Джарон Ланьє

Народився у Нью-Йорку в сім'ї євреїв-емігрантів, вихідців з Європи, за фахом — піаністки й ученого-письменника. Його мати пережила концтабір у Відні, а родина батька емігрувала з України, щоб уникнути погромів[4]. Сім'я згодом перебралась у місто Месілла (англ. Mesilla, New Mexico) у штаті Нью-Мексико. У віці 9 років Джарон втратив матір (загинула в автокатастрофі). Він ріс самотнім, ексцентричним і відчуженим, поглинутим своїми власними фантазіями, пристрастю до музики та нескінченними амбітними науковими проектами. Школа швидко набридла йому й у віці 13 років він її покинув.

У тому ж році Ланьє, не зважаючи на вік, отримав дозвіл на навчання в Університеті Нью-Мексико (англ. New Mexico State University), де познайомився з відомими вченими Марвіном Мінським й Клайдом Томбо, яких зацікавили його ідеї щодо віртуальної реальності. Це і дало можливість йому швидко пройти навчальні курси випускного рівня. У 1975 році отримав дослідницький грант Національного наукового фонду на вивчення математичної нотації, у 1979 році як студент-дослідник отримав грант на дослідження цифрових відеосимуляторів для навчальних потреб.

З 1980 року займався створенням відеоігор як незалежний розробник. У 1983 році став звукоінженером-композитором й розробником фірми Atari, брав участь у розробці музичної відеогри «Moondust» для 8-розрядних комп'ютерів на базі мікропроцесора MOS Technology 6502[5]. У 1984 році опублікував у «Scientific American» статтю про візуальну мову програмування, у тому ж році разом з колишнім колегою по роботі в компанії Atari Томасом Ціммерманом (англ. Thomas G. Zimmerman) заснував фірму «VPL Research» (від англ. Visual Programming Language). Компанії вдалось укласти контракт з NASA на дослідження у сфері «наглядної комунікації». За період існування максимальний річний обіг фірми становив $6 млн, однак у 1990 році компанія збанкрутувала. У 1999 році компанія Sun Microsystems викупила у Ланьє право на патенти, що стосувались візуального програмування та графіки[6].

У 1990-х роках викладав у Колумбійському університеті, школі мистецтв Нью-Йоркського університету, був головним науковим співробітником проекту «Інтернет2» (1997—2001). У 2001—2004 роках — науковий консультант компанії Silicon Graphics. На початку 2000-х років, вивчаючи проблематику баз даних, прийшов до висновку про необхідність специфічної візуалізації складних моделей, наприклад у вигляді віртуальних міст, отриманих проеціюванням даних на тривимірний простір.

У 2006—2009 роки — співробітник Microsoft Research (MSR) підрозділу корпорації Microsoft, працював над над проектом Kinect[7]. У 2010 році попав до списку Time 100 — «ста найвпливовіших людей року»[8][9].

У 2006 році написав есе «Цифровий маоїзм: небезпека нового онлайн-колективізму» (англ. Digital Maoism: The Hazards of the New Online Collectivism)[10], яке набуло великої популярності. Автор критикує раз у раз проголошуване нині «всезнання» колективної мудрості. Це явище і отримало у Ланьє назву «цифрового маоїзму». Він пише, зокрема: «Якщо ми починаємо вірити, що Інтернет сам по собі є якоюсь сутністю, яка має що сказати з будь-якого питання, то цим ми знецінюємо конкретних людей [які створюють контент знань], а себе перетворюємо в ідіотів».

Колективне авторство статей має тенденцію породжувати або підганяти інформацію під утверджену думку мейнстріму або організовано насаджувати у суспільстві певні переконання і вірування. Роботами, які створюються колективною працею, можна ефективно маніпулювати суспільною думкою. Це робиться анонімними групами редакторів непомітно і за сценою, які завдяки невидимості не несуть за це ніякої відповідальності.

Такого роду дії здатні породжувати майбутні тоталітарні системи, оскільки в основі своїй вони спираються на агресивно цілеспрямовані групи, що пригнічують в людях індивідуальність…

У 2009 році вийшла книга «Ви не гаджет: маніфест» (англ. You Are Not a Gadget: A Manifesto)[11]. У своєму маніфесті Ланьє досліджує питання взаємодії людини і технологій. Наприклад, чи не стають люди занадто визначеними й обмеженими тією інформацією і функціями, що можуть бути поданими на комп'ютерах. На думку Ланьє, за наявності «розумних» машин люди свідомо деградують. Своїм пріоритетом Джарон Ланьє вважає не допустити применшення людей до простих пристроїв. Також він звертає увагу на наслідки, до яких приводить анонімність користувачів Інтернету, міркує про так звану «вільну культуру», яка завдає серйозної шкоди світу музики, літератури та кіно. Крім того, автор звертає увагу на те, що в новій ідеології ідея індивідуальної точки зору відсунута на другий план. У соціальних мережах і таких сервісах, як «Вікіпедія», занадто велике значення приділяється думці натовпу, що знижує значимість індивідуальності в архітектурі суспільства.

Для тих, хто публікує контент в Інтернеті, Джарон Ланьє дає поради, які допоможуть залишитись особистістю, а не стати «джерелом фрагментів, що експлуатуються іншими»:

• не варто писати анонімно, за винятком тих випадків, коли існує реальна загроза вашому життю;
• якщо ви хочете розповісти інтернет-аудиторії про те, хто ви є, не користуйтесь готовими зразками, поданими на сайтах соціальних мереж, створіть краще свій сайт, що дозволить повніше розкрити вас як особистість;
• старайтесь розміщувати відео, на створення якого у вас пішло значно більше часу, ніж його тривалість;
• публікуйте у блозі пости, над якими вам довелось міркувати не один тиждень;
• якщо ви пишете у Твіттері, старайтесь, щоб ваші повідомлення передавали у більшій мірі ваші думки і ваше ставлення до ситуації, а не просту констатацію факту.

У 2013 році видав книгу «Кому належить майбутнє?» (англ. Who Owns the Future?)[12]. У книзі Ланьє викладає свої думки про те як Мережа замість того, щоб покращити світ, привела нас до кібернетичного тоталітаризму, де воля натовпу пригнічує свободу особистості. Із творця і популяризатора «віртуальної реальності» він перетворився на її критика. Основні тези його книги такі:

• Google і Facebook мають платити своїм користувачам. Автор вважає несправедливим те, що сучасна людина, будучи джерелом економіки великих даних, не отримує з цього ніякого прибутку.
• Інтернет і автоматизація позбавляють людей робочих місць. Величезна проблема, на думку філософа, полягає у тому, що безплатна інформація, яку створюють користувачі Мережі, скорочує робочі місця й завдає удару по низці галузей — книговиданню, телебаченню, музичній індустрії. Швидкий розвиток робототехніки та інших форм автоматизації (наприклад, 3D-друку) руйнує низку галузей промисловості економічно, і ті відходять на другий план.
• Система мікроплатежів допоможе створити ідеальне суспільство. Ланьє пропонує створити систему мікроплатежів, у якій кожна людина отримувала б оплату за внесок у всезагальну хмару даних. Він ґрунтується на ідеях американського соціолога, філософа й піонера інформаційних технологій Теда Нельсона. Тед Нельсон пропонував тримати в Мережі лише по одній копії кожного культурного продукту (книги, пісні тощо) — і платити автору цього твору невелику, прийнятну для всіх суму кожного разу, коли хтось звертається до його твору. В результаті кожний мав би змогу збагачуватись на своїй творчості.
• Потужні комп'ютери є джерелом нерівності. Нерівність Ланьє бачить не лише в тому, що ще не усі люди мають доступ до інтернету. Він переконаний, що володарі найпотужніших комп'ютерів і технологій мають перевагу, оскільки отримують, збирають та обробляють інформацію значно ефективніше за інших. До таких він відносить Google, Facebook та інші високотехнологічні компанії. У минулому досягнути влади і впливу можна було шляхом контролю того, чого потребують люди, наприклад, нафтових ресурсів. Тепер же, щоб стати впливовим, достатньо мати дуже потужний комп'ютер. Коли усі люди отримають доступ до мережі, володар найпотужнішого комп'ютера із найшвидшим підключенням до інтернету буде мати інформаційну перевагу.
• Молодь поміняла приватність на гаджети. Ланьє дивується низькій свідомості людей (особливо молодих), які користуються модними пристроями і без розбору діляться особистою інформацією у Мережі. Багато в чому завдяки їх пасивності у влади з'явилася можливість стежити за громадянами. Бути вільним — значить мати приватне життя, можливість залишитися наодинці зі своїми думками, проблемами та ідеями. Лише так людина може вирізнити себе й підвищити власну цінність. Коли ти носиш смартфон з GPS й відеокамерою та постійно передаєш дані корпораціям, яким платять рекламодавці, щоб маніпулювати тобою, твоя свобода стає обмеженою. У новому цифровому суспільстві недоторканність приватного життя потребує нового визначення, наприклад такого: «Свобода від створення на тебе профайлу» або «Рівність з тими, хто використовує найпотужніші комп'ютери». А мовчазна згода нашої молоді на стеження в обмін на сервіси — дуже дивне явище.
• Забезпечити приватність у сучасному світі практично неможливо. Неможливо точно визначити, кому тепер належать дані, каже Ланьє. Але якою б не була відповідь, у питаннях конфіденційності не слід йти на компроміси й думати, чим більше ми поступимось нашою приватністю, тим більше отримаємо у замін переваг (наприклад у сфері безпеки). Якщо державі потрібно проаналізувати інформацію про кожну людину, щоб упіймати терористів до того, як ті здійснять свої злі наміри, то людині неможливо забезпечити одночасно і приватність, і безпеку.

У 2017 році Ланьє опублікував книжку «Світанок нового: зустрічі з реальністю та віртуальною реальністю» (англ. Dawn of the New Everything: Encounters with Reality and Virtual Reality)[13]. У книзі Ланьє розмірковує про своє виховання у 1960-х роках у Нью-Мексико, свої життєві стосунки з технологіями та шлях до Силіконової долини. Частково, особистий спогад і, частково, роздуми щодо віртуальної реальності, Ланьє підкреслює універсальність віртуальної реальності як в історичному контексті, так і проектує її функції на майбутнє.

Названа виданнями The Economist, The Wall Street Journal, & Vox однією з найкращих книг 2017 року.

У 2018 році вийшла книжка «Десять аргументів на користь того, щоб видалити свої облікові записи у соцмережах прямо зараз» (англ. Ten arguments for deleting your social media accounts right now)[14]. Як випливає з назви, Ланьє стурбований впливом соціальних медіа, і багато його критики, спрямованої на соціальні медіа, буде зрозумілою тим, хто спостерігає за розвитком американської політики та культури. По суті, твердження полягає в тому, що такі платформи, як «Twitter» і «Facebook», зробили нас жорстокішими, менше співчутливими та дикішими. Ланьє стурбований тим, що наша опора на платформи соціальних медіа зменшує нашу здатність до духовності, що ми, по суті, перетворюємось на автоматизовані розширення цих платформ[15].

• Частиков Аркадий. Архитекторы компьютерного мира. — СПб. : БХВ-Петербург, 2002. — 384 с. — 3000 прим. — ISBN 5-94157-138-0.
• Продайте ваши данные и спасите экономику и будущее. Русская служба Би-би-си. Архів оригіналу за 11 червня 2013. Процитовано 29 травня 2013.

• Jaron Lanier's Website (англ.)
• Jaron Lanier's profile // MobyGames (англ.)
• Джарон Ланьє на сайті IMDb (англ.) (англ.)
• Відеодискусія з Ланьє // Bloggingheads.tv (англ.)
• Appearances // C-SPAN (англ.)