Драпатий Михайло Васильович

Коли почалась російська збройна агресія проти України, майор Драпатий був командиром 2-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (в/ч А2167, м. Біла Церква). Вже в середині квітня 2014-го 72 ОМБр у повному складі перебувала на Сході України і була готова до виконання бойових завдань.

Підрозділи 2-го батальйону бригади були розташовані довкола Маріуполя. 9 травня озброєні терористи здійснили спробу захоплення міського управління міліції. 2-му батальйону 72 ОМБр було віддано бойовий наказ зайти у місто на бронетехніці для посилення підрозділів, які відбивали штурм терористів, і звільнити заручників. Командував операцією командир батальйону майор Михайло Драпатий. Ситуація ускладнювалась тим, що провокатори підбурили проросійські налаштованих місцевих мешканців на протидію, по вулицях міста було встановлено барикади. Одна з таких барикад перегородила шлях, коли колона з чотирьох машин вже поверталась після виконання завдання на виїзд з міста, у першій машині їхав командир Драпатий. Відомі кадри, коли БМП «перелітає» через барикаду, демонстрували телеканали всього світу. За машиною командира через розбиту барикаду проїхали й інші[1]. Тоді, у 72-й бригаді з'явилися перші поранені — молодший сержант Юрій Лінкевич та солдат Олександр Галич. Після подій у Маріуполі терористи почали називати з'єднання «чорна бригада».

7 червня 1-й і 2-й батальйони 72-ї бригади вирушили в рейд вздовж кордону з РФ, взяли під контроль прикордонну зону біля населених пунктів Амвросіївка, Зеленопілля, Маринівка, Довжанський, утримували Савур-Могилу, Червонопартизанськ (пункт контролю). Їх завданням було дійти до кордону та відрізати терористів від логістичного забезпечення з Росії. Тоді на підтримку терористичних угруповань почались обстріли українських підрозділів з російської території з РСЗВ «Град» та «Ураган». Підрозділи 72, 79, 24 бригад та прикордонники опинилися у вогневому кільці, — відповідати на обстріли з російської території вони не могли, з іншого боку вогонь вели проросійські терористи, прикриваючись населеними пунктами.

«Були дні, коли нас по 7 годин безперервно розстрілювали з усіх видів артилерії та мінометів. Сили були нерівні, допомога не підходила, боєприпаси закінчувались, техніка майже вся була виведена з ладу. І тоді підрозділи пішли на прорив, вийти змогли не всі, а ті, хто прорвався, дійсно стали героями», — згадує Михайло Драпатий.

Майор Драпатий взяв на себе відповідальність за виведення підрозділів з району Ізварине та Червонопартизанська, він очолював ударну групу 72-ї бригади. Вранці 4 серпня колона дісталася Зеленопілля, де перебували підрозділи 79 ОАеМБр та 24 ОМБр. Разом з ними в ніч з 6 на 7 серпня бійці 72 ОМБр здійснили другий, вирішальний етап свого славнозвісного прориву, вийшовши з так званого «Ізваринського котла» на з'єднання з головними силами. З оточення вийшли 260 бійців 2-го батальйону 72-ї бригади з понад 30 одиницями техніки[2], під час триденного прориву комбат втратив одного бійця — загинув солдат Сергій Волнухін. «Прорив здійснено організовано, в найскладніших умовах — по суцільних мінних полях, під безперервними ударами російської артилерії, знищуючи засідки російських найманців. Герої не просто врятували свої життя — вони зберегли велику кількість дорогої бойової техніки» — написав наступного дня журналіст Юрій Бутусов[3].

Після відпочинку, доукомплектування та відновлення боєздатності батальйон Драпатого повернувся в зону бойових дій у район Волновахи, а Михайла Васильовича відправили на навчання в Національний університет оборони України імені Івана Черняховського, йому було присвоєне звання підполковника. Втім, він згодом перевівся на заочну форму навчання і повернувся в зону АТО — у складі 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський), де до кінця літа 2016 року служив на посаді начальника штабу — першого заступника командира бригади[4].

У серпні 2016 року призначений командиром 58-ї окремої мотопіхотної бригади (Конотоп), яка на той час виконувала завдання в Авдіївці та Ясинуватському районі Донецької області.

У червні 2017 року успішно закінчив навчання в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського з дипломом магістра[5].

З липня 2017 року командир бригади безпосередньо в зоні проведення АТО здійснює керівництво діями 58 ОМПБр в районі Бахмутської траси.

У квітні 2019 року достроково присвоєне чергове військове звання — полковника[6]. У серпні 2019 року передав 58-му бригаду іншому командиру та розпочав дворічне навчання слухачем Національного університету оборони України імені Івана Черняховського[7].

• Михайло Драпатий разом із дружиною Юлією виховує сина Івана та доньку Анну.
• Підполковник Драпатий підтримав бійців 72 ОМБр під час важких боїв у промзоні міста Авдіївка, назвав їх найкращими (відео-звернення).
• Підполковник Драпатий висловився проти судового переслідування командирів, які приймають рішення під час війни, зокрема, генерала Назарова (відео)
• Вагомий вклад підполковника Драпатого у справу захисту Батьківщини привернув увагу Слідчого комітету Російської Федерації, яка підтримує терористів, — в СК РФ стосовно українського офіцера Драпатого відкрито справу[8].

• Орден Богдана Хмельницького ІІ ст. (15.03.2018) — нагороджений Указом Президента України № 67/2018, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[9].
• Орден Богдана Хмельницького ІІІ ст. (22.08.2016) — нагороджений Указом Президента України № 339/2016, за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час бойових дій та при виконанні службових обов'язків[10].
• Недержавна відзнака Орден «Народний Герой України» (наказ № 14, 26.03.2016)[11][12].
• Іменна вогнепальна зброя, вручена 25.11.2017 Міністром оборони України, під час його поїздки в зону АТО[13].

• Інна Малевич, «Ми впевнені, що переможемо і Донбас звільнимо» // «Народна армія», 21 січня 2015.