Ерзянський фольклор

Одним із перших збирачів та інтерпретаторів ерзянського фольклору вважається письменник-реаліст та етнограф Павло Мельников-Печерський, який у другій половині 19 століття ініціював науковий і громадський інтерес до фіно-угорських народів, які проживали в Російській імперії[3]. У 1851 році у своїй статті «Ерзянське весілля» він докладно і детально подав опис весільного обряду ерзян, супроводжуючи його текстами весільних пісень, голосінь, молитов[4]. У 1867 році вийшла його ґрунтовна праця «Нариси мордви», яка нині вважається першою спробою вивчення побуту та дохристиянських вірувань мокшан та ерзян.

У 1891 році фінський лінгвіст і фольклорист Гейккі Паасонен видав збірник зразків ерзо-мордовської народної літератури у двох частинах. До першої увійшли 54 тексти обрядових і необрядових ерзянських пісень, а також 46 приказок і 415 загадок. До другої частини були включені 18 ерзянських казок[5]. Це видання послужило поштовхом для збору і публікацій ерзянського фольклору і вже у 1893 році відомий російський педагог-вчений Макар Євсев'єв публікує у журналі «Живая старина» свій перший варіант «Мордовського весілля», який був записаний з уст рідної матері, потім поступово доповнений іншими записами по всім жанрам і перевиданий у 1931 році[5].

Уперше до регіонального, але системного вивчення традиційного фольклору ерзян та мокшан, звернувся російський академік Олексій Шахматов[6]. Зібрані ним в ерзянських селах у 1905 і 1906 році фольклорні та етнографічні матеріали (зокрема весільні та похоронні обряди, казки, перекази, загадки, прислів'я, пісні та ін.) увійшли до його «Мордовського етнографічного збірника», виданого у 1910 році[7].

У 1920-1930-х роках інтерес до вивчення культури Мордовії загалом почали проявляти вчені з Москви, Саратова, Пензи, Нижнього Новгорода. У 1940-1950-х роках вивчення культури мордовських народів було вже ініційовано на високому рівні: проведені фольклорні та етнографічні експедиції Інститутом етнографії АН СРСР спільно з вченими Мордовії у регіонах компактного проживання ерзян. Випускалися узагальнюючі теоретичні роботи, присвячені вивченню окремих жанрів усно-поетичної творчості ерзян.

Михайло Чувашов під час однієї зі своїх фольклорних експедицій (1969-й рік)

Перше ґрунтовне наукове монографічне дослідження з ерзянського фольклору було написано у 1947 році Андрієм Маскаєвим. У цій науковій праці дослідник узагальнив результати збирання ерзянських казок, визначив їх жанрові різновиди і специфіку побутування. У 1964 році виходить ще одна його монографія, де вчений на основі великого кола фольклорних джерел вже систематизував знання з народної творчості і розглянув питання про зв'язок фольклору з історією і побутом ерзян, які були нерозривно пов'язані між собою[8].

Найвідомішим збирачем ерзянського фольклору у 20 столітті був Михайло Чувашов. Багаторічна пошукова робота в Мордовії дозволила йому зібрати багатющий і значущий фольклорний матеріал, який нині зберігається в багатьох російських та мордовських музеях. Це більш ніж 2 000 записів, унікальних за жанром і художньою значимістю — пісенний епос, обрядова і необрядовой лірика, весільні та похоронні голосіння, колискові пісні, дитяча народна творчість і т.д[9].

Не менший вклад у збір, систематизацію та публікацію ерзянського фольклору зробили різні вчені, письменники, громадські діячі, серед яких: Марізь Кемаль, Лука Кавтаськін[10], Олександр Самошкін, Василь Радаєв[11] та багато ін.

Обрядова народна творчість ерзян представлена колядками, які виконуються на Святки під час обходу дворів з новорічними привітаннями, піснями на Масляну, тематика яких пов'язана переважно з образом жайворонка, русальними піснями, замовляннями, а також родинно-обрядовими піснями, весільними, похоронними, голосінням, піснями щодо обрядів, пов'язаних з будівництвом дому та новосіллям тощо[12]. Серед відомих пісень — «Вай, куроксто, куроксто» (укр. «Ой, швидше, швидше»), «Мазый садсо» (укр. «У гарному саду») та ін[13].

Героїчний епос увіковічнює славні вчинки народних героїв ерзян, зокрема історичних та вигаданих. Посідаючи окреме місце в усній творчості ерзянського фольклору, він включає в себе билини, думи, а також історичні пісні. Твори переважно героїчного, рідше — соціально-побутового характеру.

Найвідомішою епічною піснею ерзян вважається пісня «Тюште», що оповідає про історію легендарного ерзянського князя[14][15].

Найбільшу групу у фольклорі ерзян становлять балади сімейно-побутового характеру. Характерними для ерзян є балади з напруженим сюжетом, який драматизується за рахунок міфілогічних і містичних мотивів. Притаманні ефекти нарощування психологізму та трагізму[16].

Показовою є ерзянська міфологічна балада «Кузмань Даря»[17].

Великий прошарок народної творчості ерзян представлений ліричними піснями, на репертуар і музичну стилістику яких суттєво вплинули російські, а в окремих випадках й українські ліричні пісні (переважно стосується ерзян з Сибіру і Далекого Сходу) унаслідок тісних культурних відносин народів.

Тематика ерзянських ліричних пісень різноманітна і умовно поділена на дві групи: ліричні родинно-побутові і ліричні суспільно-побутові. Пісні передають особисте життя людини, стосунки в сім'ї, драми, конфлікти; відтворюють загальнонародні проблеми, або проблеми певної соціальної групи, верстви населення. Частина пісень емоційно насичена[18].

До найкращих зразків народної ерзянської лірики відносять: «Mazy dugam a Ohim!» (укр. «Гарна сестриця Юхима»), «Oh, urvinem ěednem!» (укр. «О сношенько — дитятко!»), «Učovliń, od cöra» (укр. «Почекала би тебе, молоденький»), «Ton simat jarsat» (укр. «Ти гуляєш, веселишся») та інші[18].

Збірник Макара Євсев'єва «Ерзянські казки» (1928)

Казковий епос як частина усної народної творчості є великим пластом ерзянської словесності. Казкова проза представлена здебільшого творами фантастичного, героїчно-авантюрного та побутового характеру[19][20]. В ерзянських казках відображено вірування й цінності народу. Важливе місце займають казки про тварин[21]. Сюжети багатоепізодні, з драматичним розвитком подій, зосереджені на дії, а також на героєві. Мають завжди щасливе закінчення.

Перші ерзянські народні казки були опубліковані у 1928 році у збірнику Макара Євсев'єва «Ерзянь ёвкст» (укр. «Ерзянські казки»). У збірнику містилося 66 казок.

Серед відомих фантастичних — «Сыре-варда», «Вирява», «Сырьжа», «Кулома», а побутових — «Пси нурдт» («укр. Гарячі сані»), «Сёвонень идне» («укр. Глиняне дитятко»).

Народні ерзянські легенди, перекази, оповідання мають характерний зв'язок з російською народною творчістю. Народна історична проза представлена багатьма запозиченнями як власне героїв, місця дії в цілому, так і тематики зокрема.

Поетика відзначається сталим сюжетом, який передається у вільній формі, інформація імпровізується (зберігається лише основна, важлива), подається звичайною народною мовою без поетичних фігур.

Вступні елементи і кінцівки у прозі подібні російської композиції і будові.

Ерзянська пареміографія представлена багатьма жанрами, зокрема афоризмами, загадками, приповідками, побажаннями, приказками, прикметами, прислів'ями і тостами. Найбільш популярні — загадки[22], приказки та прислів'я.

У давнину ерзянська загадка мала культове значення, була пов'язана з повір'ями та обрядами[23]. Вперше тексти ерзянських загадок було опубліковано у 1883 в Казані. Найбільший внесок у збір і вивчення загадкок внесли Гейккі Паасонен, Олексій Шахматов та Кирило Самородов. Останній виділив 3 види загадкок: описові, або метафоричні; загадки-питання; загадки-завдання[24].

Ерзянські прислів'я насамперед виражають любов до рідного краю, готовність захищати його, відображають необхідність дружби між народами тощо.

Поширюються від покоління до покоління, поєднуючи у собі глибокий зміст з дуже простою, але образною формою, легко запам'ятовуються.

Як правило, за формою усі короткі, їхня будова відзначається симетричністю, поділом на частини, що римуються між собою (інколи ні), будуються з використанням або синтаксичного паралелізму — «Kodat čačtyjtne, istät kastyjtne» (укр. «Які батьки, такі і вихователі»), або протиставлення — «Ějkakšoś pravty vejke seĺveď, avaś - kavto» (укр. «Дитина впустить одну сльозу, а мати — дві»).

Найчастіше прислів'я використовують метафору, а також гіперболу — «Urozoń seĺvedeś - picipalaks» (укр. «У сиротиноньки сльоза — що пекуча кропива»), іронію — «Maštat videme- sokamo - maštt süroń kočkamo» (укр. «Вмієш орати-сіяти, вмій і урожай зібрати»), епітети — «Beräń azoroń krandazoś ki koly» (укр. «Віз недбайливого господаря всю дорогу зіпсує») та інші тропи.

Головною особливістю ерзянських прислів'їв є повчальність.

• Башкирський фольклор
• Удмуртський фольклор
• Ерзянський національний одяг

• Кавтаськин Л. С. Пережитки обрядов, причитаний и песен, связанных с древним мордовским обычаем имитации свадьбы при похоронах умершей девушки // Фольклор и этнография. Обряды и обрядовый фольклор. — Л., 1974. — С. 267—273.(рос.)
• Трегулова Н. П. Песенные исполнительские традиции в контексте мордовской народной музыкальной культуры: автореферат. — 2016.(рос.)
• Алешкин А. В. Единство традиций: народ и личность в мордовской эпической поэзии. — Саранск: Мордов. кн. изд-во, 1978. — 192 с. (рос.)