Караїмський цвинтар (Варшава)

Варшавський караїмський цвинтар - кладовище караїмів у Польщі, що знаходиться за адресою вул. Редутова у Варшаві. Єдине релігійне кладовище громади караїмів у Польщі.

Караїмський цвинтар
Інформація про цвинтар
52°13′58″ пн. ш. 20°56′30″ сх. д.
Країна  Польща
Розташування Варшава
Відкрито 1890
Охоронний статус культурна спадщина Польщіd
Караїмський цвинтар
Караїмський цвинтар (Польща)

Історія

Історія караїмського кладовища у Варшаві пов’язана з приходом караїмів у місто у другій половині ХІХ століття. Більшість із них були прибульцями з Криму, пов'язаними з тютюновою промисловістю, хоча були й караїми з інших тодішніх міст Російської імперії, таких як Тракай та Луцьк[1]. Точні статистичні дані про кількість варшавських караїмів відсутні, але на підставі різних уривчастих відомостей можна припустити, що в період між 1882 і 1914 роками присутність караїмів у Варшаві була на рівні 20-50 осіб[2].

Караїми, що мешкали у Варшаві на межі ХІХ-ХХ століть, перебували під духовною владою Таврійського гаханства з Євпаторії, а не набагато ближчого Тракайського гахана[3]. Тому караїмський цвинтар було створено в 1890 р. за згодою таврійського гахана[4].

Невелика громада караїмів у Варшаві постала перед необхідністю створити кладовище наприкінці 1880-х років. Перших померлих перевозоли аж до Тракая, щоб поховати на місцевому кладовищі за традицією караїмів. Було проблематично дотримуватись ритуальних умов обряду, згідно з якими похорони мали відбуватися негайно і забороняється зберігати тіло на суботу[5].

Спочатку, приблизно в 1887 році, некрополь караїмів мав був бути створений у тодішній комуні Бродно, в околицях Праського Кіркута та кладовища Бродно[6][7]. Зрештою кладовище було відкрито в іншому кінці передмістя Варшави у Волі.

Ділянка для кладовища площею 550 м2 була придбана - після отримання дозволу варшавського генерал-губернатора - у православної парафії при церкві Влодимирської ікони Божої Матері у Волі. Акт купівлі склали сім караїмів, з яких лише один був не кримчанином. Місцевість, призначена для кладовища караїмів, була на той час у далекому передмісті Варшави[8].

Перше поховання на цвинтарі було здійснено в червні 1890 р. (померлим був Юзеф Кобецький, місячна дитина). Наступні чотири поховання відбувались послідовно: у 1892 р. (трирічна дівчинка Єлена Абкович), у 1895 р. (Садук Осипович Кефелі з Каффи, один із засновників кладовища; його надгробний камінь є найстарішим із збережених анонімних надгробків в некрополі)[9], в 1898 р. (купець Садук Кефелі)[10] та в 1899 р. (купець Гелель Бабаджан)[11].

Під час Другої Польської республіки караїмська спільнота Варшави змінилася: колишніх кримських купців та студентів замінили караїми з менш віддалених караїмських спільнот у Вільні, Тракаї, Луцька та Галича[12]. Незважаючи на безсумнівну присутність караїмів у міжвоєнній Варшаві, відомий лише один задокументований факт поховання що відбулося у 1934 р. (Поховання Габріеля Пілецького з Луцька, який трагічно загинув)[13]. У цей час на кладовищі, ймовірно, було поховано ще двох-трьох людей.

Некрополь був пошкоджений під час вересневої кампанії (імовірно, тоді і стіна, і деякі могили були частково зруйновані). руйнація була завершена вибухом вулиці Вольської під час Варшавського повстання[14].

У 1946–47 роках на існуючому фундаменті встановлено нову металеву огорожу[13]. Перший похорон відбувся після впорядкування цвинтаря та отримання офіційного дозволу на поховання. У 1947 або 1948 рр. на кладовищі був похований землевпорядник Міхал Шпаковський (вбитий під час нападу бандитів у Підковій Лесні 30 грудня 1945 р., ексгумований з кавказького кладовища)[13][15].

6 серпня 1977 р. Православний митрополит Варшавський і всієї Польщі Василій дозволив на поховання караїмів також у тій частині православного кладовища, що прилягає до некрополя караїмів (відокремлюючи у ньому караїмський квартал площею 1375 кв.м). У той же час правління Караїмського релігійного союзу намагалося розширити кладовище, додавши незабудовану територію між Караїмським кладовищем та набережною православного кладовища. Контракт на передачу нерухомості площею 1122 м² був укладений 12 квітня 1994 р. У 1996 році було завершено огородження збільшеного кладовища[16].

У період між 1947 і 2010 роками на кладовищі було здійснено вісімдесят одне поховання (три були поховані в Караїмському відділі православного кладовища у Волі)[17].

Кладовище має близько 100 могил. Надгробки типові, написи - караїмською мовою.

Найстаріший іменний надгробний камінь, що зберігся, - це Садук Кефелі 1895 року. Старший за нього - анонімний пам’ятник кінця XIX століття, зроблений з білого мармуру з ніжними рослинними орнаментами, ймовірно, належить Гелені Абкович, яка померла трьома роками раніше. Обидва найстаріші надгробки були реставровані в 2006-2007 роках[13][18].

Поховані (визначні особи)

Галерея
  • Некрополь з боку вул. Редутова
  • Могила Садука Осиповича Кефеле
  • Могили на кладовищі
  • Могила газзана Рафала Абковича

Посилання
  1. Karaimi. Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. 2012. с. 164. ISBN 978-83-7666-143-8.
  2. Karaimi. Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. 2012. с. 145. ISBN 978-83-7666-143-8.
  3. Karaimi. Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. 2012. с. 146. ISBN 978-83-7666-143-8.
  4. Karaimi we Wrocławiu po II wojnie światowej. 2 (35)/2012. с. 14.
  5. Karaimi. Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. 2012. с. 145. ISBN 978-83-7666-143-8.
  6. (165). 1887. с. dod. por. s. 3. Пропущений або порожній |title= (довідка)
  7. , Łukasz Zwaliński, "Cmentarz Bródnowski – ponad 130 lat historii."
  8. Karaimi. Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. 2012. с. 149–150. ISBN 978-83-7666-143-8.
  9. Karaimi. Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. 2012. с. 152–153. ISBN 978-83-7666-143-8.
  10. (354). 1898. с. dod. por. s. 2. Пропущений або порожній |title= (довідка)
  11. (214). 1899. с. dod. por. s. 2. Пропущений або порожній |title= (довідка)
  12. Karaimi. Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. 2012. с. 166. ISBN 978-83-7666-143-8.
  13. Cmentarz Karaimski w Warszawie. 3 (13)/2006.
  14. Karaimi. Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. 2012. с. 172. ISBN 978-83-7666-143-8.
  15. Karaimi. Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. 2012. с. 175. ISBN 978-83-7666-143-8.
  16. Karaimi. Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. 2012. с. 176–177. ISBN 978-83-7666-143-8.
  17. Karaimi. Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. 2012. с. 230–240. ISBN 978-83-7666-143-8.
  18. Karaimi. Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. 2012. с. 178. ISBN 978-83-7666-143-8.

Бібліографія
  • Warszawskie cmentarze. Przewodnik historyczny. Warszawa: PTTK „Kraj”. 1991. с. 147–148. ISBN 83-7005-333-5.
  • Karaimi. Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. 2012. с. 145–179. ISBN 978-83-7666-143-8.

Зовнішні посилання

Караїми

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.