Каф (зоря)

Каф[11] (β Кассіопеї / β Cas) — зоря в сузір'ї Кассіопеї, розташована в W-астеризмі скраю праворуч.

Caph, Beta Cassiopeiae

Розташування β Cas (колом)
Дані спостереження
Епоха J2000
Сузір’я Кассіопея
Пряме піднесення 00г 09х 10.68518с[1]
Схилення +59° 08′ 59.2120″[1]
Видима зоряна величина (V) +2.28 (2.25–2.31)[2]
Характеристики
Спектральний клас F2 III[3]
Показник кольору (B−V) 0.34[4]
Показник кольору (U−B) 0.11[4]
Тип змінності δ Sct[5]
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) 11.3[6] км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: 523.50[1] мас/р
Схил.: -179.77[1] мас/р
Паралакс (π) 59.58 ± 0.38 мас[1]
Відстань 54.7 ± 0.3 св. р.
(16.8 ± 0.1 пк)
Абсолютна зоряна
величина (MV)		 +1.3[7]
Фізичні характеристики
Маса1.91 ± 0.02[8] M☉
Радіус3.43–3.69[8] R☉
Світність27.3[8] L☉
Ефективна температура7,079[5] K
Інші позначення
Caph, Chaph, Kaff, Al Sanam al Nakah,[9] 11 Cas, Gl 8, HR 21, BD+58°3, HD 432, LHS 1027, GCTP 16.00, SAO 21133, FK5 2, HIP 746, GC 147, ADS 107, CCDM J00092+5909[10]
Посилання
SIMBADдані для beta+Cas

β Кассіопеї є гігантом спектрального класу F2 та змінною типу δ Щита (блиск зорі змінюється з періодом 2,5 години від +2,25m до +2,31m).

Номенклатура

β Кассіопеї — це позначення Байєра. Вона також відома під традиційними назвами Каф (Caph, Chaph і Kaff, від арабського слова كف kaf, «долоня» — тобто яка простягається від Плеяд), або al-Sanam al-Nakah «Горб Верблюда».[9] У 2016 році Міжнародний астрономічний союз утворив Робочу групу з назв зір (WGSN)[12] з метою внесення до каталогів та стандартизації власних назв зір. Перший бюлетень WGSN від липня 2016[13] включив таблицю для перших двох пакетів зір, схвалених WGSN; вона включала і Каф для цієї зорі.

Доісламська арабська назва al-Kaff al-Khadib («заплямована рука») стосувалась п'яти зір, які утворюють латинську 'W' в сузір'ї Кассіопеї, та зображувалась як рука, фарбована хенною. Назва була пізніше скорочена, та якимсь чином почала позначати лише β Кассіопеї. «Заплямована рука» була, в свою чергу, частиною астеризму Турая (Thuraya), який простягався від Плеяд, що позначали «голову», через сузір'я Тельця та Персея та у Кассіопею, а друга «рука» була в сузір'ї Кита[14].

У Китаї назва 王良 (Wáng Liáng), що означає «Ноги»[15], стосується астеризму, який складається з β Cas, κ Cas, η Cas, Шедара (α Cas) і λ Cas.[16] Відповідно, β Cas відома як 王良一 (Wáng Liáng yī, "Перша зоря Ванг Ліанг)[17]

Разом з Альферазом (α Андромеди) і Альгенібом (γ Пегаса), Каф була однією з трьох яскравих зір, відомих як «Три поводирі», які позначали колюр рівнодення.[9], тобто уявну лінію, які проходила прямо на південь від бети Кассіопеї через альфу Кассіопеї у точку небесного екватора, де він перетинається з екліптикою (річним шляхом Сонця по небосхилу)[18].

Доступність для спостережень

Із середньою видимою зоряною величиною (у видимому світлі) +2,27, зоря є однією з 5 зір, які складають латинську 'W' Кассіопеї, і розташована поруч із трохи яскравішою зорею Шедар (α Cas).[18] Наднова SN 1572, або зоря Тихо Браге, з'явилась за 5 градусів на північний захід від Каф у 1572 р.[9]

Розташована у високо у північній півкулі, Каф добре видна спостерігачам північної півкулі, але рідко видимі у південній півкулі. Для спостерігачів південніше Тасманії сузір'я Кассіопеї взагалі не піднімається над горизонтом.[19]

Характеристики

β Кассіопеї — біло-жовтий гігант спектрального класу F2 та світності III з температурою поверхні бл. 7000 K. Вона більш як утричі перевищує Сонце за розміром та в 28 разів яскравіша за нього; її абсолютна зоряна велична становить +1,16. Вона має масу близько двох мас Сонця і колись була зорею спектрального класу A[8]. Зараз вона розширюється та охолоджується й перетворюється на червоного гіганта. У її ядрі ймовірно вичерпано водень, воно стискається й розігрівається, а зовнішня воднева оболонка розширюється та охолоджується. Ця стадія еволюції зорі досить швидкоплинна, а тому це відносно рідкісне явище. Корона Каф незвично слабка.[18]

β Кассіопеї є змінною зорею типу дельти Щита та другою за яскравістю зорею цього типу на небі (після Альтаїра).[20] Вона є моноперіодичним пульсатором,[21] яскравість якого змінюється від +2,25 до +2,31 зоряних величини з періодом 2,5 години.[18] Цей тип змінної включає субгігантів та зорі головної послідовності спектральних класів F5–A0 з масами 1,5–2,5 мас Сонця, які завершують стадію горіння гідрогену в ядрі.[21] Їх пульсації пов'язані з тією є самою гелієвою смугою нестабільності на діаграмі Герцшпрунга-Рассела, що й у класичних цефеїд. Змінні типу дельти Щита розташовані на перетині смуги нестабільності з головною послідовністю[22].

Зоря обертається дуже швидко, приблизно на 92 % від критичної швидкості, і робить щодоби 1,12 оберти. Тому вона має форму стиснутого еліпсоїда з екваторіальним балджем на 24 % більшим за полярний радіус. Це спричиняє вищу температуру поверхні у полярних регіонах (порівняно з екватором зорі): різниця температур становить майже 1000 K. Вісь обертання нахилена на ~20° до лінії спостереження з Землі[8].

β Кассіопеї колись вважалась спектроскопічною подвійною з тьмяним супутником на 27-денній орбіті, але зараз вважається, що це одиночна зоря[23].

Примітки
  1. van Leeuwen, F. (November 2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy and Astrophysics 474 (2): 653–664. Bibcode:2007A&A...474..653V. arXiv:0708.1752. doi:10.1051/0004-6361:20078357.
  2. Kukarkin, B. V. та ін. (1971). General Catalogue of Variable Stars containing information on 20437 variable stars discovered and designated till 1968 (вид. 3rd). Bibcode:1971GCVS3.C......0K.
  3. Gray, R. O.; Corbally, C. J.; Garrison, R. F.; McFadden, M. T.; Robinson, P. E. (2003). Contributions to the Nearby Stars (NStars) Project: Spectroscopy of Stars Earlier than M0 within 40 Parsecs: The Northern Sample. I. The Astronomical Journal 126 (4): 2048. Bibcode:2003AJ....126.2048G. arXiv:astro-ph/0308182. doi:10.1086/378365.
  4. Johnson, H. L. та ін. (1966). UBVRIJKL photometry of the bright stars. Communications of the Lunar and Planetary Laboratory 4 (99): 99. Bibcode:1966CoLPL...4...99J.
  5. Daszyńska, J.; Cugier, H. (2003). Far-Ultraviolet light curves of the δ Scuti variable: β Cassiopeiae. Advances in Space Research 31 (2): 381–386. Bibcode:2003AdSpR..31..381D. doi:10.1016/S0273-1177(02)00630-0.
  6. Evans, D. S. (June 20–24, 1966). The Revision of the General Catalogue of Radial Velocities. У Batten, Alan Henry; Heard, John Frederick. Determination of Radial Velocities and their Applications, Proceedings from IAU Symposium no. 30. University of Toronto: International Astronomical Union. Bibcode:1967IAUS...30...57E.
  7. Jaschek, C.; Gomez, A. E. (1998). The absolute magnitude of the early type MK standards from HIPPARCOS parallaxes. Astronomy and Astrophysics 330: 619. Bibcode:1998A&A...330..619J.
  8. Che, X. та ін. (May 2011). Colder and Hotter: Interferometric Imaging of β Cassiopeiae and α Leonis. The Astrophysical Journal 732 (2): 68. Bibcode:2011ApJ...732...68C. arXiv:1105.0740. doi:10.1088/0004-637X/732/2/68.
  9. Allen, Richard Hinckley (1963) [1899]. Star-names and their meanings. New York, NY: Dover Publications. с. 146. ISBN 1-931559-44-9.
  10. V* bet Cas—Variable Star of delta Sct type. SIMBAD. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Процитовано 16 грудня 2011.
  11. IAU Catalog of Star Names. Процитовано 28 липня 2016.
  12. IAU Working Group on Star Names (WGSN). Процитовано 22 травня 2016.
  13. Bulletin of the IAU Working Group on Star Names, No. 1. Процитовано 28 липня 2016.
  14. Kunitzsch, Paul; Smart, Tim (2006). Dictionary of Modern Star Names. Cambridge, MA: Sky Publishing. с. 26. ISBN 1-931559-44-9.
  15. Ванг Ліанг був знаменитим візником колісниці під час періоду Чуньцю
  16. (кит.) 中國星座神話, написано 陳久金, опубліковано 台灣書房出版有限公司, 2005, ISBN 978-986-7332-25-7.
  17. (кит.) 香港太空館 — 研究資源 — 亮星中英對照表 Архівовано 2009-09-29 у Wayback Machine., Hong Kong Space Museum. Accessed on line November 23, 2010.
  18. Kaler, James B. (2002). The Hundred Greatest Stars. New York: Copernicus Books. с. 27. ISBN 0-387-95436-8.
  19. Newell, W. J. (1965). The Australian Sky. Jacaranda Press. с. 84. ISBN 0-7016-0037-3.
  20. Buzasi, D. L. та ін. (2005). Altair: The Brightest δ Scuti Star. The Astrophysical Journal 619 (2): 1072–76. Bibcode:2005ApJ...619.1072B. arXiv:astro-ph/0405127. doi:10.1086/426704.
  21. Poretti, E. (2000). The Frequency Content of δ Scuti Stars as Determined by Photometry. У Breger, Michel; Montgomery, Michael. Delta Scuti and Related Stars, Reference Handbook and Proceedings of the 6th Vienna Workshop in Astrophysics, held in Vienna, Austria, 4–7 August 1999. ASP Conference Series 210. с. 45. Bibcode:2000ASPC..210...45P. arXiv:astro-ph/0002304.
  22. Percy, John R. (2007). Understanding variable stars. Cambridge University Press. с. 139–144, 182–187. ISBN 978-0-521-23253-1.
  23. Teays, Terry J.; Schmidt, Edward G.; Pasinetti Fracassini, Laura E.; Fracassini, Massimo (1989). The chromosphere of Beta Cassiopeiae. Astrophysical Journal 343: 916. Bibcode:1989ApJ...343..916T. doi:10.1086/167761.
  24. Schröder, C.; Reiners, A.; Schmitt, J. H. M. M. (January 2009). Ca II HK emission in rapidly rotating stars. Evidence for an onset of the solar-type dynamo. Astronomy and Astrophysics 493 (3): 1099–1107. Bibcode:2009A&A...493.1099S. doi:10.1051/0004-6361:200810377.[недоступне посилання з серпня 2019]

Див. також
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.