Друга битва на Ені

О 06:00 16 квітня 1917 року 5-та французька армія дивізійного генерала О.Мазеля в умовах поганої видимості та серпанку розпочала наступ проти військ німецької 1-ї армії генерала від інфантерії Ф. фон Белова. Перші ж атаки французів були зустрінуті щільним кулеметним вогнем німецьких військ, спричинивши великі втрати у французької піхоти. Артилерійський вогонь був менш результативним. 1-ша піхотна бригада Російського експедиційного корпусу опанувала перший населений пункт Курсі, але скоро наразилась на перешкоду — канал між Еною та Марною — і зупинила подальше просування, перейшовши до оборони. Трохи північніше французька піхота подолала канал поблизу Бермерикур та опанувала містечко. Однак, проведена німцями контратака вибила їх із захоплених рубежів та змусила відступити у вихідне положення. 42-га та 69-та французькі дивізії, що наступали по північному берегу Ени були більш вдалими та прорвали оборону противника й вклинились на глибину другої позиції німців поблизу Беррі-о-Бак.

Через затримку танкові підрозділи, що мусили підтримати атаку, прибули значно пізніше, і через великі втрати в особовому складі й виснаженість у ході бою, французька піхота вже не змогла ефективно діяти у взаємодії з танками «Шнейдер» CA1 і «Сен-Шамон». У результаті погано скоординованої атаки, незабаром половина французьких танків була вибита з бою німецькими протитанковими засобами й зупинилась. Однак, французькі танкісти, діючи як нерухомі вогневі точки, надали велику допомогу у відбитті німецької контратаки та підтримали просування піших піхотинців вперед.

Тим часом, німецькі війська, відбивши Бермерикур, влаштували потужну контратаку, та маневруючи артилерійськими підрозділами, завдали удару у фланг французьким частинам, що спробували закріпитися на захоплених рубежах північніше Ени. 37-ма французька дивізія під ударами ворога відступила до вихідного положення й німцям вдалося відновити положення по рубежах між Луавром та Жувенкуром.

Карта боїв на Ені. Квітень 1917

Південніше Жувенкура лівофлангова дивізія XXXII французького корпусу та правофлангова дивізія V корпусу, прорвавши оборону кайзерівських військ, поринули вперед, але спроба ввести в бій танкові формування майже відразу закінчилась катастрофою. Німецькі спостерігачі зі своїх пунктів, розташованих на східній околиці узвишшя Шемі-де-Дамс поблизу Краонн, своєчасно помітили висування та перехід в атаку французьких танків і скоригували вогонь артилерії. Від протитанкового вогню німців відразу були знищені чи пошкоджені 23 танки, ще до виходу на рубіж переходу в атаку. З решти тільки декілька одиниць досягли німецьких опорних пунктів і вступили в бій. До вечора 16 квітня лише 10 танків лишалося в строю. Підрозділи I корпусу, котрий наступав прямо на Шемі-де-Дамс, не здобули значних результатів та до сутінок вони прорвалися тільки на глибину 180—270 метрів від вихідного положення й зупинилися. Усі французькі дивізії зазнали величезних втрат і до кінця дня лише деякі з них були в змозі продовжити наступ.

Атака правого флангу 6-ї армії дивізійного генерала Ш.Манжена проводилась на фронті між Ульшем та Супіром і завершилась з меншим успіхом, ніж здобули формування 5-ї армії. II Колоніальний корпус за 30 хвилин просунувся вперед лише на 800 метрів і був зупинений щільним вогнем противника. XX корпус, наступаючи між Вандресс-Бон та каналом Ена-Марна, здобув більших успіхів, його 153-тя піхотна дивізія прорвалася далі решти військ та, подолавши близько 2 км позицій, зачепилася за оборонні німецькі рубежі на схилах Шемі-де-Дамс південніше Пансі-Курткон. VI армійський корпус зміг подолати незначні дистанції західніше каналу Ена-Марна, але його лівофлангові підрозділи взагалі не змогли прорватися вглиб німецьких позицій. Частини I Колоніального корпусу буквально вгризлися в німецькі опорні пункти поруч з Лаффо, але зав'язли в системі оборонних рубежів, відсічних позицій та не змогли виконати поставлене завдання. Місто Лаффо спочатку було захоплене, але німецькі резерви провели низку контратак, й у затятих сутичках воно переходило з рук в руки протягом дня, доки 19 квітня його остаточно не захопила французька армія. Найпівнічніший фланг 6-ї армії вів бої на сході від Воксайона й навіть здобув певного успіху, і за підтримки британської важкої артилерії захопив низку гірських пасом, але швидко організована та проведена контратака німецьких військ змусила їх відступити зі значними втратами.

У полон було захоплено приблизно 3500 німецьких солдатів. Але, за добу боїв жодна з тактичних завдань, визначених 6-й армії, не була виконана, за винятком прориву в одному вузькому місці до рубежу другої позиції противника.

Наступного дня, 17 квітня, Р.Нівель віддав наказ 5-ій армії продовжити наступ на північно-східному напрямку, розраховуючи на те, що німці зосереджують сили перед фронтом 6-ї армії, та в такій спосіб ударити їм у фланг і розвинути успіх. Однак, стан справ у 5-ій армії був не на належному рівні, багато частин були не в змозі продовжувати активні наступальні дії.

Разом з цим, 6-та армія продовжувала атаки протягом ночі й змусила відступити кайзерівські війська з району Бре-Конде-Лаффо та відступити на фортифікаційний рубіж «Зігфрид» лінії Гінденбурга, який простягався від млина під Лаффо до пагорбів узвишшя Шемі-де-Дамс і далі до позицій біля Пансі-Курткон. Французькій піхоті вдалося вибити противника доволі швидко на відстань до 6,5 км від вихідного рубежу, німці відступали у безладі, кинувши напризволяще купу боєприпасів, військового майна і артилерійських систем.

О 04:45 17 квітня під холодним дощем упереміж зі снігом 4-та французька армія дивізійного генерала Ф.Антоя розпочала наступ у Шампані на лівому фланзі Центральної групи армій, завдаючи допоміжний удар з району Оберив у загальному напрямку на Ретель. У смузі 11 км проти оборонних позицій 3-ї німецької армії генерал-полковника К.фон Ейнема одночасно наступали три армійські корпуси: VIII корпус, XVII корпус і XII корпус. Протягом декількох днів наступ тривав з перемінним успіхом, деякі із завдань армією були виконані. Але загалом французькі війська змогли просунутись максимум на 2,5 км на гірському плато та опанувати декілька висот. Загроза з цього напрямку змусила німців кидати в бій усі наявні сили через відсутність достатньої кількості резервів, і ціною самовбивчих контратак їм вдалося утримати головні оборонні рубежі.

21 квітня за наказом генерала Р.Нівеля у битву вступив стратегічний резерв — 10-та армія. Передові частини розпочали штурм на стику 5-ї та 6-ї французьких армій. IX і XVIII армійські корпуси наступали на фронті між Краонном та Юретбюз, водночас бої локального значення продовжували вести війська 4-ї й 5-ї армій, відволікаючи частку німецьких сил на себе.

4-5 травня в боях за Бримон французькі війська здобули найбільшу перемогу у битві, опанувавши місто, але за наказом командування відійшли з нього. 10-та армія взяла плато Каліфорні на узвишші Шемі-де-Дамс, 6-та армія захопила ділянку оборонної лінії «Зігфрид» завдовжки 4 км і змогла закріпитися на рубежах поблизу Лаффо. Долаючи запеклий спротив німецьких військ французька армія поступово вгризалася в оборонні позиції противника й до 10 травня в боях захопила 28 500 військовополонених і 187 гармат.