Дмитрівська вулиця (Київ)

Дми́трівська ву́лиця — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевості Євбаз, Солдатська слобідка, Лук'янівка. Пролягає від площі Перемоги до Лук'янівської площі.

Дмитрівська вулиця
Київ
Дмитрівська від Бульварно-Кудрявської вулиці
Дмитрівська від Бульварно-Кудрявської вулиці
Місцевість Євбаз, Солдатська слобідка, Лук'янівка
Район Шевченківський
Колишні назви
вул. Менжинського
Загальні відомості
Протяжність 1,82 км
Координати початку 50°26′55″ пн. ш. 30°29′33″ сх. д.
Координати кінця 50°27′39″ пн. ш. 30°28′58″ сх. д.
Поштові індекси 01054, 01135
Транспорт
Найближчі станції метро  «Вокзальна» (на початку),
 «Лук'янівська» (у кінці)
Автобуси А 7 (по Бульварно-Кудрявській та Дмитрівській вулицях), 118 (площа Перемоги), 119 (по вулиці В'ячеслава Чорновола)
Трамваї Т 14, 15, 18
Тролейбуси

Тр 5, 7, 8, 17, 93Н, 94Н (площа Перемоги)
Тр 6, 16, 18 (по вулиці Січових Стрільців)

Тр 19, 19Д, 33 (по вулиці В'ячеслава Чорновола)
Маршрутні таксі Мт 181, 439
Зупинки громадського транспорту «Цирк», «Бульварно-Кудрявська вулиця», «Дмитрівська вулиця», «Павлівська вулиця», «Полтавська вулиця», «Дегтярівська вулиця», «Вулиця Коперника»
Найближчі залізничні станції Київ-Пасажирський, з. п. Північна
Рух двосторонній
Покриття асфальт, бетон
Зовнішні посилання
Код у реєстрі 10440
У проєкті OpenStreetMap r1751023
Мапа
 Дмитрівська вулиця у Вікісховищі

Прилучаються бульвар Тараса Шевченка, вулиці Олеся Гончара, Бульварно-Кудрявська, Павлівська, Річна, Полтавська, Глібова, В'ячеслава Чорновола, Вільгельма Котарбінського, Коперника і Дегтярівська.

Історія

Вулицю було прокладено під сучасною назвою в період між 1838 та 1849 роками[1]. Назва, за однією з версій, походить від прізвища київського купця Дмитрієва, який проживав у цьому районі. З 1939 року мала назву вулиця Менжинського[2], на честь радянського державного і партійного діяча В'ячеслава Менжинського (назву підтверджено 1944 року[3]). Історичну назву вулиці відновлено 1993[4] року.

Забудова

Вулиця почала забудовуватися в другій половині XIX століття, переважно одно- та двоповерховими «зразковими» будинками. Більшу частину старої забудови було знесено в 1980-х роках. Залишилися старі будинки № 19-А та 19-Б (1901–1902 роки, архітектор Андрій-Фердінанд Краусс[джерело?], стиль «історизм»), 21, 23, 23-Б, 25, 33 (прибутковий будинок), 35-А (кінець XIX — початок XX століття, еклектичний стиль), 37 (1910-ті роки), 39 (колишня ковбасна фабрика Карла Бульйона, архітектор Олександр Кривошеєв), 52 (1903 рік, «ренесанс)», 54, 58, 62/20 (1912—1913), 64 (початок XX століття), 78, 102, 102-А і 104.

У 1990-х — 2000-х роках вулиця була забудована багатоповерховими житловими будинками.

Впродовж 20-31 травня 2016 року було зруйновано будинок № 60/19[5].

  • Кінцева частина вулиці
  • Трамвайна лінія на вулиці
  • Будинок 19-Б
  • Будинки 21-А (на передньому плані) і 21-Б, середина (?) ХІХ ст. Фото 2009 року

Установи та заклади
  • Почесне консульство Беніну (буд. № 9-11)
  • Посольство Кіпру в Україні (буд. № 18/24)
  • Будинок артистів цирку (буд. № 27)
  • Телеканал «Інтер» (буд. № 30)
  • Київський міжгалузевий інститут підвищення кваліфікації (буд. № 71)

Примітки
  1. Рибаков, 1997, с. 54.
  2. Постанова президії Київської міської Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів від 19 липня 1939 року № 1143/29 «Про перейменування вулиць м. Києва по Сталінському району» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 11844, арк. 47, 47зв. Архівовано з першоджерела 10 квітня 2015.
  3. Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 4, спр. 38, арк. 65–102. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.
  4. Розпорядження Київської міської ради народних депутатів та Київської міської державної адміністрації від 2 лютого 1993 року № 16/116 «Про повернення вулицям історичних назв, перейменування парків культури та відпочинку, станцій метро» //4 Державний архів м. Києва, ф. 1689, оп. 1, спр. 119, арк. 207–212. Архівовано з першоджерела 12 липня 2013.
  5. Степанець К., Михайлик О. Втрачені споруди Києва (1992–2016). — 2-ге вид. — К. : [б. в.], 2016. — С. 133.

Посилання

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.