Майдан Фейєрбаха (Харків)

Майдан Фейєрбаха — майдан в Московському районі Харкова. Дотикається до Московського проспекту з його північного боку, між будинками № 43 і 47. Майдан має форму не зовсім правильного прямокутника, з розмірами приблизно 360 х 160 м. Майдан відокремлений від Московського проспекту будівлею ХНТУСГ (колишнє реальне училище).

Майдан Фейєрбаха
Харків
Майдан Фейєрбаха.
Вид на 1-у дорожню клінічну лікарню
Майдан Фейєрбаха.
Вид на 1-у дорожню клінічну лікарню
Район Московський
Назва на честь Людвіга Фейєрбаха
Колишні назви
Вознесенська (до 1922 року)[1]
Загальні відомості
Протяжність 360 х 160 м
Координати 49°59′28″ пн. ш. 36°14′53″ сх. д.
Поштові індекси 61001
Транспорт
Автобуси 10, 279е, 292т
Покриття асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі від № 1 до № 19
Архітектурні пам'ятки  5, 7, 9, 10, 12, 15
Навчальні заклади УкрДУЗТ
Медичні заклади 1-а дорожня клінічна лікарня
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
 Майдан Фейєрбаха у Вікісховищі

Історія площі

Лікарня Червоного Хреста

Вознесенська площа, яка нині носить ім'я Людвіга Фейєрбаха, виникла на місці оборонних валів. На генеральному плані Харкова, складеному в 1785 році, територія сьогоднішнього майдану розташовується на околиці міста, далі починається підгородня Немишлянська слобода. Місце виявилося зручним для торговлі сіном, дровами й харчовими продуктами. Московська дорога поступово перетворилась на міську вулицю з назвою Старомосковська (нині Московський проспект).

Для розбудови площі, домінантою якої з 1675 року була Вознесенська церква, значущими віхами були державні установи й громадські будівлі. На початку XIX століття побудована казначейська палата, поштова контора, в 1876 році — на місці дерев'яної Вознесенської церкви споруджено кам'яну, приблизно тоді ж з'явився житловий будинок для священика. У 1877 році поблизу на вул. Старомосковській побудоване 1-е реальне училище за проєктом К. А. Толкунова (сучасна адреса — пр. Московський, 45). У 1885 році майдан прикрасила велична споруда жіночої Олександрівської гімназії (не збереглася).

Наступна хвиля забудови відноситься до поч. XX століття — лікарня Червоного Хреста, будинок ліги боротьби з туберкульозом, будинок рабинату, модернова будівля Управління Північно-Донецької залізниці.

У 1950-х роках побудовані нові будівлі для Харківського інституту інженерів залізничного транспорту й Інституту сільського господарства.

Вознесенська церква

Вперше на цьому місці була побудована Вознесенська церква у 1675 році. Це був дерев'яний храм. У 1733 році його замінили новим, теж дерев'яним. Але ця церква згоріла в 1787 році. Сім років потому губернський архітектор П. А. Ярославський розробив проєкт нового дерев'яного храму з окремою дзвіницею. Тільки в 18691876 роках була побудована нова мурована Вознесенська церква за зразковим проєктом А. А. Тона, переробленим губернським архітектором Б. С. Покровським.

Після жовтневого перевороту 1917 року церкву закрили, а в 1931 році перебудували під спортбазу. В 1950-х роках залишки церкви передали під лабораторний корпус Університету сільського господарства.

Будинки

Буд. № 7. Колишня будівля Управління Північно-Донецької залізниці, 1913 рік. Наразі 2-ий корпус УкрДУЗТ.
Буд. № 8. Новий корпус Інституту інженерів залізничного транспорту (ХііТ), 1955 рік. Зараз — головний корпус УкрДУЗТу

.

Буд. № 12. Будинок ліги боротьби з туберкульозом
Буд. № 15. Колишня поштово-телеграфна контора
  • Буд. № 4, 5 Пам'ятка архітектури Харкова, Лікарня Червоного Хреста. Побудована за проєктом архітектора О. І. Ржепішевського у 1914 році. В цих будівлях і зараз розташована дорожня клінічна лікарня.
  • Буд. № 7 — Пам. арх. Управління Північно-Донецької Залізниці, архітектори С. П. Тимошенко, П. І. Ширшов, П. В. Соколов, при консультації академіка архітектури О. М. Бекетова, 1913 рік. Будівля коштувала місту 500 тис. рублів, мала власну електростанцію й центральне водяне опалення. Нині це Український державний університет залізничного транспорту[2].
  • Буд. № 8 — Пам. арх. Корпус Інституту інженерів залізничного транспорту, побудований у 1950—1955 роках за проєктом архітекторів Н. М. Подгорного і Е. Я. Гальперіна. Будівля зведена на фундаментах зруйнованого в роки війни будинку колишньої жіночої гімназії, автором якої був Б. Г. Михаловський.
  • Буд. № 9 — Дитячий садок № 84. Колишній губернаторський дім. Пізніше був перебудований під жіночу гімназію В. А. Шекун, потім — під дитячий садок.
  • Буд. №  — Житловий будинок поч. XIX століття ймовірно був побудований для вчителів місцевої гімназії.
  • Буд. №  — Житловий будинок поч. XIX століття, вирізняється серед інших тутешніх будинків цікавою архітектурою (ніби до основної будівлі притулилась башта з гострокутними вікнами). Часто студенти художніх шкіл пишуть з нього картини. Автор невідомий[3].
  • Буд. № 10 — Пам. арх. поч. XIX століття. Казначейство, арх. П. А. Ярославський.
  • Буд. № 11 — Колишній житловий будинок священика П. П. Четверікова, 1875 рік, проєкт інж. Н. З. Колодяжного.
  • Буд. № 12 — Пам. арх. поч. XX століття. Будинок ліги боротьби з туберкульозом. Можливе співавторство архітекторів С. І. Загоскіна і В. Г. Кричевського[4].
  • Буд. № 15 — Пам. арх. Міська поштова контора, 1834 рік, арх. С. Шевцов. Це одна з найстаріших будівель у Харкові. Після розповсюдження телеграфного зв'язку використовувалась як телеграфна контора. Приблизно до 2010 року тут містилося відділення зв'язку № 49. Потім розпочався ремонт будинку, але його досі не завершено, і будинок не використовується[5].
  • Буд. № 19 — один з перших прибуткових будинків Харкова, 1887 рік. Власник будинку і автор проєкту архітектор Б. С. Покровський[6].

Пам'ятники

Пам'ятник на братській могилі

При Університеті залізничного транспорту існує братська могила, де поховані 12 радянських воїнів. У березні 1943 року вони загинули в боях за Харків.[7] Могила є пам'яткою історії Харкова місцевого значення, охоронний № 143.

Раніше на площі стояв пам'ятник С. М. Кірову, оскільки його ім'я носив Інститут інженерів залізничного транспорту. У зв'язку з процесом декомунізації в Україні 18 травня 2015 року пам'ятник було повалено невідомими особами.[8]

15 вересня 2021 р. на майдані Фейєрбаха відкрили пам'ятник класику азербайджансько-перської поезії, мислителю Нізамі Ґенджеві. Пам'ятник встановили на честь 880-тої річниці від дня народження поета за ініціативою Посольства Азербайджанської Республіки в Україні. Автор пам'ятника - скульптор Катіб Сафар-огли Мамедов.[9]

«Харківський Пасквіль»

Вбивство російського царя Павла I, березень 1801 року. Гравюра Утвайта за рис. Филиппото

Екскурсоводи Харкова розповідають екскурсантам історію про так званий «Харківський Пасквіль»[10].

1 липня 1800 року на стіні Вознесенської церкви з'явився пасквіль на російського імператора Павла I. Про цей випадок було донесено імператорові; всі, хто бачив пасквіль, були заарештовані й доправлені до Петербурга, де їх допитав особисто государ. Втім, знайти пасквілянта не спромоглись. Імператор наказав встановити на Вознесенській площі шибеницю для автора «твору». Якщо ж у призначений термін його не знайдуть, то кожного десятого харків'янина битимуть батогами, всіх мешканців Харкова вишлють до Сибіру, а місто зруйнують. На другий день після спорудження шибениці на ній з'явилось опудало імператора. Подальшому розвиткові подій завадило вбивство Павла I 24 березня 1801 року.

Реальна історія дещо відрізнялася від поширеної версії. Справжній перебіг подій встановив український історик Микола Горбань[11].

За спогадами сучасника, уродженця Слобідсько-української губернії Цебрикова, «пасквіль» фактично був спрямований проти вищих харківських урядовців, які 1 травня перепилися і вчинили бійку. На аркуші паперу, прибитого до стіни церкви, намальовано було, як сваряться поміж собою п'яниці, а під цим віршований підпис, що закінчувався словами: «Нечего дивиться: каков поп таков и приход».
Тодішній слобідсько-український губернатор Петро Сабуров вирішив, що слова про попа стосуються до особи самого царя, і негайно надіслав «пасквіль» цареві. Почалося слідство.

Микола Горбань

За іншими свідченнями, на великому аркуші паперу також була накреслена шибениця, на котрій висів вензель Павла І. Під шибеницею був перелік осіб, які на шибеницю заслуговують — наближені до імператора особи, а за ними харківські урядовці. Для пошуку авторів не було достатніх відомостей, тому підозрюваними було оголошено людей, яких міська влада лише вважала підозрілими, деякі з них і раніше складали скарги. Цар Павло вимагав обов'язково розшукати винуватців, було звільнено з посад харківського губернатора Сабурова, віце-губернатора Шидловського та губернського прокурора Чайковського. Таким чином, історія з «пасквілем» мала для Харкова серйозні наслідки.

Харківське слідство було визнане недбалим, і цар наказав новоросійському губернаторові Ніколаєву відправитись до Харкова і вести справу «О пасквиле, найденном в Харькове, и о прикосновенных к оному». Допитували всіх, хто щось чув про «пасквіль», але ніхто не признався, що писав його. В результаті кількох підозрюваних, чия вина так і не була доведена, відправили до Сибіру, в Іркутську губернію. По смерті Павла I їх повернули до Харкова.

Не підтверджується історія про опудало Павла І, яке, нібито, повісили на шибениці. Так само не мав місця намір імператора зруйнувати весь Харків.

Джерела

Примітки

  1. Харьков транспортный. Площадь Фейербаха
  2. Иван Пономаренко (03 серпня 2018). Управление Северо-Донецкой железной дороги. Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 20 травня 2021.
  3. Иван Пономаренко (14 серпня 2016). Харьков в фотографиях. Задворки пл. Фейербаха. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 25 травня 2021.
  4. Иван Пономаренко (14 грудня2015). Удивительное преображение здания амбулатории лиги борьбы с туберкулезом. Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 23 травня 2021.
  5. Андрей Парамонов (31 травня 2020). Прогулки с Андреем Парамоновым. Телеграфная станция в Харькове. Архів оригіналу за 25 травня 2021. Процитовано 25 травня 2021.
  6. Андрей Парамонов (17 липня 2020). Прогулки по Харькову с Андреем Парамоновым. Доходный дом архитектора Бориса Покровского. Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 23 травня 2021.
  7. Московский район. г. Харьков. История и современность. Архів оригіналу за 4 березня 2017. Процитовано 23 лютого 2016.
  8. В Харькове снесли памятник Кирову(рос.)
  9. У Харкові відкрили перший в Україні пам'ятник поетові Нізамі Генджеві. https://www.city.kharkov.ua/ (укр.). Процитовано 15 вересня 2021.
  10. Андрей Парамонов (18 травня 2018). Прогулки по Харькову. Сказ о Вознесенской церкви Захарьковской слободы. Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 26 травня 2021.
  11. Харківський “Пасквіль” 1800 року (М. Горбань). Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 26 травня 2021.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.