняна підлога. Інтер'єр хатини відновлено максимально до реального періоду її побудови. Предмети старовини: рушники, скатертини, посуд, меблі тощо допомагають створити атмосферу музею у реставрованій будівлі. Поруч з хатою збудовано невеликий хлів, покритий очеретом.

У музеї організовуються ярмарки, фольклорні театралізовані народні свята, вечорниці, фестивалі, тематичні конференції, виставки майстрів народної творчості, художні виставки, пленери, презентації, семінари. «Поліська хата» — один із найкращих центрів сільського етнотуризму на Житомирщині.

В культурно-мистецькому центрі «Поліська хата» започатковано етно-фестиваль «Житичі».