Маланчук Валентин Юхимович

Маланчук Валентин Юхимович (13 листопада 1928 — 25 квітня 1984) — компартійний діяч часів УРСР. Член ЦК КПУ у жовтні 1972 — лютому 1981 р. Кандидат у члени Політбюро ЦК КПУ у жовтні 1972 — квітні 1979 р. Секретар ЦК КПУ у жовтні 1972 — квітні 1979 р. Депутат Верховної Ради УРСР 8—9-го скликань (у 1973—1980 р.). Доктор історичних наук, професор. Від його прізвища походить термін «маланчуківщина»[1]

Валентин Юхимович Маланчук
Валентин Юхимович Маланчук
секретар ЦК КПУ
жовтень 1972 — квітень 1979
 
Народження: 13 листопада 1928(1928-11-13)
Проскурів, Українська Соціалістична Радянська Республіка,  СРСР
Смерть: 25 квітня 1984(1984-04-25) (55 років)
Київ, Українська РСР,
 СРСР
Поховання: Байкове кладовище
Країна: СРСР
Освіта: Львівський державний університет імені Івана Франка
Партія: КПРС
Нагороди:

Життєпис

Народився у місті Проскурів (тепер місто Хмельницький) у родині службовця-партійного фунціонера. У лютому 1945 боївка УПА під командуванням «Хаби» вбила батька Валентина, секретаря Лопатинського райкому партії Юхима Маланчука[джерело?].

Трудову діяльність розпочав у 1942 році робітником садового радгоспу № 9 на станції Вревська Ташкентської залізниці. Потім був учнем токаря в Кам'янець-Подільській області.

У 1945—1950 р. — студент історичного факультету, комсорг ЦК ВЛКСМ у Львівському державному університеті. Член ВКП(б) з 1950 року.

По закінченні навчання у Львівському університеті у 1950—1952 роках працював секретарем Львівського обласного комітету ЛКСМУ. У 1952—1958 р. — інструктор, лектор, помічник секретаря Львівського обласного комітету КПУ. У 1958 — січні 1963 р. — завідувач відділу науки і культури Львівського обласного комітету КПУ. У січні 1963 — грудні 1964 р. — секретар, одночасно завідувач ідеологічного відділу Львівського промислового обласного комітету КПУ.

У грудні 1964 — лютому 1967 р. — секретар Львівського обласного комітету КПУ. Перебуваючи на посаді секретаря Львівського обкому КПУ з ідеології, набув слави теоретика й борця з українським націоналізмом, самочинно призупинивши на території Львівської області рішення про обов'язкове введення української мови у вищих навчальних закладах. У розріз із політикою тодішнього керівництва ЦК КПУ секретар Львівського обкому Валентин Маланчук надрукував у Москві кілька статей, де боротьбу з націоналізмом розглядав як основне завдання компартії.

Перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест різко відреагував на виступ Маланчука, але просто зняти Маланчука з роботи не зміг, бо той здобув підтримку кремлівських ідеологів. Тому Шелест у лютому 1967 році перевів Маланчука на посаду заступника міністра вищої та середньої спеціальної освіти Української РСР, що в тодішніх умовах фактично означало зупинення партійної кар'єри. Офіційним ґрунтом до усунення Маланчука послугувала його груба поведінка зі львівською науковою та творчою інтелігенцією.

Одразу після усунення Петра Шелеста з керівництва Компартією України і заміну його більш лояльним до Москви Володимиром Щербицьким Маланчук 10 жовтня 1972 року на Пленумі ЦК КПУ був підвищений до посади секретаря ЦК КПУ з ідеології. Вже 11 жовтня на засіданні Політбюро ЦК КПУ Валентину Маланчуку та начальнику КДБ УРСР Віталію Федорчуку доручено розробити і внести на розгляд Політбюро ЦК КПУ практичні заходи з питань посилення боротьби проти націоналістичної діяльності та пропаганди на теренах УРСР.

Період його перебування на посаді головного ідеолога ЦК КПУ отримав назву «епоха маланчукізму», що характеризувалася різким зростанням політичних репресій, жорстким ідеологічним пресингом на творчу інтелігенцію, нищівними руйнаціями української національної культури. Тільки за перші півроку цього періоду він зупинив у видавництвах та друкарнях 600 версток готових до другу українських книг. Маланчук став одним із ініціаторів розгортання кампанії боротьби з націонал-комунізмом, здійснення заходів, спрямованих на штучне звуження сфери вжитку української мови, натхненником перманентних ідеологічних «чисток» у Спілці письменників України, академічних установах республіки.

За слова очевидця тих по­дій — по­ета Во­ло­ди­мир Бров­чен­ко: «Ду­же важ­ко бу­ло пра­цю­ва­ти, ко­ли в ЦК прий­шов Ма­лан­чук, сек­ре­тар з іде­о­ло­гії. Це був монстр, страш­на лю­ди­на… У Ма­лан­чу­ка бу­ли спис­ки „из зап­ре­ще­ни­ем пи­сать и ри­со­вать“»[2].

У вересні 1973 року секретар ЦК КПУ Валентин Маланчук направив першому секретарю ЦК КПУ Володимиру Щербицькому компромат на завідувача відділом культури ЦК КПУ Павла Федченка, якого звинуватив у потуранні «націоналістичним ідейно незрілим елементам» [3]

Того ж місяця Маланчук звернувся з листом до Політбюро Компартії України «Про деякі питання роботи з творчою інтелігенцією республіки», в якому пропонував провести суттєві кадрові зміни у керівництві творчих спілок, громадських організацій, висунути на головні посади «ідейно зрілих» літераторів і митців, налагодити чітку систему марксистсько-ленінського навчання творчих працівників[4],[5].

У квітні 1979 року звільнений від обов'язків секретаря ЦК КПУ. У 1979—1984 р. — завідувач кафедри історії КПРС в Київському політехнічному інституті (нині Національний технічний університет Київський політехнічний інститут).

Помер 25 квітня 1984 року в місті Києві. В останні роки життя зловживав алкоголем[1].

Похований на Байковому цвинтарі.

Лист Маланчука в Політбюро ЦК КПУ

Весна 1973 р.

За останні роки в діяльності ідеологічних центрів імперіалізму все більшого значення надається так званому націонал-комунізму, спрямованому проти ідеології марксизму-ленінізму, дружбу народів і пролетарського інтернаціоналізму. Це обумовлено тією обставиною, що саме націоналізм сьогодні став спільним знаменником всіх різновидів «лівого» і «правого» опортунізму та різних модифікацій антикомунізму, помітне місце серед них якраз і має націонал-комунізм.

За кордоном, особливо українською націоналістичною еміграцією, активно досліджуються ідейно-політичні платформи та досвід практичної антирадянської діяльності укапістів і боротьбистів, видано багато статей і брошур на цю тему, зокрема, «Документи українського комунізму», «Сторінки з історії Комуністичної партії України», «Микола Скрипник» та ін.

В антирадянській пропаганді активно використовуються такі типові представники націоналізму, як Шахрай і Лапчинський. В 1967 р. в Нью-Йорку було перевидано пасквільну книжку С. Мазлаха і В. Шахрая «До хвилі (що діється на Україні і з Україною)». Ватажки ряду зарубіжних угрупувань українських буржуазних націоналістів лементують про можливість реалізації ідей націонал-комунізму в Україні, навіть в умовах радянського ладу, шляхом відриву її від Союзу РСР.

Все це зумовлює необхідність рішучого посилення боротьби проти ідеології націонал-комунізму, ґрунтовного і всебічного викриття ворожої марксизму-ленінізму ідейно-теоретичної сутності і політичного спрямування націонал-комунізму всіх різновидностей, особливо українського.

При цьому важливо розкрити ідейно-політичну спорідненість і наступність доктрин сучасних трубадурів націонал-комунізму з поглядами їх посередників, зокрема, боротьбистів та різних націонал-ухильницьких елементів в КП(б)У, їх теоретичну неспроможність і політичну шкідливість[6]

Особисте життя

Полюбляв рибалити. Багато читав.

Родина

Дружина — Вікторія (1929 р. н.), донька письменника Антона Хижняка. Вікторія Антонівна була етнографом, у Львові працювала в Музеї етнографії та художнього промислу[7], у Києві в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського Ака­де­мії На­ук УРСР[2]. Подружжя мало двох доньок, одна з яких — Леся (за чоловіком — Савченко), стала філологом, в подальшому переїхала до Москви після вступу до аспірантури, у 2000-них рр. разом з чоловіком мешкала на Рубльовці. Вдова та родина другої доньки переїхали до Москви на початку 1990-тих, з чим їм дуже допоміг Леонід Кравчук.[8]

Нагороди

Див. також

Примітки
  1. Якубець О. В.Щербицький та ідеологія… Архівовано 14 березня 2016 у Wayback Machine. — С. 107.
  2. Уленшпігель з Проскурова
  3. Данилюк Ю. З., Бажан О. Г. Опозиція в Україні (друга половина 50-х — 80-ті рр. ХХ ст.). — К., 2000. — С. 494.
  4. Сайт Інституту історії України
  5. Верстюк В. Ф., Дзюба О. М., Репринцев В. Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. — К., 1995. — С. 486
  6. Бажан О. «Мене називають сучасним Кочубеєм…» // Літературна Україна — 1993 — 2 грудня
  7. Степан МАКАРЧУК. ЕТНОГРАФИ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МУЗЕЮ ЕТНОГРАФІЇ ТА ХУДОЖНЬОГО ПРОМИСЛУ У ЛЬВОВІ: 1959—1965 рр. (спогади, архівні матеріали)/ ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
  8. Інтерв'ю з донькою В. Маланчука Лесею Савченко. (рос.)

Джерела
  • Бажан О. Г. Маланчук Валентин Юхимович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — ISBN 966-00-0632-2.
  • Бажан О. «Мене називають сучасним Кочубеєм…»: Нотатки на полях політичної біографії В. Ю. Маланчука. // Літературна Україна. — 1993 (2 груд.).
  • Депутати Верховної Ради УРСР. 9-е скликання — 1975 р.
  • Лозицький В. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918—1991). — К., 2005.
  • Сергийчук В. Взлет и падение Валентина Маланчука. // газета «Независимость». — 1994. — (18 нояб.). (рос.)
  • Федоровский Ю. Р. «Застойный» борец с национализмом // Донецкий кряж. — 2004 (27 февр.).

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.