Сухопутні війська Франції

За часів Карла VII була встановлена перша постійна армія, з постійною регулярною заробітною платою.

З 1792 року, після повалення Старого порядку дореволюційної абсолютномонархічної Франції, армія почала називатися французькою революційною армією. Французькі війська цієї епохи вирізнялися революційним ентузіазмом, але погано оснащених і обмундированих вояків супроводжував змінний військовий успіх: від початкових катастрофічних поразок до видатних перемог під командуванням генералів Моро, Массена і Бонапарта.

За часів Наполеона, французька армія захопила більшу частину Європи під час Наполеонівських війн. У серпні 1914 року, французькі збройні сили нараховували 1 300 000 солдатів. Під час Першої світової війни французькі збройні сили досягли розміру 8 300 000 солдатів, з яких близько 300 000 прийшли з колоній. Під час війни близько 1,4 мільйона солдатів були вбиті. Це був найбільш смертоносний конфлікт в історії Франції. Основні генерали: Жозеф Жоффр, Фердинанд Фош, Шарль Марі Еммануель Манжен, Дежо, Філіпп Петен, Робер Жорж Нівель, Луї Франше д'Еспере, Распай та Моріс Саррай (див. Французька армія у Першій світовій війні).

На початку Першої світової війни, французька армія була одягнена в форму франко-прусської війни зразка 1870 року, зі стандартним головним убором — кепі, що не давали ніякого захисту від ворожого вогню. Однак з початком траншейної війни поранення голови стали серйозною проблемою. Тому в 1915 році був розроблений шолом Адріана, який захищав як від осколків снарядів, так і від шрапнелі (для чого уздовж осі шолома був встановлений гребінь).[2][3] Була прийнята уніформа з відлогою синього кольору для окопів і уніформа кольору хакі для іноземного легіону.

На початок Другої світової війни, кількість вояків у французькій армії була збільшена до 2 240 000 солдатів, згрупованих у 94 дивізій (20 з яких були активними, а решта 74 складалися з резервістів) від швейцарського кордону до Північного моря. Після 1945 року, незважаючи на величезні зусилля в Першій В'єтнамській війні в 1945–1954 роках і алжирської війни в 1954–1962 роках, обидві країни здобули незалежність від французького контролю.

Під час холодної війни, французька армія, хоча і не в складі військової командної структури НАТО, готувалася до оборони Західної Європи.[4]. У 1977 році французька армія перейшла від багатобригадних дивізій до менших дивізій, що складалися з п'яти батальйонів/полків кожна. Після 1977 року II французький корпус знаходився в Південній Німеччині, а також ефективно сформований резерв для Центральної армійської групи НАТО. У вісімдесятих роках двадцятого століття, штаб-квартира III французького корпусу була перенесена в Лілль і почали планувати використати його в підтримці Північна група армій НАТО. Сили швидкого реагування п'яти легких дивізій також призначалися як підкріплення сил НАТО. В кінці сімдесятих була зроблена спроба сформувати 14 легких піхотних дивізій резерву, однак цей план, який включав відновлення сто дев'ятої стрілецької дивізії, був надто амбіційним. З червня 1984 французька армія резерву складалася з 22 військових підрозділів, всі резервні підрозділи в управлінні якійсь області, сім бригад в галузі оборони, 22 спільних (міжармійних) дивізійних полків і 152-ї піхотної дивізії, що захищала місця запуску МБР.[5]

У лютому 1996 року президент Республіки вирішив перейти на професійну службу армії, і як частина змін, що виникли в результаті цього рішення, десять полків були розформовані в 1997 році.[6] Друга бронетанкова дивізія залишила Версаль 1 вересня 1997 року і була розташована в Шалон-ан-Шампань замість розформуваної 10-ї бронетанкової дивізії. 5 березня 1998 з урахуванням поточних структурних змін у французькій армії, міністр оборони вирішив розформувати III корпус, розпуск якого став чинним з 1 липня 1998 року.

Впродовж кінця 1990-х років, під час процесу професіоналізації, чисельність армії скоротилася з 236 000 в 1996 році (132 000 призовників) до приблизно 140 тисяч.[7] Станом на червень 1999 чисельність армії скоротилася до 186,000, у тому числі близько 70,000 призовників строкової служби. 38 з 129 полків було заплановано розпустити в порівнянні з 1997-99. Дев'ять «малих» дивізій попередньої структури і різні бойові бригади і бригади бойового забезпечення були замінені на дев'ять бригад бойових та бойового забезпечення. Сили швидкого реагування, корпуси п'яти невеликих дивізій швидкого реагування, сформовані в 1983 році, були теж розформовані, хоча кілька з їхніх підрозділів були пересформовані повторно.

Французькі солдати очікуванні нападу протягом року Перша битва на Марні, 1914

У 1999 році армія випустила Код французького солдата, який містить наступні приписи:

(...) Майстер своєї сили, він поважає свого супротивника і обережний, щоб оберігати цивільне населення. Він підкоряється наказам, відповідно до законів, звичаїв війни та міжнародних конвенцій. (...) Він відкритий для світу і суспільства, і поважає відмінності глобальних спільнот. (...)[8]

Організація армії зафіксована в главі 2 розділу II книги II частини третьої Кодексу оборони, зокрема, в результаті кодифікації Указом 2000—559 від 21 червня 2000 року[9]

Відповідно до статті R.3222-3 Кодексу оборони,[10] до армії входять:

• Начальник штабу армії (фр. Chef d'état-major de l'armée de terre (CEMAT)).
• Штаб армії (фр. l'état-major de l'armée de terre (EMAT), дослівно — Генеральний штаб сухопутної армії), який дає загальне керівництво та управління всіма компонентами;
• Інспекція армії (фр. l'inspection de l'Armée de terre);
• Армійський відділ кадрів (фр. la direction des ressources humaines de l'armée de terre (DRHAT), дослівно — Керування людськими ресурсами сухопутної армії));
• Сили;
• Територіальна організація (5 областей: Іль-де-Франс, Північно-Західний, Південно-Західний, Південно-Східний та Північно-східний — фр. Île-de-France, Nord-Ouest, Sud-Ouest, Sud-Est et Nord-Est);[11]
• Послуги;
• Підготовки військових кадрів та інститути вищої освіти.

Армія поділена на корпуси, або армії. Вони включають в себе Морські війська, що складається з морської піхоти (фр. Infanterie de Marine), який включає парашутні полки, такі як фр. 1er RPIMa і полки легкої кавалерії такі, як RICM, морська артилерія (фр. Artillerie de Marine), Французький Іноземний Легіон (фр. Légion étrangère), Відділення броньованої кавалерії (фр. Arme Blindée Cavalerie), артилерія, фр. Aviation Légère de l'Armée de Terre (ALAT, що перекладається як Легка Авіація Сухопутної Армії), у тому числі бойові вертольоти, Військові інженери (фр. Génie Militaire); піхоти, яка включає в себе Альпійські Мисливці, піхота гірських фахівців, технічне обслуговування (фр. Matériel); логістика (поїзд), сигнали (передачі) і комісаріат (Комісаріат сухопутної армії).

Оперативна організація армії поєднує військові одиниці з різних корпусів, в 17 бригадах під командуванням фр. Commandement des Forces Terrestres — командування сухопутними силами. У 2011 році командування сухопутними силами керує фр. Corps de réaction rapide France — французьким корпусом швидкого реагування, двома Etat-Major des Forces — генеральними штабами (штаб рівня дивізії), першою механізованою бригадою, другою бронетанковою бригадою, третьою механізованою бригадою, шостою легкою бронетанковою бригадою, сьомою бронетанковою бригадою, дев'ятою морською легкою бронетанковою бригадою, 11 парашутною бригадою та двадцять сьомою бригадою гірської піхоти.

• Парад на день взяття Бастилії

• (фр.)Офіційний вебсайт
• (англ.)French Military Reform: Lessons for America's Army?, Джордж А. Блох: Французька військова реформа: Уроки для американської армії? (включає в собі пояснення структури командування)