Джованні Феррарі

Вихованець футбольної школи клубу «Алессандрія». Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1923 року в основній команді того ж клубу, в якій провів два сезони, взявши участь у 15 матчах чемпіонату, після чого перейшов до команди клубу «Інтернаплес».

1926 року повернувся до «Алессандрії» і своєю грою саме за цю команду зацікавив тренерів одного з найсильніших італійських клубів того періоду, туринського «Ювентуса». Приєднався до складу «старої сіньйори» у 1930 і у першому ж сезоні в Турині допоміг команді вибороти титул чемпіонів країни. Протягом наступних чотирьох років «Ювентусу» незмінно вдавалося захистити титул найсильнішої команди Італії. Тож 1935 року Феррарі залишив команду вже в статусі п'ятиразового чемпіона країни. Особистий внесок гравця у цей тріумф команди був досить вагомим, незважаючи на амплуа півзахисника, Феррарі був одним з її головних бомбардирів, маючи середню результативність на рівні 0,41 голу за гру першості.

1935 року уклав контракт з клубом «Амброзіана-Інтер», у складі якого провів наступні п'ять років своєї кар'єри гравця. Граючи у складі «Амброзіани-Інтера» також здебільшого виходив на поле в основному складі команди та немало забивав. За цей час додав до переліку своїх трофеїв ще два титули чемпіона Італії.

Протягом 1940—1941 років захищав кольори команди клубу «Болонья». За цей час додав до переліку своїх трофеїв ще один титул чемпіона Італії, ставши таким чином одним з небагатьох гравців в історії італійського футболу, яким вдавалося виграти «скудетто» з трьома різними клубами.

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Ювентус», у складі якого вже виступав раніше. Прийшов до команди 1941 року, захищав її кольори як граючий тренер до припинення виступів на професійному рівні у 1942. За цей час додав до переліку своїх трофеїв титул володаря Кубка Італії.

1930 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 9 років, провів у формі головної команди країни 44 матчі, забивши 14 голів.

У складі збірної був учасником двох дебютних для неї чемпіонатів світу — домашнього чемпіонату 1934 року та чемпіонату 1938 року у Франції. На обох цих мундіалях, на яких італійці виборювали титул найсильнішої футбольної збірної світу, брав участь в усіх матчах своєї національної команди.

Розпочав тренерську кар'єру 1941 року, повернувшись до «Ювентуса», де до 1942 очолював тренерський штаб клубу як граючий тренер.

В подальшому очолював команди клубів «Амброзіана-Інтер», «Брешія», «Прато» та «Падова».

Протягом 1958—1959 входив до складу тренерської ради, що керувала підготовкою національної збірної Італії. Згодом, у 1960—1962 роках разом з іншим фахівцем, Паоло Мацца, складав тренерський тандем, який готував національну команду країни до чемпіонату світу 1962 року у Чилі.