Жан де Бетанкур

Вважається, що Канарські острови були відомі ще карфагенянам з Кадіса. Римський письменник Пліній Старший називав їх «Щасливими островами». Генуезькому мореплавцеві Ланцеротто Малочелло приписують повторне відкриття Канарських островів у 1312 р[1]. На карті, створеній у 1339 році майорканським картографом Ангеліно Дульсертом, один з Канарських островів вже було позначено під назвою «Лансароте»[2].

Герб Жана де Бетанкура

Жан де Бетанкур, барон Сен-Мартен-ле-Гайяр, народився в Гренвіль-ла-Тентюр'єр, провінція Нормандія в родині Жана III Бетанкура та Марії де Бракмен. Під час своїх конфліктів з королем Наварри, французький король Карл V наказав знести усі фортеці регіону, що належали прихильникам Наварри, або тим, чиї власники були не в змозі забезпечити їх оборону. Батько Бетанкура служив під керівництвом Бертрана дю Геклена і загинув у битві при Кошерель[2] у травні 1364 р., коли Жан був ще дитиною. Родовий замок Гренвіль був зруйнований в наступному, 1365 році. У 1377 році п'ятнадцятирічний Жан де Бетанкур вступив на службу до Людовика I, герцога Анжуйського і дослужився до статусу сквайра. У період з 1387 по 1391 рік він обіймав почесну посаду канцлера Луї де Валуа і герцога Турена (пізніше герцога Орлеанського). У 1387 р. французький король Карл VI дав дозвіл на відбудову замку в Гренвілі.

Як лорд Гренвіля, Бетанкур мав у підпорядкуванні сім парафій і права на оподаткування усіх товарів, що перетинали його землю. Він утримував Гренвіль як васал графа Лонгевіля Олів'є Дю Гескліна, сина Бертрана дю Гескліна. Пізніше він тримав його як васал англійського короля Генріха V, який захопив цю частину Франції. Схоже що в цей час, скориставшись нестабільністю відносин між Англією та Францією, Бетанкур займався піратством проти обох сторін. У 1392 році він одружився в Парижі на Жанні де Файєл, дочці Гійома де Файєла та Маргарити де Шатільйон.

Жан де Бетанкур. Ілюстрація з книги Л.Гарена "Французькі мореплавці" 1846 р.

У 1390 році Бетанкур супроводжував герцога Турена під час Берберського хрестового походу, організованого генуезцями та французькими лицарями для боротьби з берберським піратами з Північної Африки[3]. Пропозиція генуезького дожа Антоніотто Адорно отримала благословення папи римського Боніфація IX і антипапи Климента VII в якості хрестового походу. В такій якості військова експедиція надавала своїм учасникам престижну славу хрестоносців, а також мораторій на сплату боргів, імунітет від судових позовів та папську індульгенцію[4]. Французькі війська, що складалися з 1 500 лицарів під проводом Людовіка II, герцога де Бурбон, взяли в облогу африканське портове місто Махдія на території сучасного Тунісу.

Французи були незнайомі з місцевістю, вони недооцінили супротивника, їм не вистачало важкої облогової техніки і вони були ослаблені внутрішніми суперечками[4]. Зі своєї сторони, бербери розуміли, що не зможуть перемогти в бою важко озброєних європейських загарбників. У підсумку, втомившись від гнітючої спеки і стурбовані прийдешньою зимою, французи погодились на мирний договір, умови якого з берберами узгодили генуезці.

Цілком ймовірно, що під час облоги Махдії Бетанкур почув від генуезців історії про Канарські острови та про присутність на них орчілу, лишайника Roccella tinctoria, з якого добували рідкісний і дорогий барвник червоного кольору[2]. Під Махдією він також знову зустрівся з Гадіфером де ла Салем, якого він знав раніше під час служби у герцога Орлеанського і який в подальшому супроводжував Бетанкура в експедиції на Канарські острови.

Корабель з нормандцями, що вирушив на завоювання Канар у 1402 році (ілюстрація з «Ле-Канаріен»).

У той час Канарські острови в основному відвідували іспанські купці. Для фінансування своєї експедиції Бетанкур продав свій будинок у Парижі вартістю 200 золотих франків та деякі інші дрібні предмети своєї власності в грудні 1401 р. Його дядько, Роберт де Бракмон, французький посол у Кастилії, позичив йому 7.000 фунтів під заставу маєтку Бетанкура. За словами Морері, король Кастилії Енріко III доручив завоювання Канарських островів Бракемонтові, який передоручив це Бетанкуру.[2]

Бетанкур відплив з Ла-Рошелі 1 травня 1402 із екіпажом з 80 чоловіків, до якого входили різноманітні авантюристи, переважно гасконського і норманського походження, два охрещені індіанці з племені гуанчі, яких захопили в попередніх кастильських експедиціях, два монахи-францисканці (П'єр Бонтьєр і Жан Леверье, який пізніше описав експедицію в Le Canarien) та Жан Аррієт Прудом, який мав допомагати у завоюванні в якості ключового радника та адміністратора.

Пройшовши повз мис Фіністерре, вони прибули в Кадіс, де з'ясувалось, що деякі матроси Бетанкура були настільки перелякані майбутньою мандрівкою, що відмовились продовжувати плавання. З вісімдесяти членів екіпажу, з якими він вирушив у дорогу з Ла-Рошелі, на кораблі Бетанкура залишилось лише п'ятдесят три. З ними він дістався до Лансароте, най північнішого заселеного острова архіпелагу. Поки Гадіфер де ла Саль досліджував острови, Бетанкур повернувся до Кадіса, де отримав підкріплення від кастильського двору. У цей час на Лансароте почалася боротьба за владу між Гадіфером та Бертином де Берневалем, іншим офіцером Бетанкура. Бертин розпалював суперечки між норманами Бетанкура і гасконцями Гадіфера. До конфлікту долучились тубільці і в результаті десятки людей загинули в перші місяці відсутності Бетанкура. За цей час Гадіферу вдалося завоювати острів Фуертевентура та провести дослідження інших островів. Лише з поверненням Бетанкура в 1404 р. було відновлено мир. Де ла Саль і Бетанкур заснували місто Бетанкурія (як столицю острова Фуертевентура) в 1404 році.

Роками пізніше Бетанкур був розгромлений аборигенами острова Гран-Канарія (канаріос) у битві при Аргінегіні на півдні острова, отримавши титул Великого. Він помер у 1422 р. І був похований у церкві Гренвіль-ла-Тейнтюр'є[5].

Деякі з його нащадків мали значний вплив на островах. У тому числі Джинес де Кабрера Бетанкур, відомий будівництвом Каса-де-Лос-Коронелес (Будинок Полковників) у містечку, яке сьогодні називається Ла-Оліва.

Прізвище Бетанкур (та інші, пов'язані з ним форми) дотепер часто зустрічається серед жителів Канарських островів, незважаючи на те, що Бетанкур помер без нащадків. Це відбулось завдяки практиці хрещення тубільців своїм прізвищем, а також завдяки нащадкам його племінника Масіо де Бетанкура, який змінив Жана на посаді володаря островів. Двома його непрямими французькими нащадками є покійний Андре Бетанкур, що одружився зі спадкоємицею косметичного гіганта L'Oréal і його дочка Франсуаза Бетанкур Мейерс, поточна спадкоємиця L'Oréal.

• Берберський хрестовий похід
• Канарські острови

• The Canarian, by Béthencourt // Internet Archive(англ.)
• «Канарець» (1490) в перекладі І. В. Кривушина и Е. С. Кривушиної, 2009. (рос.)
• Історія Канарських островів (англ.)
• EFEMÉRIDES DE LA NACIÓN CANARIA: UNA HISTORIA RESUMIDA DE CANARIAS(ісп.)

• Braunstein, Jean (2001). Jean de Béthencourt, un Normand à la conquête des Canaries. Condé-sur-Noireau, éditions Charles Corlet, ISBN 978-2-85480-963-3.(фр.)
• Dévigne, Roger (1944). Jean de Béthencourt, roi des Canaries, 1402-1422. Toulouse, Didier.(фр.)