Драгоманова Людмила Михайлівна
| Драгоманова Людмила Михайлівна | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
1842 Київ, Російська імперія |
| Померла |
16 травня 1918 Київ, Українська Держава ·злоякісна пухлина |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Громадянство |
 Російська імперія |
| Національність | українка |
| Діяльність | перекладачка |
| Батько | Кучинський Михайло |
| Мати | Кучинська Марфа Осипівна |
| У шлюбі з | Драгоманов Михайло Петрович |
| Діти | Лідія Шишманова, Труш Аріадна Михайлівна, Драгоманов Світозар Михайлович |
Людмила Михайлівна Драгоманова (у дівоцтві Кучинська; криптонім — Л. Д.; 1842, Гадяч, Полтавська губ. — 16 травня 1918, Київ) — українська громадсько-культурна діячка, перекладачка, малярка.
Дружина Михайла Драгоманова, мати Лідії Шишманової, Аріадни (Ради) Труш та Світозара Драгоманова. Дядина Лесі Українки.
Життєпис
Народилась в сім'ї нащадків козацької старшини на хуторі Кучинщина біля Гадяча. Батько, Михайло, був професором артилерії Віленської військової школи. Мати, Марфа Осипівна, тримала до хреста Ольгу Драгоманову.
Освіту Людмила здобула у приватному Київському пансіоні шляхетних дівчат A. Нельговської. Мала мистецькі таланти: виступала на сцені як акторка-аматорка у 1860-ті роки, блискуче грала на фортеп'яні.
20 серпня 1864 р. одружилася з Михайлом Драгомановим, якого знала з дитинства. Через нього увійшла у коло громадівців і відтоді поділяля всі життєві негаразди й успіхи свого чоловіка. Була його помічницею у видавничій справі, перекладала його твори.
17 жовтня 1865 р. у подружжя народилася дочка Ліда.
На початку 1870-х р. виїхала разом з донькою Лідою та чоловіком Михайлом Драгомановим за кордон у його наукове вiдрядження, де родина прожила три роки: рiк у Нiмеччинi та два — в Італiї.
У «Вестник Европы» за 1874 р. надруковано у співавторстві з чоловіком її працю-розвідку «Народні говірки й місцевий елемент в освіті». У першій половині 1870-х р. була ініціаторкою Товариства денних притулків-шкіл для дітей робітничого класу в Києві. Приятелювала з Оленою Косач-Тесленко-Приходько.
1876 р. через заборону царським урядом викладати в українських університетах Михайло Драгоманов вимушений був назавжди залишити Київ і виїхати за кордон, спочатку до Відня, а потім до Швайцарії, за ним слідувала й Людмила з дочкою.
З осені 1876 р. родина Драгоманових мешкала в Женеві.
15 (27) березня 1877 р. народжується друга дочка Аріадна (Рада), а 29 червня 1884 р. — син Світозар.
Наприкінці 1889 р. Людмила з 12-літньою дочкою Аріадною та 5-річним сином Світозаром переїздить до Софії, куди раніше, 28 серпня, на запрошення болгарського мiнiстерства народної просвiти, переїхав Михайло Драгоманов, посiвши катедру iсторії у першому болгарському вищому навчальному закладi — Вища школа. Цього ж року до свого чоловіка в Софію переїхала після одруження також і старша дочка Лідія. 1889 р. зять Іван Шишманов, приємно вражений родиною Драгоманових, напише Людмилi у привітанні з Днем народження: «Як менi особисто хотiлося привiтати зi святом, поцiлувати руку і запевнити в своїй любовi і любовi моєї маленькоi, щасливоi сiм'ї (частини Вашоi — і дай бог, щоб вона була у багатьох вiдношеннях живою копiєю Вашоi), але конгрес мене утримує…».
У 1894—1895 рр. родину Людмили та Михайла Драгоманових відвідала чоловікова племінниця письменниця Леся Українка, мешкаючи в їхньому будинку в Софії, мала змогу користуватися величезною бібліотекою Драгоманова та допомагала Людмилі доглядати хворого Михайла Петровича.
Після смерти М. Драгоманова 20 червня 1895, коли через жалобу Людмила не могла грати на фортеп'яні, почала вчитися разом з донькою Радою малювати, виявивши неабиякі здібності. Після заснування (1893 р.) дочкою Лідією Болгарського музичного та мистецького товариств брала участь у виставках, експонуючи свої картини. Інший зять Іван Труш експонував її малюнки на виставці у Львові.
Після 1895 року, по смерті чоловіка, допомагала Михайлові Павликові у виданні наукової спадщини Михайла Драгоманова. Листувалася з Іваном Франком, Лесею Українкою та іншими письменниками.
1899 р. на запрошення Олени Пчілки переїхала з дочкою Аріадною до Києва (Світозар прибув раніше). Мешкала в Києві до кінця свого життя.
Померла в Києві 16 травня 1918 р. після тяжкої недуги. Похована за державний кошт на другій дільниці нового Байкового цвинтаря (могила втрачена після Другої світової війни).
Творчість
Переклала російською мовою новели Василя Стефаника «Осінь», «Лист» («Русские ведомости», 1902), «Мамин синок», «Новина» («Славянский мир», 1909).
Див. також
Посилання
Література та джерела
- Людмила Драгоманова: дружина Михайла Драгоманова (1841—1895) // Визначне жіноцтво України. / О. Луговий. — К. : Дніпро, 1994. — С. 188—189.
- Людмила Михайлівна Драгоманова. Некролог // Нова Рада: газета. — К., 1918. — № 78. — 17 (4) травня. — С. 1, 3.
- Франко І. [Листи до Л. М. Драгоманової]. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 50. К., 1986.
- Єфремов С. Пам'яти Л. М. Драгомановоі // Нова Рада: газета. — К., 1918. — № 80. — 19 (6) травня. — С. 1.
- Скрипка Т. Спогади про Лесю Українку. — К.: Темпора, 2017. — 368 с.: іл. — ISBN 978-617-569-208-0