Зіновать гранітна
Зінова́ть грані́тна, або роки́тничок грані́тий (Chamaecytisus graniticus)[1] — багаторічна рослина родини бобових. Ендемік України, занесений до Червоної книги України, Європейського червоного списку та Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи. Декоративна і медоносна рослина.
Зіновать гранітна | |
---|---|
Біологічна класифікація | |
Царство: | Рослини (Plantae) |
Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
Клада: | Розиди (Rosids) |
Порядок: | Бобовоцвіті (Fabales) |
Родина: | Бобові (Fabaceae) |
Рід: | Chamaecytisus |
Вид: | Зіновать гранітна (C. graniticus) |
Біноміальна назва | |
Chamaecytisus graniticus (Rehmann) Rothm., 1944 | |
Опис
Невеличкий листопадний кущ 15-30 см заввишки, нанофанерофіт. Молоді пагони висхідні, виразно гранчасті, запушені. Листки трійчасті, листочки еліптичні або оберненояйцеподібні, зісподу запушені, зверху майже голі. Квітки білі або блідо-рожеві, зібрані по 2-4 штуки у несправжньоверхівкове суцвіття. Плід — лінійний, запушений біб.
Екологія та поширення
Рослина світлолюбна, посухостійка, полюбляє ґрунти, багаті на кальцій. Зростає у злакових степах на гранітних, вапнякових, мергелистих, кам'янистих, крейдяних відшаруваннях, розташованих по берегам річок та схилам балок.
Квітне у травні-липні. Плодоносить у серпні-вересні. Розмножується насінням.
Батьківщиною зіноваті гранітної є північно-західне Причорномор'я, а саме — межиріччя Дніпра і Південного Бугу. Усі відомі популяції розташовані на теренах України в межах Херсонської, Миколаївської та Дніпропетровської областей переважно уздовж річок Інгул, Інгулець, Громоклія. Найвища концентрація рослин спостерігається біля хутора Шилова балка на околицях Снігурівки. Усі популяції локальні, деякі з них мають нормальну структуру, а деякі знаходяться у регресивному стані.
Значення і статус виду
Зіновать гранітна, як вузький ендемік України, має значну наукову цінність. Наразі вона охороняється у природному заповіднику «Єланецький степ», декількох заказниках (наприклад, «Яковлівському»[2]), а вирощується лише в Криворізькому ботанічному саду. Основними загрозами для виду є порушення місць зростання, заліснення схилів.
Рослина перспективна для поширення в культурі як декоративна.
Таксономія
Вид вперше описаний А. Реманном під назвою Cytisus graniticus — першовідкривач таксона зазначив, що рослина має голі плоди.[3] Пізніше Йосипом Пачоським в Херсонській області були виявлені особини з опушеними плодами, загалом дуже схожі на описані Реманном. В своїх нотатках він писав: «очевидно, у Реманна тут або помилка, або йому трапились випадкові екземпляри з голими плодами. В цьому відношенні опис А. Реманна належить виправити.».[4] Зрештою, Йосип Пачоський описав їх як новий вид Cytisus skrobiszewskii. Схожої думки дотримувався й В. І. Кречетович, який, втім, вважав самостійність статусу Cytisus skrobiszewskii дещо сумнівною.[5] Згодом Міжнародний кодекс ботанічної номенклатури визнав Chamaecytisus graniticus як самостійний вид, а Cytisus skrobiszewskii прирівняв до його синонімів.[6] Таким чином, синонімічний ряд цього таксона наразі нараховує такі назви:
- Cytisus graniticus Rehmann
- Chamaecytisus skrobiszewskii (Pacz.) Klásk.
- Cytisus skrobiszewskii Pacz.[3]
Джерела
- The Plant List.(англ.)
- Мойсієнко І. І. Анотований список судинних рослин ботанічного заказника місцевого значення «Яковлівський» (Миколаївська область, Україна) // Вісті біосф. зап. «Асканія-Нова». — 2005. — 7. — С. 32-39.
- Chamaecytisus graniticus (Rehmann) Rothm. (Fabaceae): питання систематики, хорології, екологічної приуроченості / В. В. Кучеревський, А. Д. Цуренков // Укр. ботан. журн. — 2010. — Т. 67, № 3. — С. 417—424. — PDF.
- Paczoski J. Chamaecytisus skrobiszewskii n. sp. // Acta Soc. Bot. Poloniae. — 1924. — 2, № 1. — S. 64-65.
- Кречетович В. И. Род Ракитник — Cytisus L. // Флора СССР. — М., Л.: Изд-во АН СССР, 1945. — Т. 11. — С. 75-93.(рос.)
- Международный кодекс ботанической номенклатуры. — Л.: Наука, 1980. — 283 с.(рос.)
Посилання
- Зіновать гранітна (рокитничок гранітний) у Червоній книзі України. — Переглянуто 8 квітня 2015 р.