Дерев'янко Юрій Богданович

Юрій розпочав свою політичну діяльність напередодні виборів до Верховної ради, які мали відбутися у березні 2006-го. За словами Дерев'янка, його прихід в політику був пов'язаний з Анатолієм Кінахом, керівником Українського союзу промисловців і підприємців. У 2005-у Кінах запросив ряд молодих підприємців, зокрема Юрія, приєднатися до організації. Основною метою своєї діяльності УСПП проголошувала захист бізнесу, що й стимулювало Дерев'янка приєднатися до Союзу. Адже, за його словами, український бізнес завжди потерпає від спроб чиновників, які намагаються створити для нього проблеми, а потім пропонують їх вирішити[3].

Для участі у виборах УСПП мала свою політичну силу — «Партію промисловців і підприємців України». На виборах до парламенту партія йшла у складі пропрезидентського блоку «Наша Україна», до якого, окрім «промисловців», увійшли ще п'ять політичних сил. Юрій Дерев'янко отримав сьоме місце у списку кандидатів від ПППУ. Однак згідно розподілу квот, у блоці він займав 95-те місце. Згідно слів Дерев'янка, він входив до політичної ради партії, але не брав активної участі у передвиборних перегонах. Юрій займався фінансуванням виборчої кампанії[3].

У 2010 році був обраний депутатом Івано-Франківської обласної ради як мажоритарний кандидат від партії «Фронт змін». За час роботи в раді підготував та подав понад тисячу депутатських звернень[6]. 10 серпня 2012 року заявив про вихід з «Фронту змін», мотивуючи своє рішення незгодою з принципами ухвалення рішень у партії[7]. У тому ж місяці Юрій Дерев'янко був виключений з фракції «Фронту змін» в обласній раді. Голова фракції заявив, що причинами виключення є невиконання рішення про участь у парламентських виборах спільно з партією «Батьківщина» та формування єдиного списку кандидатів на мажоритарних виборчих округах[8].

Юрій Дерев'янко та Віталій Ярема біля трибуни для виступів, 3 квітня 2013

У 2012 році, на виборах до Верховної Ради був обраний народним депутатом по мажоритарному виборчому округу №87[9]. Будучи позафракційним депутатом працював на посаді Голови підкомітету з питань контролю за дотриманням законодавства у сфері боротьби з організованою злочинністю і корупцією органами державної влади та місцевого самоврядування Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Виконував функції Секретаря Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин розкрадання державних коштів під час надання послуг зі збирання небезпечних відходів гексахлорбензолу в Калуському районі Івано-Франківської області у 2011—2014 роках. Також входив до тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради з питань підготовки законопроекту про внесення змін до Конституції України та очолював комісію, яка займалася розслідуванням обставин вбивства українського націоналіста Олександра Музичка[9]. Входив до складу 16 груп міжпарламентських зв'язків, у тому числі з Росією, Китаєм, Індією, Польщею та Великою Британією[9]. Хоча Юрій Дерев'янко не входив до жодної парламентської фракції, однак був членом кількох міжфракційних об'єднань, включаючи «Карпатська група», «За українську мову» та «За розвиток місцевого самоврядування»][1][2].

Після подій Євромайдану та зміни влади, 27 лютого 2014-го увійшов до коаліції Європейський вибір, однак вийшовши з неї 24 липня того ж року[10]. Свій вихід Дерев'янко мотивував тим, що президенту Петру Порошенку потрібно дати підстави розпустити парламент[11].

Під час роботи у Верховній Раді VII скликання Юрій Дерев'янко став автором і співавтором 76 законопроектів, 9 з яких були прийняті, у тому числі законопроекти про амністію учасників Євромайдану та очищення влади. Також депутат вніс 68 пропозицій до 15 законопроектів, 21 з яких були враховані повністю та 11 — частково[12]. Крім законотворчої діяльності він зробив 24 депутатських запити[13]. Народний обранець нечасто виступав у сесійній залі, взявши слово 19 разів (13 з трибуни та 6 з місця) за два роки[14]. Також він не вирізнявся високою відвідуваністю, взявши участь у 105 пленарних засіданнях та пропустивши 75[15].

На позачергових парламентських виборах 26 жовтня 2014 року, партія «Воля», одним із лідерів якої був Юрій Дерев'янко, прийняла рішення взяти участь у виборах разом із політичною силою Андрія Садового «Об'єднання „Самопоміч“». Офіційне рішення про співпрацю було прийняте на з'їзді «Самопомочі», який відбувся 9 вересня 2014-го в Києві[16][17]. За результатами домовленостей до виборчого списку партії Садового були включені кандидати від «Волі», п'ятеро із них — Ірина Суслова, Єгор Соболєв, Іван Мірошниченко, Вікторія Войціцька та Павло Костенко — в результаті виборів пройшли до Верховної Ради. Однак Юрій Дерев'янко вирішив йти на вибори як кандидат від «Волі» по 87-у мажоритарному округу, який він представляв у Раді VII скликання[18]. В ході виборів Дерев'янко здобув перемогу, набравши 69,7% відсотка голосів виборців[19].

Однак згодом між політичними силами відбувся розкол. 2 листопада відбувся з'їзд партії «Воля», на якому було ухвалене рішення створити власне міжфракційне об'єднання або депутатську групу. Такий крок був аргументований тим що, на думку учасників з'їзду, «Самопоміч» порушила рішення перших позачергових з'їздів «Волі» та не надала підтримки узгодженим кандидатам на деяких мажоритарних округах. Також учасники з'їзду заявили, що не всі кандидати від «Самопомічі» відповідають люстраційним та морально-етичним критеріям[20]. У відповідь Єгор Соболєв назвав з'їзд «кишеньковим», додавши, що на ньому були присутні лише юристи Юрія Дерев'янка та 12 делегатів з Івано-Франківщини[21]. Також він звинуватив у конфлікті Дерев'янка та заявив, що рішення взяти Юрія в ряди «Волі» та залучити його до розробки люстраціного законодавства було помилковим[22]. У результаті конфлікту відбувся розкол всередині самої «Волі» — всі її кандидати, обрані за списком «Самопомочі» залишилися в рядах партії Садового, а Дерев'янко залишився єдиним депутатом від «Волі» у парламенті[18].

Після виборів Юрій Дерев'янко не приєднався до жодної з парламентських фракцій чи депутатських груп[23]. Він продовжив роботу в Комітеті з питань запобігання і протидії корупції, зайнявши ту ж посаду на якій він працював в попередньому складі парламенту[23]. Також Дерев'янко став членом семи груп з міжпарламентських зв'язків, у тому числі з США, Китаєм та Індією[23]. Як і у Верховній Раді попереднього скликання політик досить активно пропонує зміни до чинного законодавства, зареєструвавши, станом на 2 квітня 2018 року, 150 законопроектів (самостійно та у співавторстві), однак лише 13 із них були ухвалені парламентом[24]. У порівнянні з попередньою каденцією, Юрій значно збільшив кількість депутатських запитів (122 за 3,5 роки роботи) та став набагато частіше виступати в сесійній залі (132 виступи)[25][26]. Однак як раніше, народний обранець не вирізняється високою відвідуваністю, пропустивши, станом на 2 квітня 2018-го, третину пленарних засідань (137 із 404)[27]. Працюючи народним депутатом, станом лютий 2015-го, мав близько 20 помічників[28].

Будучи депутатом Івано-Франківської обласної ради, Юрій Дерев'янко перебував у партії «Фронт змін», лідером якої був Арсеній Яценюк, однак у серпні 2012-го Дерев'янко вийшов з її лав. На парламентських виборах у жовтні 2012-го політик йшов як позапартійний й до 2014-го не приєднувався до жодної з політичних сил. Однак після Євромайдану, Дерев'янко, разом із підприємцем і громадським діячем Ольгою Галабалою та правозахисником Олексієм Бонюком, заснував політичну партію «Воля»[18]. Юрій був одним із лідерів партії та входив до складу партійної ради[29].

19 квітня 2017 року «Воля» об'єдналася з політичною силою Міхеіла Саакашвілі «Рух нових сил»[18]. На думку політологів Володимира Фесенка та Андрія Золотарьова головними чинниками, що сприяли об'єднанню були близькість політичних позицій, партійної ідеології, прагнення Саакашвілі використати партійну та організаційну структуру «Волі» та зацікавленість лідерів останньої, у тому числі й Дерев'янка, знову потрапити до Ради на наступних парламентських виборах, які — на думку лідерів обох політичних сил — могли відбутися достроково[18]. Юрій Дерев'янко, який став членом Ради партії, оцінив «Рух нових сил» як альтернативу чинній владі, якій під силу реальні зміни в державі[30].

24 грудня 2018 -  під час Форуму команди Дерев'янка у Києві за участі 450 представників зі 100 міст України Юрій Дерев'янко заявив про вихід із політичного партнерства з Михайлом Саакашвілі. 19 обласних команд РУХУ НОВИХ СИЛ Михайла Саакашвілі та 90% депутатів місцевих рад підтримали таке рішення політика і прийняли рішення продовжити політичну діяльність у партії "ВОЛЯ".

4 липня 2018 року Юрій Дерев'янко заявив про намір балотуватися в президенти України. Дерев'янко прагне створити неоекономіку і цифрову державу, виступає за економічну легалізацію, введення "криптогривні" і чотирьох податків в Україні.[31]

З 20 обласних організацій партії «Рух нових сил Михайла Саакашвілі», які провели свої конференції влітку 2018-го, 13 рекомендували підтримати кандидатуру Юрія Дерев’янка на пост Президента України від «Руху Нових Сил Михайла Саакашвілі»[32].

27 січня 2019 року на XVIІ позачерговому з'їзді партії «Воля» Юрія Дерев'янка було висунуто в кандидати в Президенти України.[33]