Деррі

За легендою святим Колумбом у VI столітті тут на схід від річки Фойл був заснований християнський монастир[3]. Не обов'язково сам Колумба заснував монастир, але монастир входив до об'єднання церков що вважали Колумба своїм духовним головою.

Хоча вікінги бували в Ірландії, Деррі не зазнав значних збитків від їх рейдів.

Гармата на мурах Деррі

Місто Деррі розквітло у XII–XIII сторіччях, коли клан МакЛохлінів закріпився у поселенні. Під їх заступництвом, Деррі досягло успіхів: населення зростало; монастир і його школа процвітала і престижні будівлі були побудовані. З падінням МакЛохлінів, деякі з яких стверджували, що були королями всій Ірландії, Деррі також став провінційним містечком.

У другий половині XVI століття Єлизавета I намагалась завоювати Ольстер, але зазнала значних труднощів у цієї справі. Перше англійці встановили залогу в Деррі у 1566 році — мали піти кілька роками пізніше. Англійці повернулись у 1600 році під час Дев'ятирічної війни. У 1603 році торгове поселення було засновано, у 1608 році ірландці від керівництвом Кагіра О'Догерті знищили поселення[4]. Заколот був придушений, а О'Доерті — страчений.

До 1610 року нинішні землі Деррі були частиною графства Донегол[5], поки король не передав західний берег Фойла, разом з частинами графств Колрейн, Антрім і Тирон, «Поважному ірландському суспільству» (The Honourable The Irish Society), заснованим лондонськими ліврейними компаніями для колонізації графства Деррі, а місто було перейменовано в Лондондеррі. Це було частиною зусиль корони з англійської колонізації Ольстера.

Деррі був першим містом з регулярним плануванням в Ірландії. Будівництво велося в 1613—1619 роки і обійшлося в £10.757[6]. Згідно з королівським указом, місто займало площу радіусом в 3 ірландські милі (близько 6,1 км).

Сучасне місто зберігає планування XVII століття. Найстарший будинок міста теж відноситься до тієї епохи — це готичний собор святого Колумби 1633 року.

У 1640-х роках місто постраждало від Воєн трьох королівств, починаючи з повстання 1641 року, коли католики зробили невдалу спробу захопити місто. У 1649 року місто, яке підтримувало парламент, було під облогою військ шотландських пресвітеріанців — прихильників монархії. Допомога місту прийшла від несподіваного союзу круглоголових під командуванням Монка і католиків, якими командував Owen Roe O'Neill. Вони знову стали ворогами після висадки Армії нового зразка в Ірландії в 1649. Війна в Ольстері закінчилася розгромом ірландської католицької армії в битві при Scarrifholis в 1650.

Під час англійської «Славної революції», станом на листопад 1688 року лише Деррі і сусідній Енніскіллен були зайняті протестантами. 7 грудня до міста підійшла армія з 1200 осіб під керівництвом Олександра Макдоннела, графа Антріма. Місто не впустило війська. У квітні до стін підійшли основні сили Якова II і почалася облога, що тривала 105 днів. Лише в кінці червня три вільямітських кораблів змогли прорвати блокаду. За цей час від 7 тисячного гарнізону залишилося менше половини[7]. Спільні втрати доходять до 10.000 осіб.

У XVIII столітті в місті було побудовано багато будинків в георгіанському стилі, що збереглися до наших днів. Перший міст через Фойл був побудований в 1790 році. У XVIII і XIX століттях звідси покидали Ірландію багато емігрантів, котрі заснували, серед іншого, міста Деррі і Лондондеррі в Нью-Гемпширі, США[8].

Під час першої світової близько 5000 жителів міста обох конфесій служили в британській армії.

Протягом ірландської війни за незалежність в місті було багато сутичок між католиками і протестантами[9][10]. Багато жителів міста загинули або були змушені покинути свої будинки. Зрештою, місцеві політики змогли домовитися і насильство припинилося.

У 1921 році, в результаті поділу Ірландії, Деррі став прикордонним містом, втративши старі економічні зв'язки з регіоном Донегол.

У другу світову війну місто відіграло велику роль в Битві за Атлантику[11]. Порт використовувався кораблями Королівського флоту, канадського флоту, і інших союзників. У місті були розквартировані 20 000 британських, 10 000 канадських і 6000 американських моряків[12]. Відповідно до секретного угодою з Британією, в місті розташовувалася база ВМФ США, перша, заснована ними в Європі[13].

Після другої світової місто почало занепадати, безробіття зросло. Спроби «Комітету за університет в Деррі» відкрити тут ВНЗ не увінчалися успіхом.

Місто стало одним із центрів правозахисного руху в Північній Ірландії, так як католики відчували політичну і економічну дискримінацію з боку проанглійської влади[14][15][16]. У 1968 році уряд заборонив проведення демонстрації, організованої «Асоціацією цивільних прав Північної Ірландії», і розігнало її силами поліції[17]. Події, що послідували за парадом «підмайстер Деррі» в серпні 1969 року, закінчилися Сутичкою за Богсайд і, в кінцевому рахунку, привели до початку широкомасштабного конфлікту в Північній Ірландії.

1972 рік був відзначений трагедією Кривавої неділі, коли 13 учасників мирного маршу протесту були застрелені і ще 13 поранені британськими військами. Також в місті діяв «Рух на захист цивільних прав». На початку 1970-х років в Деррі була широкомасштабна військова присутність англійців, тим не менш, не припинило хвилювання. У багатьох районах жителі зводили барикади, що перешкоджали англійським силам.

Напруженість поступово спадала до кінця конфлікту в кінці 1980-х і початку 1990-х років.