Гурко Йосип Володимирович

Гурко (Ромейко-Гурко) Йосип Володимирович (нар. 16 (28) липня 1828(18280728) 15 (28) січня 1901) російський генерал-фельдмаршал (1894).

Йосип Гурко
рос. Иосиф Владимирович Гурко
Народився 16 (28) липня 1828[1]
Великий Новгород
Помер 15 (28) січня 1901[1] (72 роки)
Сахорово (Твер)
Країна  Російська імперія
Діяльність політик, військовослужбовець
Alma mater Пажеський корпус (1846)
Учасник Кримська війна і Російсько-турецька війна 1877–78
Титул граф
Посада member of the State Council of the Russian Empired
Військове звання генерал-фельдмаршал
Рід Ромейко-Гурко
Батько Володимир Йосипович Гурко
Мати Tatyana Gurkod
У шлюбі з Марія Андріївна Саліас-де-Турнемір
Діти Олексій, Володимир, Василь, Миколай, Євген, Дмитро
Нагороди
Герб

герб Гурко

Життєпис

Походив з шляхетного роду Могильовської губернії, з відомого роду білоруських дворян.

Закінчив навчання у Пажеському корпусі (1846).

Сприяв реалізації у життя селянської реформи 1861.

Командував кавалерійськими підрозділами, служив у свиті імператора Олександра II (1862—1866) флігель-ад'ютантом. Брав участь у російсько-турецькій війні 1877—1878; командував 70-тисячним військом, здійснив складний перехід через Балкани і, здобувши ряд перемог, звільнив від турецьких військ Софію й інші болгарські міста та Адріанополь (нині м. Едірне, Туреччина).

У 1879–1880 — помічник командуючого військами гвардії та Петербурзького військового округу, тимчасовий петербурзький генерал-губернатор.

Для боротьби з терористами-народниками, які винесли Г. смертний вирок, 1879 розробив інструкцію «Порядок виконання смертних вироків» (рос. Порядок исполнения смертных приговоров), що діяла в Російській імперії наприкінці 1870 — поч. 1880-х рр.

У 1882—1883 рр. командував Одеським військовим округом і обіймав посаду місцевого генерал-губернатора. За розпорядженням імператора Олександра III головував на військово-польових судах проти терористів і виносив їм смертні вироки (С.Халтуріну, М.Желвакову та ін.).

У 1883—1894 — командував військами Варшавського військового округу і одночасно був генерал-губернатором. Займався спорудженням фортець та будівництвом стратегічних доріг, підготовкою військ до майбутніх бойових дій. У російській історіографії Г. вважається послідовником суворовської школи (див. О.Суворов) у військовій справі.

У 1894 р. пішов у відставку і мешкав у своєму маєтку.

Помер у с. Сахарово (нині село Тверської області, РФ).

Родина

  • Прадід — Гурко-Ромейко Йосип (Юзеф), підкоморій Вітебського воєводства
  • Дід — Гурко-Ромейко Йосип Йосипович (†1811), перший курляндський віце-губернатор (1796—1799), дійсний статський радник
  • Батько — Гурко Володимир Йосипович (1795—1852), генерал від інфантерії, начальник всіх резервних і запасних військ Російської імперії
  • Дружина (з 1861 р.) — графиня Марія Андріївна Саліас-де-Турнемір (1842—1906)
    • Діти:
  • Олексій (14.10.1880—08.01.1889),
  • Миколай (1874—04.11.1898),
  • Володимир (1862—1927),
  • Василь (1864—1937),
  • Євген (1866—1891),
  • Дмитро (1872—1945).

Див. також

Джерела

  1. Большая российская энциклопедияБольшая российская энциклопедия, 2004. — ISBN 978-5-85270-320-0
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.