Дов Садан

Садан Дов (Берл Шток) (івр. דב סדן; 21 лютого 1902, Броди 14 жовтня 1989, Єрусалим) — ізраїльський дослідник літератури на їдиш та івриті, письменник та перекладач, член Ізраїльської академії наук (1962), лауреат Державної премії Ізраїлю в царині «єврейської мудрості» (1968), літературної премії імені Бялика у номінації «Література» (1980).

Дов Садан
івр. דב סדן
Народився 21 лютого 1902(1902-02-21)[1][2]
Броди, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина
Помер 14 жовтня 1989(1989-10-14)[2] (87 років)
Єрусалим, Ізраїль
Поховання Гар ха-Менухот
Країна  Ізраїль[3]
Діяльність журналіст, політик, педагог, перекладач, есеїст, літературний редактор, письменник, літературний теоретик, мовознавець, публіцист
Знання мов німецька[2], польська[2], Їдиш[2] і іврит[2]
Заклад Тель-Авівський університет, Єврейський університет і Університет імені Бар-Ілана
Членство Ізраїльська академія природничих і гуманітарних наук
Посада депутат Кнесету[1] і депутат Кнесету[4]
Партія Мапай, Маарахd і Авода
Діти Joseph Sadand і Ezra Sadand
Нагороди

Життєпис

Отримав традиційне єврейське виховання. В часі першої світової війни родина переїздить до Львова, там він починає працювати у молодіжній організації «Хе-Халуц».

В юнацьких роках прилучився до сіоністського руху та став прихильником відродження івриту.

1925 року у Варшаві редагує газету «Хе-Атід» — орган «Хе-Халуц» в Польщі. Того ж року переїздить в Ерец-Ісраель.

З 1927 року по пропозиції Берла Кацнельсона стає співробітником газети «Давар».

1928 року по завданню організації виїздить до Німеччини, вивчає німецьку культуру, методику психоаналізу та способи його застосування в літературознавстві.

1933 року повертається в Ерец-Ісраель, відновив роботу у газеті.

1944 року стає редактором в видавництві Гістадруту «Ам овед».

Викладає в Єврейському університеті Єрусалима.

Протягом 1952—1970 років очолював в університеті відділення літератури на їдиш, від 1963 року — професор. Одночасно у 1965—1970 роках викладав літературу на івриті у Тель-Авівському університеті.

1965 року обраний до Кнесету, в складі комісії по освіті та культурі, проте у грудні 1968 року полишив депутатську посаду як вияв протесту проти поїздки делегації Кнесету до Німеччини.

Брав участь у діяльності Академії мови іврит та Інституту Бялика.

Його наукові праці переважно стосуються фольклору та єврейському гумору, ідіоматиці їдиш та івриту, літературознавству.

Вийшли друком збірники його критичних творів:

  • 1951 — «Пробні камені»,
  • 1959 — «Про Шая Агнона»,
  • 1962 — «Критерії»,
  • 1963 — «Між справедливістю та аналізом»,
  • 1968 — «Між запозиченим та власним»,
  • 1970 — «Межові камені», в царині літератури на їдиш — 1961—1972 роки — тритомник «Камені порогу».

Ціла шерега його збірників присвячені примовкам та прислів'ям. Писав вірші, есе, відгуки «на злобу дня», мемуари, модерністські оповідання, портретні замальовки.

Перекладав на іврит з їдиш, німецької та польської мов — першим переклав твори Франца Кафки.

Джерела

Примітки

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.