Заволоччя

Заволоччя — історична область в X — XIV сторіччях, у сточищах Північної Двіни й Онега, за «волоками», що зв'язували Онезьке озеро з озером Білим і річкою Шексна на території сучасної Вологодської області. Територія була багата хутровим звіром і соляними угіддями. Населення переважно займалося землеробством, хутровим і рибним промислами.

Чудь заволоцька на мапі Руської держави (980—1125)

Заволоччя розширювалося в міру просування колонізації Новгородською роспублікою.

Початково Заволоччям був край за найближчим волоком озерного сточища, що був приєднаний до Новгородського князівства у 1050—1100 роках.

Приблизно 1150 року Новгородська республіка колонізує правобережний край за Північною Двіною і вздовж Вичегди.

Приблизно 1250 року Новгородська республіка просуває свої межі у Печорський край — сточище Печори, що теж увійшло до Заволоччя.

Одночасно на півночі Новгородська республіка просуваються з перешийка між Онежським і Ладозьким озерами до Кольського півострова.[1]

Історія
Заволоччя на мапі Русі (1015—1113)

До новгородської колонізації Заволоччя було населене фінно-угорськими племенами. У Повісті временних літ зазначено, що ще до покликання варягів «… на Білоозері сидить весь, а на Ростовському озері меря, а на Клещині озері також меря. А на річці Ока — там, де вона впадає в Волгу, — мурома, що говорить своєю мовою, і череміси, що говорять своєю мовою, і мордва, що говорить своєю мовою… А ось інші народи, що дають данину Русі: чудь, меря, весь, мурома, череміси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимігола, корсь, нарова, ліви…» Білозерська весь поряд з іншою чудью, слов'янами (ільменськими) і кривичами прийняла правління Рюрика в 862 році, і в давньому місті Білоозеро варязьку владу представляв легендарний родич Рюрика Синеус. У вступі до Повісті временних літ, серед народів, що сидять у країнах Яфета, згадується чудь заволоцька, яке етнічно, переважно відносить дослідниками до весі[2].

До X сторіччя в Заволоччя слов'яни селилися вузькою смугою від Онезького до Білого озера. Новгородська республіка стягувала тоді данину і підтримувала торговельні відносини з фіно-угорськими племенами земель на схід від Заволоччя. У Повісті временних літ під 1096 роком згадується розповідь новгородців про похід за даниною на Печору. Кінцем X сторіччя датується кириличний напис на руському дерев'яному циліндрі-замку (пломбі), що згадує Тіхманьгу (на захід від озера Лача)[3], XI сторіччям — написи на пломбах, що згадують Пінегу (Пінезе) і Усть-Вагу (Оустьє-Вагі)[4], Ємца й Вага[5]. До початку XII сторіччя новгородські селища були в сточищі Онеги, Ваги і Північної Двіни. У Статутний грамоті новгородського князя Святослава Ольговича 1137 року зазначено, що виплачують церковну десятину (отже християнські) селища і погости на Білому морі (Погост на морі), над річкою Вага (Оустья Ваг), поселення Устя-Ємьца при впадінні річки Емца в Північну Двіну. Місто Білоозеро тоді увійшло до складу Ростовсько-Суздальського князівства, а північна частина Заволоччя залишилася частиною Новгородської республіки.

Новгородський літопис під 1169 роком згадує Даньслава, який ходив на Двіну за Волок «даньнником з дружиною». .

Кордоном XII—XIII століть датується дерев'яна дощечка-бирка з Троїцького-XV розкопу в Новгороді, на якій є напис " Устя Емці "[6] .

Заволоччя згадується в новгородській берестяній грамоті № 145 (1260—1280 роки)[7].

Слов'янське населення Заволоччя чисельно швидко зростало після першого нападу монголо-татар на руські князівства, в зв'язку з масовою стихійною міграцією з прикордонних областей, відкритих до набігів зі степу.

У 1320 Новгородська республіка здійснила похід на Норвегію, що тоді перебувала в особистій унії зі Швецією: «Лоук ходи на Мурман». На початку XIV сторіччя Білоозеро було викуплено Великим князем московським, й центром новгородського Заволоччя стало Наддвіння. У 1342 року син померлого посадника Варфоломія Юрійовича Лука відправився в Заволоччя «без митрополичого благословіння і владичня», де розорив безліч сіл по Північній Двіні й Baзі. «Скупив ємцян» і підпорядкував Заволоччя, Лука Варфоломеєв заснував фортецю Орлець на річці Ємця, але був убитий Заволочанами[8].

У 1360-ті — 1380-і роки в Новгороді виникли серйозні перебої з хлібом. Щоб вирішити цю проблему загони новгородських ушкуйників пішли через Заволоччя в Волзьку Булгарію і слов'янські надволзькі міста. Похід не був повністю успішним, проте викликав спротив Московського князівства. У 1386 році князь Дмитро Донський зважився на військовий похід проти Новгородської республіки. Новгородці пішли на «мирову» і викупили свій спокій за 8 тисяч рублів. Велика частина суми була зібрана в підконтрольному Новгородщині Заволоччі[9].

До 1462 році Вазька земля приєднана до Великого князівства московського. У 1471 році, після битви на Шиленьзі Московія приєднала багато земель у Наддвінні. У 1478 році уся Новгородська республіка була анексована Великим московським князівством, а разом з нею решта Двинської землі.

Примітки
  1. Колонизация России // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  2. Повесть временных лет. Архів оригіналу за 22 лютого 2012.
  3. Янин В. Л. Очерки истории средневекового Новгорода
  4. Рыбина Е. А. Образование в средневековом Новгороде (по археологическим материалам) / Е. А. Рыбина // Новгородская Русь: историческое пространство и культурное наследие. — Екатеринбург: Банк культурной информации, 2000. — (Проблемы истории России. Вып. 3). — С. 25-44.
  5. Раннедревнерусский период (Из надписей на деревянных цилиндрах). Архів оригіналу за 12 січня 2014. Процитовано 13 січня 2013.
  6. На Троицком раскопе новые находки из разряда «непонятных», 06 июля 2017
  7. Берестяная грамота 145. Архів оригіналу за 31 жовтня 2017. Процитовано 8 вересня 2017.
  8. Н. М. Карамзин, «История Государства Российского», СПб., 1819 г., т. IV, стр. 258, пр. 291 и 337
  9. Никольская старина. Этнографические очерки

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.