Дубина Кузьма Кіндратович

Народився в селі Підгородному (нині складі села Новопавлівки Межівського району Дніпропетровської області). В 1936 році закінчив Ленінградський інститут журналістики. Працював у РАТАУ, навчався в Інституті червоної професури.

• в 1939–1941 роках — завідувач кафедри марксизму-ленінізму Київського авіаційного інституту;
• в 1941–1943 роках — лектор ЦК КП(б)У;
• в 1943–1949 роках — директор Державного політичного видавництва УРСР. В 1949 році в Академії суспільних наук при ЦК КПРС захистив кандидатську дисертацію;
• в 1951–1956 роках — на викладацькій роботі у вузах Києва;
• в 1956–1964 роках — директор Інституту підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при Київському університеті;
• в 1964–1967 роках — директор Інституту історії АН УРСР (нині Інститут історії України НАН України). Був головою вченої ради цього інституту, членом вчених рад Київського університету та Інституту історії партії при ЦК КПУ, головним редактором «Українського історичного журналу», членом редколегії журналу «Комуніст України». Очолював правління Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.

Могила Кузьми Дубини

Помер у Києві 22 вересня 1967 року. Похований на Байковому кладовищі.

За сукупністю робіт з теми «Ленінська теорія соціалістичної революції» захистив докторську дисертацію. Підготував 18 кандидатів історичних наук. Редактор і співавтор праць:

• «Історія Української РСР» (в 2-х томах; 1967);
• «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941—1945» (в 3-х томах; 1967—1969).

Нагороджений орденами Червоного Прапора, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медалями, а також Бойовим Хрестом і двома медалями Чехословаччини.

4 серпня 1962 року директор Інституту історії АН УРСР К. Дубина в розмові з першим секретарем Київського обкому компартії П. Шелестом скаржився на відсутність наукової етики з боку ряду московських вчених на чолі з академіком І. Мінцем, які на догоду ідеологічним міркуванням спотворюють історію України, звинувачують в націоналізмі й сепаратизмі окремих українських державних діячів. З щоденника Петра Шелеста:

«4 серпня 1962 року. Прийняв К. Дубину — професора, доктора історичних наук. Він розповів про складну обстановку в Інституті історії партії при ЦК КПУ. Готується друге видання історії КПУ. Багато питань фальсифікується, принижується роль комуністів України у боротьбі за встановлення радянської влади. Багато керівників того часу трохи не звинувачують у націоналізмі та сепаратизмі. Назаренко (директор Інституту історії партії при ЦК КПУ — філіалу Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС) стоїть на правильних позиціях, але москвичі — Снєгов (доктор історичних наук, професор) і Мінц — все роблять для того, щоб принизити роль та значення КПУ. Просить мене знайти можливість про все розповісти М. В. Підгорному. Його прохання виконав. «Майстрів-фальсифікаторів» у нас вистачає, на цьому навіть учені звання дістають»[1].

• В. М. Даниленко. Дубина Кузьма Кіндратович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 486. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• В. М. Даниленко. Дубина Кузьма Кіндратович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• До 60-річчя з дня народження К. К. Дубини. «УІЖ», 1966, № 10;
• Гудзенко Л. М., Шелюх Т. М. Бібліографія наукових і науково-популярних праць К. К. Дубини. Там само;
• Кузьма Кіндратович Дубина. «Робітнича газета», 1967, 24 верес. (Некролог);
• Коментар до кн.: Лисяк-Рудницький І. Історичні есе, т. 2. К., 1994.