Унгуджа

Площа Унгуджи — 1.651 км². Острів переважно рівнинний, оточений кораловими рифами. Поширений карст. Клімат — субекваторіальний, теплий, з дуже високою вологістю. У флорі переважають чагарникові зарості, на узбережжі — мангрові ліси. У фауні представлені ендеміки. У той же час є декотрі материкові види, що примандрували на острів під час останнього льодовикового періоду, наприклад, занзібарський леопард, якого декотрі вчені вважають уже зниклим. На Унгуджі вирощують гвоздикове дерево, кокосову пальму тощо. Центр міжнародного туризму. Головне та найбільше місто та порт — Занзібар (206 тис. мешканців, 2006).

Основна етнічна група Унгуджи  — суахілі (один з небагатьох регіонів Східної Африки, де вони складають більшість населення). За віросповіданням населення є здебільшого мусульманами (ібадитами та сунітами) (до 88 % населення), решта — послідовники африканських традиційних культів, християни тощо. Занзібарське суспільство відзначається значною консервативністю.

Згідно з археологічними свідченнями, острів був постійно заселений щонайменше 20 тисяч років. Імовірно Унгуджа під назвою Менуфія згадується в давньогрецькому географічному творі Періпл Еритрейського моря. У I тисячолітті н. е. острів відвідували індійські, арабські та перські купці. У 1107 році на півночі була побудована перша мечеть в південній півкулі — мечеть Кізімказі. У 1505 році весь занзібарський архіпелаг перейшов під контроль Португалії, а в 1698 — під контроль Оману. Найбільшого розквіту султанат Оман досяг у першій половині XIX століття за султана Саїда ібн Султана. У 1840 році Саїд ібн Султан переніс столицю в Кам'яне місто на острові Унгуджа. Унгуджа в його правління була найбільшим торговим центром, де велася торгівля по всьому Індійському океану, в першу чергу рабами і гвоздикою, яку вирощували на плантаціях прямо на острові.

Після смерті Саїда ібн Султана в 1856 році Занзібарський султанат і Оман стали двома незалежними султанатами. У 1890 році острів в складі Занзібару став британським протекторатом, а в грудні 1963 року отримав незалежність від Великої Британії. На початку 1964 року в ході занзібарської революції монархія була повалена, і проголошена Народна Республіка Занзібар і Пемба. У квітні 1964 року Республіка Занзібар і Пемба об'єдналася з Танганьїкою, ставши автономним регіоном у складі держави Танзанія.

Острів Занзібар поділяється на 3 регіони:

У свою чергу, кожна область має по 2 округи. Тобто, всього 6 округів:

• Касказіні «А» або Північний «А» ( Kaskazini «A» ) — північ Північного Занзібару (105 780 осіб, 2012),
• Касказіні «Б» або Північний «Б» ( Kaskazini «B» ) — південь Північного Занзібару (81 675 осіб, 2012),
• Каті (Kati) або Центральний Занзібар (76 346 осіб, 2012),
• Кусіні (Kusini) або Південний Занзібар (39 242 осіб, 2012),
• Магарібі (Magharibi) або Західний Занзібар (370 645 осіб, 2012),
• Мжіні (Mjini) або Занзібар-місто (223 033 осіб, 2012).

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 4., К., 1979, стор. 195
• Історія та місця Занзібару (англ.)
• Про Занзібар на www.africa.org.ua (інфо-центр «Африка») (рос.)
• Joy as Zanzibar flies new flag, стаття BBC про прийняття нового занзібарського прапора (англ.)
• Фоторепортаж та нарис «Занзібар» (рос, сайт херсонської обласної бібліотеки)