Еріх Енґель

Еріх Енґель закінчив 1910 року театральну школу Л. Меснера в Гамбурзі; театральну кар'єру починав там же як актор, потім служив в берлінському «Маленькому театрі під липами». У 1917—1918 роках Енґель завідував літературною частиною гамбурзького «Шаушпільхауза», 1918 року в мюнхенському «Каммершпіле» дебютував як режисер. Популярність здобув завдяки «Каммершпіле», де він працював до 1922 року, антимілітаристські п'єси експресіоністів — Г. Кайзера і Е. Толлера[5].

У 1922—1924 роках Енґель був головним режисером мюнхенського Державного театру, де поставив кілька шекспірівських п'єс: «Міра за міру», «Макбет», «Юлій Цезар». Тут же відбулося його знайомство з Бертольтом Брехтом, — 1923 року Енґель поставив в мюнхенському Резиденцтеатрі його п'єсу «В вирі міст»[5][6].

1924 року Енґель остаточно оселився в Берліні, був постійним режисером Німецького театру, ставив спектаклі на інших столичних сценах. Поряд з Бертольтом Брехтом і Ервіном Піскатором Енґель став практиком і теоретиком «епічного театру»; здійснену ним 1925 року в Берліні постановку шекспірівського «Коріолану» Брехт назвав для епічного театру «вирішально важливою». Енґель був і одним з найзначніших сценічних інтерпретаторів драматургії Брехта, — 1928 року сенсаційний успіх мала поставлена ним у берлінському театрі на Шіффбауердамм «Тригрошова опера»[5]. Леонгард Франк, чию п'єсу «Карл і Анна» Енґель поставив на рік пізніше, відгукнувся про нього як про «особливо чуйного» режисера[7].

Після приходу нацистів до влади 1933 року Енґель залишився в Німеччині і продовжував працювати в театрі, але ставив виключно класичну драматургію.

Після закінчення Другої світової війни режисер в 1945—1947 роках був інтендантом мюнхенського театру «Каммершпіле», з 1947-го працював на кіностудії DEFA[6], а 1948 року, після повернення з еміграції Брехта, взяв участь у створенні театру «Берлінер ансамбль», що відкрився в січні 1949 року виставою «Матінка Кураж та її діти» за п'єсою Брехта — спільної постановкою Енґеля і автора[8]. У «Берлінер ансамбль» Енґель поставив ряд вистав, в тому числі спільно з Брехтом «Пан Пунтіла і його слуга Матті» (1949) і «Життя Галілея» — спектакль, відзначений 1957 року Національною премією[5]. Після смерті Брехта 1956 року Енґель протягом десяти років був художнім керівником театру (при інтендантстві Олени Вайґель)[6].

1930 року фільмом «Вбивця Дмитрій Карамазов» Енґель дебютував як кінорежисер. Серед нечисленних знятих ним фільмів переважають легкі комедії. Великого успіху в галузі кіно Енґель домігся, знявши 1949 року фільм «Справа Блюма».

• Національна премія НДР (1949, 1957) — за спектаклі «Матінка Кураж та її діти» і «Життя Галілея» в театрі «Берлінер ансамбль»

• filmportal.de(нім.)