Іван Шишманов

Походив з давнього роду болгарсько-македонського царя Шишмана.

Народився 22 червня 1862 року у Свіштові в сім'ї просвітників Шишманових. Навчався в Педагогічній школі у Відні (1876—1882). Далі вивчав філософію та літературу в Єні (1884) та Женеві (1885—1886). 1888 року закінчив докторат філософських наук у Ляйпциґу під керівництвом професора Вільгельма Вундта.[3]

28 грудня 1888 (9 січня 1889) року одружився із Лідією[4], донькою Михайла Драгоманова. 1889 року у них народився син Дмитро, в майбутньому літературознавець та драматург.

1888 році Іван Шишманов був одним із засновників Вищої школи (університету) Софії. З 1894 року — професор загальної літературної та культурологічної історії, а також порівняльної літературної історії. Був засновником і редактором «Збірник народних пісень, науки й літератури» (СбНУНК, 1889—1902), редактором журналу «Болгарський оглядач» (1893—1900). Член Болгарської академії наук.

Також був одним із засновників Державної рисувальної школи, що згодом стала Національною художнью академією (1896).

Був членом Народно-ліберальної партії і з 1903 року — міністром народної просвіти, але на початку 1907 року залишив свій пост через незгоду з діями уряду під час Університетської кризи.[5] Як міністр освіти він відкрив школу для сліпих 1906 року, був ініціатором заснування Національного театру, музичного училища, Академії мистецтв, Музею етнографії, бібліотек тощо.

Іван Шишманов був повноважним представником Болгарії в Українській Народній Республіці під час правління Павла Скоропадського у 1918—1919 роках. Цар Фердинанд I відправив його до Києва через те, що Шишманов був одружений з українкою, дочкою Драгоманова.[6]

Іван Дмитрович — засновник і перший президент Болгарського відділу Пан'європейського союзу. Пожертвував частину власної бібліотеки Македонському студентському товариству «Вардар».[7] Член Македонського наукового інституту.[8]

Помер в Осло 23 червня 1928 р. у віці 65 років.

1929 р. Лiдiя Шишманова подарувала «Семiнару порiвняльної лiтературної iсторiї» особисту бiблiотеку проф. Івана Шишманова.

Син Івана Шишманова, Димитр Шишманов, письменник і політик, страчений народним судом через свою роботу генерального секретаря Міністерства закордонних справ, а потім міністра закордонних справ.

У своїх дослідженнях він використовував позитивістську методологію. Написав роботи у галузі фольклору та літератури національного відродження, а також порівняльні праці про європейську літературу XVIII століття та публіцистичні статті.

Писав праці з етнографії та літературознавства. Знавець української літератури, зокрема творчості Тараса Шевченка. Досліджував вплив Шевченкової поезії на болгарське відродження.

Розвідка «Роль України в болгарському відродженні. Вплив Шевченка на болгарських поетів передвизвольної доби» (1916).

Ініціатор і засновник Болгарсько-українського товариства (1920). Дійсний член НТШ.

• Славянски селища в Крит и на другите гръцки острови. — Български преглед, 1897, кн. 3.
• Наченки на руското влияние в българската книжнина. С., 1899.
• Критичен преглед на въпроса за произхода на прабългарите от езиково гледище и етимологиите на името «българин». — СбНУНК, XVI—XVII, 1900.
• Тарас Шевченко — неговото творчество и неговото влияние върху българските писатели преди Освобождението. С., 1914.
• Избрани съчинения в три тома. С., 1965—1971
• Дневник 1879—1927 г. С., 2003.

• Головченко В. І. Шишманов Іван Димитров // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. Словникова частина. — Т. 10.
• Матяш І. Роль дипломатичних установ у започаткуванні українсько-болгарських міждержавних відносин (1918—1921 рр.) // Український історичний журнал. — 2018. — № 2 (539) (березень—квітень). — С. 53—73.
• Павленко В. Іван Шишманов — повноважний посол Болгарії в Україні // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. — К., 2010. — Т. 19. — С. 59—70.
• Шевченківський словник. Том 2 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1977. — С. 389.
• Гечева Кр. Иван Д. Шишманов. Биобиблиография. — С., 2003.
• Иван Д. Шишманов — ученият и гражданинът. Шишманови четения. Кн. 2. С., 2007.
• Иван Д. Шишманов — наука и политика. Шишманови четения. Кн. 3. С., 2008.
• Стойчева, Т. Филологът в помощ на министъра: програма на Иван Шишманов за българската култура. — В: Езици и култури в диалог: Традиции, приемственост, новаторство. Конференция, посветена на 120-годишната история на преподаването на класически и нови филологии в Софийския университет «Св. Климент Охридски». С., УИ, 2010,
• Конева, Р. Европейският и паневропейският културен оптимизъм на Иван Шишманов.- Балканистичен форум, кн./1-2-3, 2009, 288—307,
• Конева, Р. Иван Шишманов и Обединена Европа. С., 2011, ИК Гутенберг, 236 с

• Шишманов Іван // Шевченківська енциклопедія: — Т. 6: Т—Я : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 978.
• Шишманов Іван // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2086-2087. — 1000 екз.