Дидятичі

Перша згадка про Дидятичі належить до 1400 року. Назва села має патронімічне походження як і більшість сіл, розташованих в цій місцевості. Майже півстолітнє правління Владислава Ягайла (у 1387 році він остаточно приєднав Галичину до Польщі) стало вирішальним у формуванні родового складу перемишльської шляхти. На це вказує хоча б той факт, що три десятки родів розпочинають свою історію з Ягайлових часів. Зокрема, перші відомості про Бойовських, Голамбеків, Ожецьких, Журовських (з Малих Журовичів), Мжуровських, Пантеловських, Челятицьких (з Шоломуничів) припадають на 1390-ті роки; Дидятицьких, Коритків — на 1400-і роки.

Зокрема, у праці про родоводи польської шляхти «M. J. Minakowski, Genealogia potomków Sejmu Wielkiego»[2] згадується N. Dydatycki z Dydatycz 1370 року народження, який у 1390 року одружився. Було у нього четверо дітей: Малгожата (Małgorzata Dydatycka z Dydatycz ca 1390), Свянтоґна (Świętochna Dydatycka z Dydatycz ca 1410), Станіслав (Stanisław ca 1410), Анна (Anna Dydatycka z Dydatycz ca 1410). Далі прізвище губиться у віках. Остання згадка про рід Дидятицьких датована 1446 роком. Саме тоді вони вибули зі складу шляхетських землевласників Перемиської землі.

В XVI столітті Перемиська шляхта поповнилась вихідцями з інших родів. Знаходимо згадку про Яна Бочковські. 1573 з синами Петром і Яном (1585-1592). Вони були власниками Волчишовичів, Дидятичів, Вощанців, Ворховичів, Саничів, частини Кальнофосів (1585-1592).

Села в княжі часи не раз були спустошені й спалені татарами. Жителі сіл відновлювали їх на попередніх місцях або переносили на сусідні місця. Зміни поселень, на той час, були зумовлені також поширенням пошестей (наприклад, холери у 1595–1599 років), які спустошували села. Занепали Тшенець, Буців, Дидятичі.

В часи Хмельниччини (1648–1654 роки) судововишнянці, об'єднавшись з селянами сусідніх сіл Вовчищовичі, Дидятичі, Дмитровичі та Стоянці, розгромили панський маєток у Волосткові і захопили місто. Після зняття облоги Львова Хмельницьким, вони приєдналися до козацького війська.

3 травня 1848 року у Галичині було скасовано панщину. На відзнаку цієї події, по багатьох селах було встановлено хрести свободи. Значна частина їх була встановлена чи оновлена у 1898 році у 30 річницю цієї події. Під хрестами свободи інколи "закопували панщину" у вигляді пляшки з горілкою або ж старі знаряддя праці (серпи, коси) або документи панщини. Майже завжди садили два або чотири дерева, переважно липи. В Дидятичах також був встановлений гарний хрест біля ставу (кажуть був мармуровий). У 1945—1946 роках його зруйнували, а верхню частину втопили. Постамент із написом стоїть й досі.

20 березня 1897 року, мабуть першою в Мостиському повіті, тут був заснований осередок товариства «Просвіта», що у 1912 році вже мав власний будинок. Відновлений у 1922 році, головою обрано Івана Стадника. У 1924 році до читальні належало 36 членів. При читальні фунціонував драматичний гурток, який складався з 30 осіб. Цього ж року гурток поставив дві вистави. Крім гуртка діяв хор. У 1934 році до читальні належало 177 осіб, а у 1939 — 220 осіб.

У селі фунціонувала двокласна школа.

У 1918 році село входить до складу Західноукраїнської Народної Республіки.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань село відходить до Польщі.

Згідно з розпорядженням міністра внутрішніх справ від 14 липня 1934 року «Про поділ повіту Мостиського у Львівському воєводстві на сільські гміни»[3] утворено гміну Дидятицьку, до складу якої увійшли Дидятичі, Голодівка, Макунів, Мистичі, Малі Мокряни, Великі Мокряни, Орховичі, Санники, Шишоровичі, Вовчищовичі.

У вересні 1939 року, згідно із пактом Молотова-Ріббентропа, західноукраїнські землі, у тому числі й село Дидятичі окуповані СРСР.

1940 року в селі був створений колгосп імені Ярослава Галана. У Дидятичах знаходилась центральна садиба колгоспу, за яким було закріплено 4370 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2980 га орної землі. Господарство спеціалізувалось на м'ясному тваринництві (свинарство та розведення великої рогатої худоби); займалось також вирощуванням зернових і технічних (льон і цукровий буряк) культур. Сільській раді були підпорядковані населені пункти Велика Діброва, Волостків, Вовчищовичі, Дмитровичі, Загороди, Заріччя, Кульматичі, Мала Діброва.

У складі Червоної Армії у війні брало участь 87 жителів села, 61 з них був відзначений нагородами уряду СРСР, 38 — загинуло.

Чимало мешканців села активно підтримали та брали активну участь у загонах УПА.

21 жовтня 1944 — за вбивство 20 жовтня 1944 оперпрацівника райвідділу НКВС, командира «винищувального батальйону» лейтенанта Фірсанова А. М. опергрупи райвідділу НКВС спалили в селі Орховичі 12 домів і 2 господарства, у селі Голодівка — 2 господарства, у селі Дидятичі — 2 господарства, у селі Дмитровичі — 2 господарства. В усіх господарствах без складання актів були конфісковані худоба та усе майно, які частково були передані до райспоживспілки, а частково привласнені працівниками райвідділу НКВС.

Дидятичі. Пам'ятний знак на могилі героя.

Віддали своє життя у боротьбі за волю України в загонах УПА: Величко Петро(24 липня 1947), Дудяк Володимир «Будак», Дудяк Іван, Дудяк Михайло «Бодак», Копанський Іван (20 липня 1947), Миксінський Петро Михайлович(березень 1945), Мисяк Іван Михайлович(травень 1946), Мисяк Михайло Григорович(взимку 1945), Рибак Антін Григорович(червень 1946), Стадник Розалія Іванівна, Степан Чериба «Жук», вояк «Голуб». Недалеко від села, під лісом, с. Голодівка (тепер Загір'я) 30 вересня 1945 року загинув у нерівному бою з енкаведистами вояк УПА Василь Смук «Черемха» з с. Хоросниця. Спочатку був похований на узліссі 10 жовтня 1945 року, а пізніше перепохований і ще з одним вояком УПА на сільському цвинтарі у могилі січових стрільців.

Окрім того є факти участі односельчан у складі сил інших держав антигітлерівської коаліції.

Згідно з інформацією, яку подає сайт Personelu Polskich Sił Powietrznych w Wielkiej Brytanii, уродженець села Бахматюк Едуард (Bachmatiuk Edward) 14.01.1924 року народження, служив пілотом у званні сержанта Польських повітряних сил у Великій Британії у підрозділі 303 DM. Помер і похований в 21.09.1985 році в в Австралії в м.Аделаїда.

17 вересня 1939 року радянські війська, що вступили на територію Польщі, силоміць вивезли польських офіцерів та представників інтелігенції — всього понад 20 тисяч осіб (за деякими даними — 25 857 осіб). У списках закатованих і розстріляних НКВС в Катині та Биківні значиться Lang Szaja (народжений 07.05.1894 в с.Дидятичі)  син Zatela Lejby. Похований на військовому цвинтарі в Биківні.

Постраждали у часи війни і єврейські мешканці села.

25 листопада 1942 р. Згідно з розпорядженням вищого керівника СС і поліції СС німецька адміністрація у Львові видала розпорядження про створення єврейського гетто Юденвонбезірк (Judenwohnbezirk) у Рудках. Окрім місцевих євреїв, туди переселили євреїв із сусідніх міст Купновичі, Дидятичі, Гра́дівка, Тулиглове та Підзвіринець. Там проживало близько 2500 осіб. У листопаді 1942 року 800 рудківських євреїв були вивезені до табору смерті в Белжцю.  Інші були розстріляні біля урочища Богайчук.

У селі було відкрито початкову школу, клуб, бібліотеку з фондом 6 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт (лікар - Колівошко Олександра Іванівна, медсестра - Фіалковська Валентина), магазин, будинок побуту, відділення зв'язку, АТС.

За самовіддану працю 5 осіб нагороджено орденами і медалями СРСР, серед них двома орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора — депутат Верховної Ради УРСР 7-9-го скликань ланкова А. Н. Кравець.

Символічна могила героям визвольних війн. с. Дидятичі

1992 року в Дидятичах висипано і посвячено символічну могилу воякам УСС, УГА і УПА. У 2014 році з ініціативи сільської молоді могилу було відреставровано. Роботи над її виглядом тривають і сьогодні.

У червні 2018 року відбувся щорічний фестиваль вишиванок, який щороку мандрує селами Мостищини.

Вигляд церкви перед ремонтом (світлина І. Синкальського 1992 р.)

с. Дидятичі Церква Різдва Пресвятої Богородиці (1758; світлина 2014 р.)

Наявна дерев’яна церква збудована 1758 року. Це хрещата в плані будівля, восьмерик з банею, нави якої увінчані ліхтарем із маківкою. Ймовірно, добудований згодом присінок. Він прикрашений по кутах двома вежами-ліхтарями. Відновлювалась у 1931 році. Очевидно, після цього вона отримала сьогоднішній об'ємно-просторовий вигляд. Після Другої світової війни увесь час діяла.

Релігійна громада була філією парафії с. Дмитровичі Судововишенського деканату Перемиської єпархії спочатку Руської Унійної Церкви, а з 1774 року Греко-Католицької церкви аж до так званого львівського собору 1946 року.

17 вересня 1991 року було зареєстровано релігійну громаду УАПЦ, яка ввійшла до Мостиського деканату.[4]

Сьогодні храм належить парафії ПЦУ.[5]. Кілька років тому у храмі було проведено ремонт за кошти місцевих мешканців та вихідців з села, які попри відстань не забувають про рідну святиню.

У польському архіві фотографій (Genealogia Polaków) вдалось віднайти фотографію 1937 року маєтку пана Фредеріка Руппа (Fryderyk Rupp) - тодішнього власника села. Фотографія була опублікована у виданні Rolnik 1867-1937. Сама будівля на жаль не збереглась до наших днів. Згоріла у середині 40 років 19 століття.

Окрім фото, там розміщено цікавий опис господарства:

Загальна площа становить 163 га орних земель, у тому числі 11 га луків. Під час світової війни всі будівлі були спалені, а інвентар забрано. Сучасна садиба та господарські будівлі - цегляні. Маєток знаходиться у власності з 1911 року.Низовий корівник орієнтований на молочну вигодівлю. Основна увага зосереджена на пасовища. Засіює господарських рослин для власних потреб. Маєток утримуєт двох польових, муніципальних, 7 форналів, 4 пастухи та дві служниці, 600 злотих на рік. Власник надає безкорисливу допомогу в соціальних цілях, як F. O. N. Зимова допомога, харчування для дітей тощо.