Джоан Фейнман

Джоан Фейнман народилася і виросла в нью-йоркському районі Фар-Роквей в сім'ї Мелвілла Фейнмана і Люсіль Фейнман (в дівоцтві Філліпс) — іммігрантів з Російської імперії (батько уродженець Мінська; Люсіль, яка народилася в США, походила з родини із польським корінням)[5]. Другою дитиною в сім'ї був її старший брат Річард Фейнман — майбутній видатний вчений-фізик.

За спогадами Джоан, її дитячі роки пройшли щасливо, в родині панували гармонія і злагода. Вона, як і її брат, з ранніх років була допитливою дитиною і виявляла інтерес до вивчення природи. Брат Річард завжди заохочував її цікавість і залучав до участі у своїх науково-технічних заняттях, наприклад, копирсанню з електроприладами у своїй дитячій лабораторії. Одного разу вночі він розбудив Джоан, щоб показати їй полярне сяйво, яке мерехтіло над безлюдним полем для гольфу поруч з їхнім будинком — це визначило її долю: вона захотіла вивчати це прекрасне явище[6]. Батько також захоплювався наукою, деякий час книгою Джоан для читання на ніч була монографія німецького геолога і метеоролога Альфреда Вегенера про теорію дрейфування континентів, що тоді тільки з'явилася і ще не була доведеною. Мати і бабуся не заохочували інтересу Джоан до точних наук, позаяк були переконані самі і повторювали дочці, що жіночий мозок, на відміну від чоловічого, не здатний сприймати складні наукові концепції[./Джоан_Фейнман#cite_note-FOOTNOTEOttaviani_Jim.2C_Leland_Myrick._Feynman201156-1 [1]][7]. Тим не менш, після прочитання книги «Астрономія» — підручника для коледжу, подарованого їй братом на 14-річчя, в якому Фейнман уперше зіткнулася з результатами досліджень астронома Сесілії Пейн-Гапошкіної, вона прийшла до переконання, що жінкам під силу займатися науковою діяльністю[4][8][7].

Вища освіта (ступінь бакалавра фізики) Фейнман отримала у Оберлинському коледжі, під час навчання в якому часто стикалася з проявами сексизму. Вони підточували її віру у власні сили, але постійне листування з братом, підтримувало Джоан у наукових устремліннях, стимулювало її продовжувати роботу над собою. На першому курсі Оберлина Джоан познайомилася зі своїм майбутнім першим чоловіком — Річардом Хіршбергом, який повернувся в коледж для продовження навчання після служби на Тихоокеанському театрі воєнних дій Другої світової війни. Він був на три роки старший і теж вивчав фізику. Їх роман розвивався швидко: у 1946 році вони заручилися, а через два роки, одразу після закінчення коледжу, одружилися.

Річард, а потім і Джоан, влаштувалися на роботу до Лабораторії військово-морського флоту США у Вашингтоні. На наступний рік вони обидва почали навчатися в Сиракузькому університеті: вона вивчала фізику твердого тіла під керівництвом Мелвіна Лакса[9], а Річард вирішив переключитися на культурну антропологію. При виборі теми для дисертації Джоан зрозуміла, що вона тяжіє до теоретичної фізики, що залишало їй вибір лише з двох альтернатив: загальна теорія відносності або фізика твердого тіла. Джоан вирішила проконсультуватися на цей рахунок у професорів університету, один з яких запропонував їй вибрати темою для досліджень павутину, тому що «вона буде зустрічатися з нею під час прибирання» (англ. would encounter them whilst cleaning).

Під час навчання в аспірантурі Джоан взяла академічну відпустку, щоб супроводжувати Річарда в польових дослідженнях у Гватемалі. Весь 1952 рік вони вивчали аспекти самоідентифікації какчикелі, — одного з племен мая[10]. Вражаюча бідність і висока дитяча смертність серед цих людей перевернули уявлення Джоан про боротьбу за життя та необхідний рівень комфорту.

Наприкінці 1952 року після повернення в США Джоан Хіршберг з ентузіазмом знову взялася за фізику і вже у 1958 році отримала докторський ступінь з теоретичної фізики, захистивши дисертацію «Поглинання інфрачервоного випромінювання у кристалах з алмазоподібною кристалічною решіткою». У тому ж році захистився і Річард. Одночасне здобуття наукових ступенів чоловіком і дружиною було досить незвично для того часу, тому місцева газета опублікувала про це замітку. Жінка-фізик була ще більш незвичайним явищем, через що в результаті «виправлення помилки» у підписі до фотографії пари стверджувалося, що Річард став доктором з фізики, а Джоан — з антропології.

Влітку 1957 року у Джоан та Річарда з'явилася перша дитина — син Меттью. Проте, в середині XX століття заміжній жінці з дітьми в США було важко знайти роботу в науковій сфері, тому спочатку Джоан влаштувалася до фірми по виробництву твердотільних приладів, а у 1960 році, завагітнівши вдруге, взагалі пішла з роботи, ставши домогосподаркою. Після народження другого сина — Чарльза (який став в майбутньому відомим журналістом), родина переїхала в окремий будинок в Спрінг-ВелліСпринг-Вэлли на півночі Нью-Джерсі, ближче до роботи Річарда. Класична жіноча версія реалізації «американської мрії» у вигляді роботи по дому і виховання дітей при чоловікові що заробляє гроші, привела у 1961 році Джоан на грань депресії, і її психіатр порадив їй почати працювати.

Джоан запропонувала свої послуги Обсерваторії Ламонт-Доерті Колумбійського університету за 20 кілометрів від будинку, від якої несподівано для себе отримала цілих три (за іншими даними — чотири) пропозиції. Вона вибрала роботу на пів ставки з вивчення проблеми швидких варіацій магнітного поля Землі, походження яких тоді було невідоме. В обсерваторії Фейман пропрацювала три роки і зберегла про неї найтепліші спогади, як про місце, в якому займалися фундаментальними дослідженнями. У 1962 році Джоан довела, що північні сяйва виникають внаслідок взаємодії міжпланетного магнітного поля сонячного вітру з магнітним полем Землі, і написала про результати своїх досліджень братові, який став уже відомим фізиком, жартома запропонувавши розділити сфери досліджень: «Слухай, я не хочу, щоб ми змагалися, тому розділімо фізику. Я беру на себе північні сяйва, а ти весь інший Всесвіт» (англ. Look, I don’t want us to compete, so let’s divide up physics between us. I’ll take auroras and you take the rest of the Universe.). Річард Фейнман погодився.

У 1963 році Річарду Хіршбергу запропонували роботу в Каліфорнії, куди разом з ним переїхала і Джоан, продовжуючи підтримувати наукові зв'язки з Обсерваторією Ламонт-Доерті. У 1964 році вона стала постдокторантом у Дослідницькому центрі Еймса — відділенні НАСА, в якому працювала разом з Джоном Спрейтером — відомим фізиком в області навколоземного космічного простору.

У вересні 1965 року в родині Хіршбергів народилася донька Сьюзен, цікавість якої в області науки, так само, як і у старших синів, Джоан всіляко заохочувала.

В кінці 1960-х разом зі Спрейтером Джоан влаштувалася на роботу в Стенфордський університет, але в 1972 році, через пов'язане з рецесією скорочення бюджету НАСА, втратила роботу.

Протягом декількох місяців Джоан залишалася без роботи і знову почала впадати в депресію. За спогадами сина Чарльза, одного разу він бачив, як мама, яка повернулася з невдалої співбесіди, деякий час безцільно тягала пилосос по підлозі, а потім розридалася. Коли він теж заплакав, вона сказала йому: «Я знаю, що ти хочеш бачити мене вдома. Але я можу бути або мамою на пів ставки, або божевільною на повний робочий день» (англ. “I know you want me here. But I can either be a part-time mama or a full-time madwoman.”).

У 1972 році Джоан почала співпрацювати з Високогірною обсерваторією Національного центру атмосферних досліджень в місті Боулдер (штат Колорадо), спочатку безкоштовно, а потім, коли в наступному році отримала пропозицію роботи, і на контрактній основі. У 1973 році Річард пішов з роботи в Каліфорнії і сім'я переїхала в Боулдер. Гроші в сім'ї заробляла лише Джоан — Річард не міг знайти роботу, що призвело до конфлікту між подружжям, який закінчився розлученням у 1974 році, після якого Джоан знову взяла своє дівоче прізвище. Вона залишалася у Боулдері до 1976 року.

У 1976 році після чергового зменшення фінансування посада Джоан в обсерваторії була скорочена, і вона знову стала безробітною. Вона вирішила, за її власними словами, «слідувати за науковим фінансуванням, як лапландці за оленячими стадами» (англ. follow research funding around the country, like Laplanders follow the reindeer herds), і досить часто переїжджала з місця на місце для роботи в різних організаціях.

Спочатку вона працювала на адміністративній посаді в Національному науковому фонді у Вашингтоні (1976—1979), потім продовжила наукові дослідження в Лабораторії геофізики ВВС США (англ. Airforce Geophysics Lab) біля Лексингтона з фінансуванням від Бостонського коледжу в Массачусетсі (1979—1985), поки, нарешті, в 1985 році не отримала довгостроковий контракт з Лабораторієй реактивного руху в місті Пасадена (штат Каліфорнія). З собою вона возила дочку С'юзан, Чарльз залишався з батьком, а Метью відокремився від родини і вчився в коледжі. З переїздом в Массачусетс, за словами Чарльза, Джоан нарешті відчула, що вона в принципі відбулася в житті: вона була більш відомим вченим, ніж навіть могла мріяти в дитинстві, і до того ж матір'ю трьох дітей.

На початку 1980-их років під час відвідування Аляски Річарда Фейнмана спробували зацікавити роботою в геофізиці, але він відповів, що йому потрібний на це дозвіл сестри. Вона відмовилася дати такий, а брат стримав свою обіцянку двадцятирічної давнини, що стало відомим жартом в геофізичному співтоваристві: на одній з конференцій була виражена «публічна подяка Річарду Фейнману за те, що він не займається північними сяйвами, що дозволяє нам приємно проводити час» (англ. “to publicly thank Richard Feynman for not studying aurora, so that we can all have some fun!”).

У жовтні 1990 року на конференції в Сочі, СРСР, Джоан почала зустрічатися з радянським астрофізиком Олександром Рузмайкіним. Вони познайомилися за рік до цього на конференції в США, коли Рузмайкін жорстко розкритикував доповідь Джоан під час сесії, а вона не менш жорстко відповіла йому під час обговорення за вечерею. 16 серпня 1992 вони одружилися і досі перебувають в щасливому шлюбі[11].

Фейнман вийшла на пенсію у 2003 році з посади старшого наукового співробітника Лабораторії реактивного руху. Однак, вона продовжила наукову роботу, зайнявшись питанням зв'язку космичної погоди, зокрема сонячну активність, та зміни клімату.