Заморські території Норвегії

Заморські території Норвегії — сукупність п'яти різних земель які належать цій країні згідно її законодавству, а саме трьох залежних (норв. Biland) і двох інтегрованих територій (норв. Andre deler av landet)[1].

Заморські території

Прапор
Розташування Норвегії
Столиця
(та найбільше місто)
Офіційні мови Норвезька
Форма правління Заморські території Норвегії
 - МонархГаральд V
 - АдміністраціяМіністерство юстиції та громадської безпеки
Площа
 - Загалом 2 700 203 км²
Населення
 - оцінка 2015  40 (0)
 - Густота 0/км²
Валюта Норвезька крона (Класифікація валют (ISO 4217))
Часовий пояс 0
Домен .no
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Заморські території Норвегії

Залежні території Норвегії у вузькому, юридичному сенсі — незаселені володіння цієї країни в Південній півкулі. Це вулканічний острів Буве площею 49 км² в Південній Атлантиці і дві антарктичні території — які омиваються водами тієї ж Південної Атлантики Земля королеви Мод, сектор материкової Антарктиди між 20° з. д. і 44° 38' с. д., що займає близько однієї шостої частини материка, а також невеликий вулканічний острів Петра I в морі Беллінсгаузена що знаходиться приблизно за 450 км від тихоокеанського берега Антарктиди.

До заморських володіннь Норвегії (але не до залежних територій в строгому сенсі[2]) також відносяться і дві інтегровані території в Північній півкулі — що знаходиться в Норвезькому морі безлюдний острів Ян-Маєн площею 377 км² і розташований в Північному Льодовитому океані архіпелаг Шпіцберген (включаючи острів Ведмежий).

Перелік
Прапор   Назва території   Регіон Рік
  обретения  		   e-домен     Столиця     Населення,  
чел.		   Площа,[3]  
км²
  Залежні території
  Земля Королеви Мод¹  Атлантика1939¹.aq, .no  (Тролль)біля 40
  Острів Буве  Атлантика1928.bv049
  Острів Петра I¹  Тихий океан  1931¹.aq0156
  Інтегровані території
  Шпіцберген²    Арктика1920².sj, .no  Лонг'їр269861 022
  Ян-Маєн  Атлантика1929.sj18377
   ¹ Не визнається міжнародним співтовариством згідно Договору про Антарктику.
   ² З обмеженнями за Шпіцбергенським трактатом.

Управління

Жодне з норвезьких заморських володінь не включене в адміністративну систему континентальної Норвегії ні на рівні губерній (фюльке), ні на рівні комун; вони являють собою особливі сутності.

Залежні території не є частиною Королівства Норвегії, але перебувають під його суверенітетом. Це, зокрема, означає, що така земля може бути відступлена без порушення першої статті конституції Норвегії про територіальну цілісність країни. Адмініструються ці території з Осло департаментом полярних справ Міністерства юстиції та громадської безпеки Норвегії[4]. На них поширюється дія цивільного і кримінального норвезького законодавства, включаючи екологічні норми, також там заборонено зберігання та інше використання ядерних матеріалів.

Вулкан Беєренберг на острові Ян-Маєн. Поштова марка Норвегії (1957)

Оскільки о. Петра I і Земля королеви Мод знаходяться південніше 60 ° п. ш., вони підпадають під дію міжнародного Договору про Антарктику, підписаного в тому числі і Норвегією[5]. Згідно з його статтями, міжнародне співтовариство не визнає норвезьких територіальних претензій у цій частині світу. Субантарктичний о. Буве під ці обмеження не підпадає.

В інтересах міжнародної стандартизації інтегровані території[6] Норвегії об'єднані під загальною назвою «Свальбард і Ян-Маєн»[2]. Так, воно використовується Міжнародною організацією зі стандартизації і Статистичним відділом ООН, зареєстрований (але не використовується) загальний національний інтернет — домен верхнього рівня .sj. Однак адміністративно ці землі не пов'язані: Ян-Маєн входить у губернію Нурлан[7], а Шпіцберген управляється власним губернатором, який підпорядковується Міністерству юстиції (норв. Sysselmannen på Svalbard)[8], але має при цьому спеціальний статус, регульований на національному рівні «Законом про статус Шпіцбергена» 1925 року, а на міжнародному — Шпіцбергенським трактатом 1920 року.

Цей міжнародний договір встановив над архіпелагом суверенітет Норвегії, однак оголосив його демілітаризованою зоною і надав державам-учасницям рівне право на експлуатацію природних ресурсів Шпіцбергена, включаючи територіальні води[9]. Цим правом у даний час, крім самої Норвегії, користуються Росія[8] (до 1995 року чисельність росіян на архіпелазі навіть перевищувала число норвежців) і, в значно меншій мірі, Польща і КНР. На відміну від решти Норвегії (включаючи Ян-Маєн), Шпіцберген не входить ні в Шенгенську зону, ні в Європейську економічну зону, так як є безвізовою вільною економічною зоною[10].

Див. також

Примітки
  1. Osmanczyk, E.; Mango, A. Encyclopedia of the United Nations and International Agreements // Vol. 1, A—F. 3rd edition. — Routledge, 2003. — P. 762 — ISBN 0415939216
  2. Arlov, Thor B. (1994). A short history of Svalbard. Oslo: Norwegian Polar Institute. с. 68. ISBN 82-90307-55-1. (англ.)
  3. Statistical Yearbook of Norway 2012, Table 19: Total area, distribution of area and length of coastline, by county. 2011 (англ.).
  4. Polar AffairsDepartment. Norwegian Ministry of the Environment. (англ.)
  5. [http: / /www.polarhistorie.no/artikler/2009/Antarktistraktaten2 Forutsetninger for Antarktistraktaten: Antarktistraktaten]. Norsk Polarhistorie. 2009. (норв.)
  6. 2. Objectives and instruments of Norwegian policy towards Svalbard. Report No. 9 to the Storting (1999-2000): Svalbard. Norwegian Ministry of Justice and the Police. 29 жовтня 1999. (англ.)
  7. [https: //www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook /geos/jn.html Jan Mayen]. Всесвітня книга фактів. ЦРУ. (англ.)
  8. /sp_ru.html Про Шпіцбергені. Історія. — Сайт посольства Росії в Осло.
  9. Текст Шпіцбергенского трактату Архівовано 13 січня 2016 у Wayback Machine. на сайті lovdata.no (англ.) (фр.)
  10. [http: //www.lovdata.no/all/tl-19921127-109-0.html Lov om gjennomføring i norsk rett av hoveddelen i avtale om Det europeiske økonomiske samarbeidsområde (EØS) mv (EØS-loven).] Lovdata. 10 серпня 2007. (норв.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.