Денисенко Михайло Іванович (майстер кераміки)
Михайло Іванович Денисе́нко (нар. 16 грудня 1917, Слюдянка — пом. 7 грудня 2000, Васильків) — український майстер художньої кераміки; член Спілки радянських художників України з 1962 року. Батько майстра художньої кераміки Сергія Денисенка, дід художника Івана Денисенка.
| Денисенко Михайло Іванович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
3 (16) грудня 1917 Слюдянка, Іркутська область, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка |
| Помер |
7 грудня 2000 (82 роки) Васильків, Київська область, Україна |
| Поховання | Васильків |
| Країна |
 СРСР Україна |
| Діяльність | художник |
| Alma mater | Харківське державне художнє училище |
| Вчителі | Їжакевич Іван Сидорович, Пивоваров Григорій Леонтійович, Трохименко Карпо Дем'янович, Хворостецький Іван Федорович, Блох Леонора Абрамівна, Дайц Йосип Абрамович, Дерегус Михайло Гордійович і Касіян Василь Ілліч |
| Членство | Спілка радянських художників України |
| Нагороди | |
Біографія
Народився 3 [16] грудня 1917 року на станції Слюдянка (нині місто в Іркутській області Росії). Дитинство і юність пройшли в селищі Олешні — гончарному центрі Чернігівської області[1]. Упродовж 1931—1934 років навчався у Київському художньому технікумі, де його викладачами зокрема були Іван Їжакевич, Григорій Пивоваров, Карпо Трохименко, Іван Хворостецький. З 1935 по 1941 рік продовжив навчання у Харківському художньому училищі у Леонори Блох, Йосипа Дайца, Михайла Дерегуса і Василя Касіяна.
З початком німецько-радянської війни його разом з іншими студентами окупанти вивезли з Харкова до Німеччини, де упродовж 1942–1944 років він перебував у концтаборі. Згодом працював плакатистом у радянських військових комендатурах кількох німецьких міст. Протягом 1946–1949 років працював скульптором-керамістом і художником на підприємствах керамічної галузі в Чернігівській області.
У 1949–1982 роках — головний художник Васильківського майолікового заводу. Жив у місті Василькові в будинку на провулку Фрунзе № 8. Помер у Василькові 7 грудня 2000 року. Похований у Василькові[1].
Творчість
Працював в галузі декоративного мистецтва (декоративний ужитковий посуд, пластика малих форм з майоліки). Серед робіт:
- декоративні тарелі
- «Богдан Хмельницький» (1949);
- «Оксана» (1950);
- «До 100-річчя від дня народження Івана Франка» (1956);
- «Павло Корчагін» (1957);
- «До 100-річчя від дня смерті Тараса Шевченка» (1961);
- «Караюсь, мучусь, але не каюсь!» (1964);
- «І мене там мати повила» (1964);
- «Там дівчина воду брала» (1971);
- «З життя козацтва» (1986);
- «Птахи» (1992);
- «Тарас Шевченко на засланні» (1964);
- «Кобзар» (1964);
- «Гомоніла Україна» (1986);
- набори посуду
- «Вечірній» (1968);
- «Засвіт встали козаченьки» (1970);
- «Гончарний» (1970);
- «Київський» (1970);
- «Васильківський» (1972);
- «Слава Києву» (1974);
- «Кутя» (1988);
- «Птахи» (1990);
- «Хорошії друзі у мене» (1993).
Розписав і оформив своїми роботами відновлений іконостас Собору Антонія і Феодосія, Миколаївську церкву та церкву Пресвятої Богородиці у Василькові. Також автор пам'ятних знаків у Василькові:
- Двічі Герою Радянського Союзу Володимиру Лаврененкову у військовому містечку № 11;
- жертвам Голодомору 1932—1933 років поблизу Собору;
- художниці-дисидентниці Аллі Горській[1].
Брав участь у всеукраїнських виставках з 1950 року, всесоюзних з 1957 року, зарубіжних з 1959 року (всього в сорока закордонних виставках та сімдесяти вітчизняних[1]). Персональні виставки відбулися у Києві у 1978 році та Чернігові у 1984 році.
Вироби майстра зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві, Одеському, Сумському, Харківському, Херсонському, Чернігівському, Горлівському, Дніпровському, Запорізькому художніх музеях, Тернопільському, Вінницькому, Красноградському краєзнавчих музеях, Чернігівському, Яготинському історичних музеях, Канівському музеї нарного декоративного мистецтва, Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяславі» у місті Переяславі, музеях Росії.
Відзнаки, вшанування
- Золота (1961), срібні (1962, 1968) та бронзова (1965) медалі ВДНГ СРСР;
- Почесний громадянин Василькова (за відродження гончарного мистецтва та підняття престижу міста Василькова на міжнародній мистецькій арені; рішення виконавчого комітету Васильківської міської ради № 319 від 21 вересня 1993 року)[1];
- Заслужений діяч мистецтв України з 1995 року;
- Премія імені Катерини Білокур за 1998 рік.
Школа-студія образотворчого мистецтва, що діє у Василькові з 1992 року, з 2001 року носить ім'я Михайла Денисенка[1].
Література
- Денисенко Михайло Іванович // Українські радянські художники. Довідник. — Київ: Мистецтво, 1972. — С. 133.;
- Данченко Л. Кераміка Михайла Денисенка // Україна. 1978. № 36;
- Придатко Т. Мастер украинской майолики // Декоративное искусство СССР. 1979. № 4 (рос.);
- Михайло Іванович Денисенко. Григорій Павлович Денисенко. Кераміка, живопис: Каталог виставки. Чернігів, 1985;
- Денисенко Михайло. Кераміка: Каталог виставки творів. Київ, 1989;
- Щербак В. Талант сказав слово і в кераміці // Народне мистецтво. 1999. № 1–2;
- Олійник Н. Михайло Денисенко: [Некролог] // Український керамологічний журнал. 2001. № 1;
- Могилевський В. Ю. Денисенко Михайло Іванович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.