Жировик Льозеля

Трав'яниста рослина 8-25 см заввишки, геофіт. Кореневище коротке. При основі стебла розташована псевдобульба, обгорнута піхвами старих листків. Стебло пряме, голе, жовтувато-зелене. Листків, розташованих при основі стебла, 2 (рідше — 3), вони загострені, широколанцетні, лискучі, завдовжки 2-11 см.

Суцвіття — китиця завдовжки до 8 см, яка складається з 2-18 зеленкуватих або жовтувато-зеленкуватих зигоморфних квіток на коротких квітконіжках. Зрідка можуть бути і поодинокі квітки. Приквітки маленькі, трикутні або яйцеподібно-ланцетні, плівчасті, не довші за квітконіжки. Зовнішні листочки оцвітини трижилкові, лінійно-довгасті, внутрішні — одножилкові, вузьколінійні. Губа майже дорівнює за довжиною іншим листочкам оцвітини, здебільшого догори обернена. Плід — коробочка.

• 
  Листя
• 
  Квітуча рослина
• 
  Квіти великим планом
• 
  Типовий біотоп

Жировик Льозеля належить до голарктичних бореальних видів, тобто його ареал охоплює широкою смугою усі помірні регіони Північної півкулі. Рослина розповсюджена у Північній і Західній Європі, Західному Сибіру, Японії, на сході Сполучених Штатів і Канади. Південна межа поширення проходить через лісостепову зону Східної Європи, Північне Середземномор'я, Малу і Середню Азію.

Українські популяції зосереджені здебільшого в Карпатах, на Поліссі, у північній частині Лісостепу, в степовій зоні вони приурочені лише до долин річок.[2] Нові популяції жировика Льозеля виявлені поблизу с. Комарове (Старовижнівський р-н, Волинської області)[3] і на околицях Києва у місцині з високим антропогенним навантаженням.[4]

Рослина морозостійка, дуже вологолюбна, віддає перевагу бідним або, навпаки, надмірно багатим мінеральним і торф'янистим ґрунтам. Зростає на мезотрофних осокових та осоково-трав'яних болотах, заболочених луках. Уникає угруповань на карбонатних і кислих ґрунтах, тяжіє до мохових асоціацій. В горах підіймається до висоти 700 м над рівнем моря.

Трапляється поодинці, попарно або невеликими групами, розташованими на відстані 10-200 м. Близьке розташування рослин у парі пояснюється з одного боку здатністю до вегетативного розмноження, з іншого — більш сприятливими умовами для проростання насіння, оскільки для цього потрібен симбіотичний гриб, а зараження його спорами більш ймовірне поблизу вже наявної мікоризи.

Квітне у травні-липні, плодоносить у червні-вересні. Розмножується переважно насінням, рідше — вегетативно (дочірніми бульбами). Запилення відбувається за допомогою комах, можливе самозапилення. Насіннєва продуктивність становить 82-97%.

Вид занесений до Додатку ІІ Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),[5] до Конвенції про збереження дикої фауни і флори та природних середовищ у Європі.[6] Крім того, охороняється в Німеччині, Росії, Естонії, Латвії і Литві. Вивчення і охорона українських популяцій здійснюється в Шацькому національному природному парку, Канівському і Черемському заповідниках[2], заказнику «Озерище».[3]

Дрібні квіти цієї орхідеї надто непоказні, щоб приваблювати погляд, але жировик Льозеля інколи культивують з демонстраційною метою в ботанічних садах.

• Жировик Льозеля в Червоній книзі України. — Переглянуто 29 березня 2015.