Дворянське зібрання

Дворянське зібрання, дворянське депутатське зібрання, дворянські збори, дворянські депутатські збори (рос. Дворянское собрание, дворянское депутатское собрание) — орган дворянського самоврядування в Російській імперії, виборний орган, що існував у період між 1766–1917 роками[1][2]. Дворянські зібрання діяли в намісництвах, губерніях і повітах відповідно адміністративного поділу державного управління. Відповідно інститут дворянського зібрання існував й в Україні з поширенням російського губернського поділу, наданням прав дворянства козацькій старшині, українській та польсько-литовській шляхті[3].

Дворянське зібрання доби Катерини II

Російська імперія

На «перехідний період» після окупації Росією Великого князівства Литовського, Речі Посполитої існували намісництва з минулого правового поля, минулого адміністративного устрою. Дворянське депутатське зібрання розглядало справи претендентів на російське дворянство, що складалися з «найвідоміших осіб і найповажніших родів у дворянській гідності» колишньої шляхти. По мірі просування російської окупаційної влади й закріплення її влади — виникала ця структура. Спочатку дворянство кожного повіту на дворянських зборах обирало 3—4 депутати до центру намісництва. У Лівобережній Україні дворянське депутатське зібрання скликалися від 1784 р., їхня діяльність набула особливого суспільного значення. Оскільки в Гетьманщині було багато претендентів на російське дворянство із середовища найнижчих та середніх прошарків козацької старшини, колишньої шляхти, а також рядового козацтва, міщан, духовенства, посполитих та навіть із насильно записаних російським режимом 1782 р. у кріпацтво селян.

Депутати дворянських зборів на засіданнях під головуванням губернського маршалка (див. «Маршалок шляхти», рос. Предводитель дворянства) розглядали питання обґрунтованості підстав претендентів нобілітуватися у російське дворянство. Хоча цим домаганням претендентів сприяли російські юридичні норми визначені Жалуваною грамотою дворянству 1785 р., але на перешкоді збільшенню чисельності осіб у російському дворянстві зі шляхти наприкінці 1791 р. рішуче став Сенат (див. «Разбор шляхти»). Надіслані з України відомості про дворян було навмисно повернуто до намісницьких правлінь. Дворянські депутатські збори разом із їх губернськими маршалками були зобов'язані наново розглянути справи під свідомим тиском малоросійського генерал-губернатора Михайла Кречетникова. Тому до 1795 р. «безсумнівно» у російському дворянстві з числа шляхти було визнано 12597 осіб — трохи більше половини від внесених до дворянських родовідних книг до 1791 р.. Відповідно до указу Сенату від 19 березня 1797 р. дворянські депутатські збори остаточно втратили самостійність; вони лише розглядали доказування на право дворянства та представляли їх у Герольдію Петербургу, де вирішували питання про належність особи до російського дворянського стану.

Хоча такі збори й товариства почали створюватися у повітах й губерніях із 1766 року[3], але лише відомі документи «Установа для управління губерніями» і «Жалувана грамота дворянству» 1785 р. законодавчо визначали порядок функціонування цих дворянських зборів[1]. Тому зазначені зібрання були органом станової корпорації[3].

У компетенцію їх входило обирання засідателів верхнього земського суду й совісного суду, повітового судді та окружного судді, земського справника, засідателів повітового й нижнього земського судів, депутатів для складання дворянських родовідних книг. За законністю постанов дворянства стежив повітовий стряпчий та губернський стряпчий.

Право голосу на дворянському зібранні мали старші за віком, заможніші матеріально та ті, котрі мали високий ранг на російській державній службі (див. «Табель про ранги»).

Бал петербурзького дворянського зібрання, 1913 р.

Хоча учасниками зазначених зборів були всі представники дворянського суспільства від кожної адміністративної території, а їх керівником виступав обраний[3] ними головуючий дворянського зібрання (предводитель повіту чи предводитель губернії від рос. предводитель), але тільки губернські дворянські зібрання мали право робити подання губернатору, заяви міністрові внутрішніх справ, а в особливо важливих випадках — безпосередньо цареві (подання клопотань й скарг Сенатові та імператорові)[1].

Дворянські зібрання займалися вирішенням місцевих питань, до того ж їм заборонялося обговорення питань усього державного устрою[1]. Після реформи 1861 року, а також по виникненню земських органів самоврядування їх цілі звузилися до вирішення питань та проблем, що стосуються суто їх суспільного стану дворянства[2]. Дворянські збори збиралися у повітах і губерніях один раз на три роки для виборів посадових осіб, заслуховування пропозицій від влади. Могли також скликати й надзвичайні збори, але на це потрібен був дозвіл губернатора. За три місяці до губернських зборів скликалися повітові збори.

Члени дворянських зборів не підлягали арештові, хоча осуджений судом за аморальну поведінку дворянин міг бути виключений з дворянських зборів за відповідною постановою, судом честі (див. «Особиста недоторканність», «Недоторканність особи»). Для дворянських сиріт і вдів при кожному повітовому суді існувала дворянська опіка на чолі з головуючим дворянського зібрання і їх членами: суддею та засідателями.

СРСР

Дворянське зібрання були ліквідовані Декретом Всеросійського ЦВК та РНК «Про знищення станів і цивільних чинів» 23(10) листопада 1917 року[3].

Російська Федерація

У 1991 році представники російських дворянських родів заснували громадську неурядову організацію під назвою «Російське дворянське зібрання»[4].

Примітки
  1. Корелин А. П., Дворянское собрание Архівовано 24 червня 2008 у Wayback Machine. // «Большая советская энциклопедия». — г. Москва: изд. «Советская энциклопедия». 1969–1978 гг. (рос.)
  2. Дворянское собрание // «Современный толковый словарь», изд. «БСЭ». 2003 г. (рос.)
  3. «Енциклопедія історії України», м. Київ: вид. «Наукова думка», 2004 р. — Т.2 (Г-Д) С.303. — ISBN 966-00-0405-2 (укр.)
  4. Официальный сайт организации «Российское Дворянское Собрание» (рос.)

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.