Каразін Іван Назарович

Іван Назарович Каразін нащадок стародавнього дворянського роду, який мав свій герб ще з 1627 року. Засновником роду вважається Григорій Караджи (прадід Івана Назаровича) — архієпископ міста Софії. Дід Каразіна, Олександр Григорович, переїхав до Росії за часів імператора Петра І. Саме тоді його прізвище було записано з російським закінченням (Каразін).

Батько Івана — Назар Олександрович Каразін — успадкував професію від свого батька — також став військовослужбовцем. У 1770 році він пішов у відставку. За два роки до того полковник Назар Каразін отримав «в вєчное пользованіє»[1] від імператриці Катерини ІІ села Кручик і Основинці на Харківщині — за заслуги в російско-турецькій війні.

Вже в Україні він одружився з донькою козацького сотника Харківського полку Якова Івановича Коваленка Варварою Петрівною (майбутньою матір'ю Івана Назаровича).

Іван Назарович Каразін успадкував батьківский маєток Основинці (нині — однойменне село) на околиці Краснокутська. У 1793 році він замислив і заснував в ньому дендропарк. Під нього Каразін виділив 17 гектарів землі. А розбиваючи парк, використав природний рельєф, провів роботи з відведення води, підготував два ставки з особливим кліматом (вони збереглися і досі).

Частина дерев вже була посаджена там ще Василем Назаровичем Каразіним, який з 1792 року розводив у Кручику різні породи іноземних дерев.

Більшість авторів, посилаючись на публікації сина Івана Назаровича Івана Івановича, вважають, що Краснокутський дендропарк був закладений саме наприкінці XVIII століття. Хоча є версії, що рік заснування парку — 1803.

Пізніше, серед багатьох турбот Василя Назаровича Каразіна, пов'язаних з відкриттям Харківського університету, однією з найважливіших він вважав створення ботанічного саду. Тому він виписував із-за кордону рідкісні породи дерев і кущів. Декілька екземплярів він відправив до маєтків Кручика і Основинців.

25 травня 1803 року на честь дозволу його імператорської Величності Олександра І про прийняття «пожертвованных харьковцами сумм на открытие Харьковского университета» Іван Назарович Каразін посадив у саду свого маєтку канадську тополю, яка носила назву «ровесница Харьковского университета»[2].

Іван Назарович Каразін всіляко підтримував зусилля брата по створенню Харківського університету. Одними з перших брати Каразіни внесли у комітет правління у справах університету 1000 карбованців.

Ознайомившись з досвідом інтродукції рослин і придбавши у 1808—1809 роках у Німеччині і Франції велику партію дерев та чагарників, Іван Назарович Каразін починає в Основинцях велику дослідну роботу, пов'язану з їх натуралізацією на непридатних для сільського господарства землях.

У 1832 році його колекція натуралізованих дерев і чагарників налічувала уже 202 види. Особлива увага приділялась хвойним деревам, насіння яких він отримував завдяки допомозі начальника з шовківництва, професора Харківського університету барона М. Біберштейна.

Свої дослідження з натуралізації Каразін продовжив у Константиноградському повіті Полтавської губернії, де купив у 1833 році 2 тисячі десятин землі, на 5 десятинах яких посадив ліс.

За роботу по збагаченню флори рідного краю цінними в господарському та декоративному відношеннях рослинами Петербурзьким Імператорським Товариством по заохоченню лісового господарства його було нагороджено Золотою медаллю.

Іван Назарович Каразін також був активним членом створеного братом Філотехнічного товариства. У звіті за 1811 рік була відзначена його діяльність з інтродукції і акліматизації хвойних дерев, привезених із Паризького ботанічного саду. В цьому ж звіті позитивну оцінку одержала його робота як хіміка-технолога по створенню українських вин і наливок.

Про авторитет поміщика Івана Назаровича Каразіна свідчить те, що з 1818 по 1820 рік він обирався Богодухівським повітовим «предводителем» дворянства. У 1823—1826 роках Іван Назарович — виконувач обов'язків губернського «предводителя» дворянства. Громадська робота його була відзначена Золотою іменною медаллю Міністерства державного майна та орденом Анни ІІІ-го ступеню.

На жаль, свідоцтв про особисте життя Івана Назаровича дуже мало. Григорій Петрович Данилевський, біограф Василя Назаровича Каразіна, писав:

Женився він (Іван Назарович) нещасно і після різних сімейних чвар помер у чаду[3].

Помер Іван Назарович у 1836 році через нещасний випадок на 56 році життя. Похований він у мальовничому куточку створеного ним дендропарку.

Після смерті Івана Назаровича залишилися дворічний син Іван і донька, якій не виповнилося й року. Василь Назарович Каразін, маєток якого на той час уже було описано за борги, звернувся 13 червня 1836 року через графа Олександра Христоровича Бенкендорфа до імператора Миколи І з проханням призначити його опікуном сиріт.

Имение брата моего было посвящено лесоводству. Все его значительные для полуденного края заведения должны исчезнуть через 19 лет, которые пройдут до совершеннолетия его сына. Да будет повелено мне, а не провинциальным опекунам, сберечь и усовершить их. Мы с некоторым приличием могли бы оставаться в соседстве несчастно-разоренного имения нашего в местах моего рождения, которые люблю, из которых только крайность одна меня гонит. Закон и природа дают мне это право…[4].

Але цієї милості нещасний вигнанець не отримав. Опікуном сиріт було призначено штабс-капітана А. Н. Вітінського, якому передано було і маєток в Основинцях.

Племінників Василю Каразіну не показували, «оберігаючи їх від нього, як від ворога», — зазначав його біограф М. Тихий.

Далі займався дендропарком Івана Назаровича Каразіна вже його син Іван Іванович Каразін.

• Суспільно-політичні погляди В. Н. Каразіна. Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / А. В. Хрідочкін; Дніпропетр. нац. ун-т. — Д., 2001. — 17 с. — укр.
• Березюк Н. М., Грамма В. Н. Слід добрий і вічний на землі Слобожанській (Іван Назарович Каразін та його нащадки)//Університети. — 2003. — № 2.

Митці і маєтки України